Джалал-Абадська область

Жалалабатська область (кирг. Жалалабат областы) адміністративно-територіальна одиниця Киргизстану. Обласний центр місто Джалал-Абад. Населення — 962,200 осіб (на 2005 рік). Жалалабатська область була утворена 21 листопада 1939 року. 27 січня 1959 року вона стала частиною Ошської області, але була поновлена, як область 14 грудня 1990 року. Адміністративна одиниця складається з 8 районів, включає 5 міст, 8 селищ міського типу і 415 сіл.[2]

Жалалабатська область
Основні дані
Прізвисько:
Країна:  Киргизстан
Утворена: 21 листопада 1939
Населення: 1 036 700 (2011)[1]
Площа: 33,700 км²
Густота населення: 30,76 осіб/км²
Телефонні коди: +-32
Обласний центр: Джалал-Абад
Райони: 8
Міста:

обласного значення
районного значення


5
Смт: 8
Села: 415
Селищні ради:
Сільські ради:
Номери автомобілів:
Інтернет-домени:
Обласна влада
Вебсторінка:
Голова ОДА: Жусупбек Шаріпов
Рада:
Голова ради:
Мапа

Географія

Жалалабатська область займає площу 33,700 км² (16.9% території всієї країни) і знаходиться у центрально-західній частині Киргизстану.

Південний край області є частиною Ферганської долини. Решта частина області має гірський рельєф. М41, основний автошлях з півночі на південь, сполучає місто Бішкек з містом Ош, має кривий маршрут, що проходить центром області. Інша дорога йде через південний край області майже до західного краю, а потім повертає на північний схід до долини Чаткал, до Кизил-Адиру, що у Талаській області. Інша дорога (закрита у зимовий час, вимагає джип із серії Фергани) простягається на схід до Казармана і міста Нарин.

Невід'ємною частиною енергетичної системи країни є Токтогульське водосховище, яке поставляє електроенергію і воду для Киргизстану і сусідніх країн.

Історія

Гірські регіони області заселили кочові племена киргизів-скотарів, тюркомовних переселенців з Алтаю. У більш рівнинних регіонах тривалий час зберігалися автохонні індоєвропейські групи іранського походження. До кінця середніх віків, після інтенсивних тюрксько-монгольських міграцій, вони поступово тюркизувалися, але зберегли досить розвинену міську та землеробську культуру: так утворюється узбецький етнос. Цей етнокультурний поділ за рівнем рельєфу у Ферганській долині в цілому і в області зокрема зберігався з кінця середніх віків до нашого часу, поки, вже після встановлення адміністративно-територіального поділу Киргизької РСР, групи традиційно гірських киргизів перейшли на осілий спосіб життя і переселилися ближче до підніжжя гір. Територія області до кінця XIX століття перебувала під контролем Кокандського ханства, поки і ханство, і залежні від нього території не увійшли до складу Російської імперії. Власне Жалалабатська область була утворена в 1939 році. Потім, під час програми з адміністративно-територіального укрупнення, вона була скасована в 1959 році (увійшла до складу Ошської області). Згодом знову відновлена у 1990 році, через швидке зростання її населення.

У листопаді 2005 року, в колоніях Жалалабатської і Чуйської областей стався найгучніший тюремний бунт на пострадянському просторі. Заколот був припинений за допомогою вогнепальної зброї і бронетехніки. За офіційними даними, в ході операції загинули кілька десятків осіб.[3]

Населення

Ствном на 2011 рік в області проживає 1 036 700 осіб (20 % населення Киргизстану), населення за даними статистики 2003 року — 834 тис. осіб, густота населення 26 осіб на 1 км² (в долинах 200—500 осіб 1 км², в горах 0-5 осіб 1 км² . Для області традиційно характерна висока народжуваність, особливо в сільській місцевості, хоча вона значно знизилася. У населенні області переважають киргизи (близько 72%), узбеки (близько 25%), які складають основну масу прикордонного населення Ферганської долини, є невелика кількість росіян і турків. Основна релігія — іслам світського спрямування, з домішками шаманізму в середовищі киргизів. Середній розмір домогосподарства в області — 5,5 людини (найвищій показник в республіці). Сільські киргизи спочатку кинулися в Джалал-Абад, потім у Чуйську область і Фрунзе (Бішкек), а останнім часом на заробітки до Росії. Високогірні райони області є регіоном традиційного проживання киргизів — кочівників і скотарів (див. Тюрки), що складають абсолютну більшість населення області. Але в силу свого прикордонного положення поруч з Узбекистаном, в області висока частка різноманітних етнічних меншин. За даними перепису 1999 року, в області проживало 868 тис. жителів (962 тис. у 2005 році) — 18 % населення країни.

