Добровольська-Завадська Надія Олексіївна

Надія Олексіївна Добровольська-Завадська[1][2] (за іншими даними — Олександрівна[3]) (13 (25) вересня 1878(18780925), Київ, Російська імперія — 21 жовтня 1954, Мілан, Італія) — російська та французька лікарка і науковиця українського походження, хірургиня, радіобіологиня, генетикиня, онкологиня. Здобувши освіту і фах хірурга, працювала за спеціальністю до громадянської війни в Росії (1917—1921). Опинилася в еміграції у Франції, де виконала свої основні наукові роботи, що стосуються впливу радіації на тканини та органи живих тварин, генетики індивідуального розвитку, генетичних та зовнішніх причин раку. Одна з піонерок у розумінні розвитку організму як зміни експресії генів, що у подальшому призвело до злиття генетики і описової ембріології з появою генетики розвитку як окремої науки. Створила декілька чистих ліній мишей як моделей захворювань людини.

Надія Олексіївна Добровольська-Завадська
Надія Добровольська-Завадська (1948)
Надія Добровольська-Завадська (1948)
Народилася 13 вересня 1878(1878-09-13)
Київ
Померла 31 жовтня 1954(1954-10-31) (76 років)
Мілан
Місце проживання Російська імперія, Франція
Країна Франція
Підданство Російська імперія
Діяльність лікарка, хірург, генетик, онколог, дослідниця
Alma mater Петербурзький жіночий медичний інститутd (1904)
Галузь хірургія, генетика індивідуального розвитку, онкологія, радіобіологія
Заклад Пастерівська лабораторія, Інститут Кюрі
Звання професор хірургії
Ступінь доктор медицини
Відома завдяки: вплив радіації на живі організми, мутацію «короткий хвіст» у мишей, генетичні основи раку
Нагороди премія Французької академії наук (1937)

Була одружена з письменником Веніаміном Завадським.

Біографія

Життя в Росії (1878—1920)

Надія Добровольська народилася у Києві[3] або, за іншими даними, в Козятині Бердичівського повіту Київської губернії[2]. Походила з дворянської родини. Батько — Олексій Федорович Добровольський, землемір-таксатор, мати — Тетяна Міхеївна. Закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію із золотою медаллю[2].

Вступила до Жіночого медичного інституту, де навчалася впродовж 1899—1904 років та здобула медичну освіту за фахом хірургії. Під час навчання протягом 1902—1904 років працювала ординаторкою у клініці професора Максима Субботіна. Після закінчення інституту працювала земською лікаркою у Вятській губернії[2]. 1907 року Надію Добровольську призначили помічницею прозектора, а пізніше — приват-доценткою кафедри оперативної хірургії Жіночого медичного інституту. 1911 року здобула докторський ступінь з медицини. З 1914 року була надштатною лікаркою Обухівської лікарні Петрограду[2].

Пізніше працювала ординарною професоркою Юр'ївського університету (Дерпт, зараз Тарту, Естонія)[1]. Після евакуації університету до Воронежа, Надія Добровольська-Завадська впродовж 1920—1921 років вперше в Росії стала завідувачкою кафедри хірургії[4].

За іншими даними, під час громадянської війни в Росії Добровольська опинилася у лавах медичної служби «білої гвардії», з якою і відступила 1920-го року до Криму[3]. Звідти емігрувала на пароплаві «Румунія» через Туреччину до Єгипту, де перебувала у таборі для біженців з Росії поблизу містечка Тель-ель-Кебір. 1921 року дісталася Парижу[2].

Надія Добровольська читає лекцію слухачкам Жіночого медичного інституту в Петрограді (1914)

Життя у Франції (1921—1954)

Чоловіком Добровольської був Веніамін Завадський, поет та прозаїк, що писав під псевдонімом Корсак[1] (іноді помилково чоловіком вказується біолог А. М. Завадський[3]).

