Сарна

Са́рна[1][2][3], серна (Capreolus Gray, 1821) — рід ссавців з родини оленевих (Cervidae). В розмовній мові представників роду інколи називають також «дикі кози» або «козулі». Етимологія: назва споріднена з лат. cervus (від пра-і.є. ḱerh₂- — «ріг»), дінд. srŋgam («ріг») і прасл. *korva («корова»)[4].

?
Сарна

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Оленеподібні (Cerviformes)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Рід: Сарна (Capreolus)
Gray, 1821

Поширення роду сарн
Посилання
Вікісховище: Capreolus
Віківиди: Capreolus
EOL: 15610
ITIS: 624956
NCBI: 9857
Fossilworks: 42660

Види сарн

У складі роду — два види:

Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волзі. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду.

Поширення

Сарни європейські живуть у Європі до півночі Середньої Скандинавії й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим.

В Азії сарни (сарна азійська) населяє Сибір й Далекий Схід, на півдні доходячи до Північного Казахстану; населяє Тянь-Шань, Алтай, Північну Монголію, Північно-Східний Китай, Корею, зустрічається на півдні Східного Тибету й Північного Сичуаню.

В Україні трапляється нечасто[джерело?]. В природних умовах окремі особини було помічено в Сарненському районі (Полісся, Рівненщина) та на території національного природного парку "Кременецькі гори" (Тернопільщина).

Сарни в культурі та мистецтві

Відомим є малюнок неповторного Ніко Піросмані, який називається «Сарна на тлі ландшафту» (див. фото). кілька полотен із сарнами належить перу німецького художника-експресіоніст Франца Марка. За назвою цієї тварини названі три населені пункти України: місто Сарни Сарненського району Рівненської області, до того ж зображення тварини присутнє як на гербі та прапорі міста так і на гербі й прапорі району; а також два села: Сарни, Львівська область, Яворівський район та Сарни, Черкаська область, Монастирищенський район.

Поширені синоніми

Одна з поширених вернакулярних назв сарни — дика коза, або козуля, а в літературі радянської доби набула поширення видозміна останньої назви — «косуля». Асоціація назви роду з назвою роду Коза (Capra) є невиправданою, оскільки сарна і коза належать до різних родин: оленевих і бикових, відповідно[5].

До певної міри назву «козуля» можна розглядати як відповідник латинської назви, в якій корінь «Capra» означає «козу», а зменшувальний суфікс «-olus» формує діючу власну назву. За «Словарем» Б. Грінченка, «козуля» — маленька корова з кривими рогами[6]. На відміну від «козулі», у сарни, як тлумачить цю назву В. Даль, «ріжки оленячі»[7]. Подібність назви «косуля» до слів «косити(ся)», «косий» пов'язане з пізнішим зближенням «козуля» і «косой» у російській мові[8] і не пов'язана з жодною з особливостей роду Capreolus. У російськомовній літературі початку і середини ХХ ст. також існувала аналогічна назва «козуля», проте приблизно з 1970 р. її трансформували у «косуля».

Примітки

  1. Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 15.
  2. Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Науковий вісник НУБіП України. Серія: лісівництво та декоративне садівництво.  2011. Вип. 164. № 3. С. 124–135.
  3. Решетило, О. Зоогеографія : навч. посіб. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. — С. 135.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р  Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  5. Загороднюк І. Роди звірів східноєвропейської фауни та їх українські назви // Вісник Національного науково-природничого музею НАН України. — 2001. — Вип. 1. — С. 113—131. (Обговорення вживання назви)
  6. Козуля // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. В. Даль Толковый словарь живого великорусского языка
  8. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора  М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.