Національний склад

Етнічний склад населення області:[4][5]
Чисельність
в 1989 році
 %Чисельність
в 1999 році
 %Чисельність
в 2009 році
 %
всього743 279100,00 %869 259100,00 %1 009 889100,00 %
Киргизи452 86860,93 %607 03669,83 %725 32171,82 %
Узбеки175 70523,64 %212 03024,39 %250 74824,83 %
Росіяни54 0247,27 %17 9302,06 %9 1200,90 %
Турки4 4130,59 %4 8420,56 %5 8420,58 %
Таджики4 5250,61 %5 2360,60 %5 6420,56 %
Татари15 9362,14 %6 9330,80 %3 6940,37 %
Уйгури3 3600,45 %3 7760,43 %3 2710,32 %
Курди8 1731,10 %2 1580,25 %1 9020,19 %
Азербайджанці5860,08 %2590,03 %9960,10 %
Українці9 5031,28 %2 4630,28 %7890,08 %
Казахи1 5640,21 %1 1300,13 %6920,07 %
Хемшили[6]3820,04 %3520,03 %
Корейці6720,09 %3770,04 %2370,02 %
Німці4 4250,60 %6720,08 %2100,02 %
Башкири1 0550,14 %3920,05 %1640,02 %
Чеченці2550,03 %1140,01 %890,01 %
Араби650,01 %8610,10 %750,01 %
Грузини2000,03 %1160,01 %510,01 %
Туркмени1370,02 %330,00 %460,00 %
Перси430,01 %580,01 %460,00 %
Білоруси6240,08 %1150,01 %450,00 %
Балкарці1260,02 %490,01 %440,00 %
Вірмени7300,10 %1090,01 %380,00 %
Дунгани600,01 %240,00 %360,00 %
Кримські татари2 2610,30 %180,00 %310,00 %
інші1 9690,26 %21460,29 %4080,05 %

Економіка

Основні соціально-економічні показники

  • Населення: 1 023 200 (оцінка на 1 січня 2010)[7]
  • Зайняте населення: 390 700 (2008) [8]
  • Чисельність зареєстрованих безробітних: 18 707 (2008)[9]
  • Експорт: 87,1 млн. $ (2008)[10]
  • Імпорт: 111,5 млн. $ (2008) [10]
  • Прямі іноземні інвестиції (2008): 16,8 млн. $ [11]

Економіка

Індустріалізація області, що проводилася за часів СРСР, виражалася в основному в будівництві великих ГЕС, основний кваліфікований обслуговчий персонал на яких був з РРФСР і УРСР. Тоді ж інтенсивно розвивалося бавовництво, іригаційне зрошення в умовах колгоспних і радгоспних господарств, де було задіяно киргизьке і узбецьке населення. Розпад СРСР призвів до деіндустріалізації краю, як і країни в цілому, занепаду технологічно оснащеного сільського господарства. Адміністративна одиниця страждає від безробіття, що досягає 70%. В області в минулому вівся інтенсивний видобуток нафти, газу, кам'яного вугілля (Кок-Янгак, Таш-Кумир) і поліметалічних руд. Основний внесок в економіку приносить електроенергія з каскаду ГЕС і водосховищ на річці Нарин: Токтогульське водосховище, Курпсайське водосховище, Таш-Кумирське водосховище, Учкурганське водосховище). За радянських часів помітним був внесок у машинобудування, електротехніку, будівництво, бавовно-очисну, легку та харчову промисловості. У Ферганській долині розвинене поливне землеробство. Спеціалізація: зернові, бавовник, тютюн, виноград, садівництво, тваринництво (вівці, кози, корови, коні), шовківництво; на схилах - богарне землеробство. У горах найважливіша галузь — вівчарство.

Населені пункти

В області розташовані такі міста:

Райони Жалалабатської області

Жалалабатська область поділена на 8 районів (південні райони пронумеровані зі сходу на захід): [12]:

РайонСтолицяРозташування
Сузацький районСузакпівдень1
Базар-Коргонський районБазар-Коргонпівдень2
Ноокенський районМассіпівдень3
Аксийський районКербенпівдень4
Ала-Букський районАла-Букапівдень5
Чаткальський районКаниш-Киязахід
Токтогульський районТоктогулпівніч
Тогуз-Тороський районКазармансхід

Визначні пам'ятки

Область має в своєму розпорядженні рекреаційно-туристичний матеріал. Тут розташовано три особливо охоронювані природні території: Беш-Аральський державний заповідник, Сари-Челекський державний біосферний заповідник і Падишатинський державний заповідник. Сам обласний центр — місто Джалал-Абад здавна є курортом (мінеральні джерела). Також на території області розташовані Арсланбобські водоспади, озеро Сари-Челек; середньовічний мавзолей Шах-Фазіль (XIII століття).

Персоналії

Примітки

  1. Чиселність постоянного населения на 1 січня. Киргизстат. Процитовано 13 вересня 2014.[недоступне посилання з квітня 2019]
  2. Brief Description of Jalal-Abad Province(рос.)
  3. Газета «Ситуація», № 25 січня 2009, стр. 3,
  4. Перепись населения Киргизии 2009. Джалал-Абадская область. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 10 серпня 2011.
  5. Население Киргизии
  6. По переписи 1989 года хемшилы включались в состав армян
  7. Національний комітет Статистики (кир./рос.). Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 22 липня 2011.
  8. Національний комітет Статистики (кир./рос.). Архів оригіналу за 14 листопада 2010. Процитовано 30 червня 2010.
  9. Національний комітет Статистики (кир./рос.). Архів оригіналу за 14 листопада 2010. Процитовано 30 червня 2010.
  10. Національний комітет Статистики (кир./рос.). Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 22 липня 2011.
  11. Національний комітет Статистики (кир./рос.). Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 22 липня 2011.
  12. Kyrgyzstan - Джалал-Абадська область

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.