Працювати за фахом хірургині Надія Добровольська-Завадська не могла, оскільки тогочасне французьке законодавство забороняло займатися медичною практикою лікарям без французького медичного диплому, а здобути медичну освіту дорослому іноземцю було важко[5]. Вона вимушена була змінити професію та вступити з 1 жовтня 1921 року до Пастерівської лабораторії новоствореного Радієвого інституту у Парижі. Там і пропрацювала до кінця життя. Спочатку її керівником був професор Клод Рего, після його смерті 1940 року вона стала керівницею лабораторії[3][6].

Спогади про Надію Добровольську-Завадську та її чоловіка залишив філософ та релігієзнавець Василь Зеньківський[7]. Також Добровольську згадав у щоденнику російський математик-емігрант Володимир Костіцин. Разом з ним Добровольська була членкинею меншовистської організацїї «Єдність», але в еміграцї відійшла від соціал-демократичних поглядів[8].

Надія Добровольська-Завадська була членкинею правління Товариства російських лікарів імені Мечникова, Російської академічної групи, Російської секції Міжнародної федерації університетських жінок, Об'єднання російських лікарів за кордоном. Після смерті чоловіка 1944 року видала серію його творів: «Рим» (1949), «Один: роман з життя еміграції» (1951), «Вдвох: роман з життя еміграції» (1951), «З усіма разом» (1952)[2].

Померла під час поїздки до Мілану. Похована на Великому кладовищі Мілану[2].

Внесок у науку

Під час роботи в Росії Надія Добровольська спеціалізувалася на судинній хірургії. 1912 року вона запропонувала з'єднувати судини різного діаметру, перетинаючи їх під кутом[9]. Авторка близько 20 наукових статей з хірургії, зокрема щодо впливу втрати крові на роботу травної системи[4]. На честь науковиці названий незалежно виявлений нею ефект зниження пульсу при стисненні артерії вище артеріовенозної аневризми — симптом Добровольської-Ніколадоні[10].

Професор Рего і Надія Добровольська спрямували свої зусилля на невивчену в ті часи тему — вплив радіації на живі організми. Добровольська дослідила зміни у м'язовій та сім'яниковій тканині. За кілька років вона взялася за вивчення спадкових змін у мишей під дією іонізуючої радіації. З двох виявлених упродовж 5 років мутацій одну не вдавалося отримати у чистій лінії. Вона була названа Brachyury («короткохвоста») або «ген Т» (від англ. tail — хвіст), через те, що у її носіїв був дуже короткий хвіст. Детальний ембріологічний аналіз показав, що чисту лінію не вдається вивести, бо носії обох мутантних копій гену вмирають ще на ранній ембріональній стадії. Мутація поводилась як домінантна, тобто виявлялася й в гетерозиготному стані, проте Добровольська була впевнена, що її суттю є втрата функції гену. Це було підтверджено молекулярними генетиками 60 років по тому[3].

Пізніше Надія Добровольська виявила нові «короткохвості» мутації у лабораторії та в природі. Частина цих мутацій призводила до видозміни хвоста незалежно від Т-гену, інші вивлялися лише в його присутності. Добровольська запропонувала гіпотезу, що постулювала високе значення цієї мутації для біології розвитку тварин. За цією гіпотезою, процес формування органу в ембріогенезі запускається одним геном, а набуття ним особливих рис, на кшталт розміру чи форми, регулюються низкою допоміжних генів. При цьому мутації головного гену призводять до зникнення органу завдяки неможливості його утворення в ембріогенезі, а при закріпленні таких мутацій у процесі еволюції відбувається поява видів, що відрізняються від близьких родичів відсутністю того чи іншого органу, як наприклад безхвостих мишей чи приматів. На початку XXI століття ця гіпотеза підтвердилася, а також стало відомо, що головні гени, відповідальні за розташування і появу органів, дуже консервативні у різних видів, тоді як допоміжні гени формотворення можуть дуже відрізнятися за послідовністю[3]. Разом з Добровольською-Завадською над проблемою короткохвостої мутації в лабораторії працював молодий біохімік Микола Кобозєв.

Віддавши 1933 року лінію короткохвостих мутантів групі американських генетиків Пола Чеслі (англ. Paul Chesley) та Леслі Данна, Надія Добровольська заглибилась у вивчення механізмів розвитку онкологічних пухлин.[3] Вона показала, що до захворювання на рак призводить специфічна взаємодія між генетичною схильністю і зовнішніми чинниками. Схрещуючи окремі лінії мишей із підвищеною частотою появи пухлин, вона створила декілька генетичних моделей онкологічних захворювань, які дозволили іншим науковцям дослідити механізми злоякісного перетворення клітин при різних типах раку. Зокрема завдяки її лінії RIII було відкрито вірус карциноми молочної залози[11].

Надія Добровольська — авторка більш як ста наукових робіт. 1937 року нагороджена премією Французької академії наук за дослідження в галузі спадковості раку[1].

Викладацька діяльність та популяризація науки

Починаючи з 1925 року, Надія Добровольська виступала з доповідями у Товаристві російських хіміків, Товаристві російських лікарів імені Мечникова, Російській академічній групі, Російському науковому інституті та інших наукових та громадських організаціях. Читала курс радіології у Паризькому університеті, курси загальнодоступних лекцій в Спілці лікарів при Російському студентському християнському русі (1932) й Об'єднанні сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста (1935).

Є авторкою кількох праць з філософії науки, зокрема публіцистичних статей у журналах «Грані» та в працях Міжнародного філософського з'їзду.

Викривлення біографії в джерелах

Біографія Надії Добровольської містить багато білих плям через малу увагу до долі дослідниці, незважаючи на високу цитованість її праць і через 70 років після їх публікації[3]. У різних джерелах є неузгодженості й помилки щодо особи її чоловіка[3], роботи у Воронезькому університеті тощо. У науково-популярній книжці «Дивна біологія», яка вийшла в Росії 2006 року, письменниця І. Дроздова припустилася цілої низки біографічних помилок, переповівши історію відкриття гену Brachyury: ім'я Н. Добровольської наведене як «Неллі», місцем роботи у 1920-х роках вказаний Ризький університет (хоча в той час у Ризі був лише один університет — Латвійський), сама вона станом на 1927 рік названа «молодою російською дослідницею», 1928 року Н. Добровольська з М. Кобозєвим ніби-то в перший раз поїхали з Риги до Парижу, відкриття летальності гомозигот з Т-мутацією приписане Данну тощо[12]. Подібні помилкові подробиці біографії Надії Добровольської-Завадської описані на сторінках 26—27 радянського задачника з генетики[13].

Основні наукові статті

Хірургія
  • Добровольская Н. А. К учению о ранениях сосудов и травматических аневризмах. Русск. врач. 1916; 49: 1164; Там же. 50: 1187; Там же. 51: 1210; Там же. 52: 1225.
  • Добровольская, Н. А. (1916). Оперативная техника в области подключичных сосудов [Operative technique in region of subclavial vessels]. Русский врач 15: 537.

Вплив іонізуючої радіації на тканини
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Modifications des fibres striees sous l'influence d'irradiations prolongees au moyen de foyers radiferes introduits dans les muscles. // J de Radiol et d'Electr. — 1924. — № 2. — P. 49—61.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Etudes sur les effets produits par les rayons X dans le testicule de la Souris // Arch d.Anat micr. — 1927. — № 23. — P. 396—438.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. L'irradiation des testicules et l'heredite chez les souris // Arch de Biologie. — 1928. — № 38. — P. 457—501.

Генетика розвитку
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Sur la mortification spontanee de la chez la souris nouveau-nee et sur l'existence d'un caractere (facteur) hereditaire, non-viable. // Crit Rev Soc Biol. — 1927. — № 97. — P. 114—116.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. The problem of species in view of the origin of some new forms in mice. // Biol Rev. — 1929. — № 4. — P. 327—351.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N., Kobozieff N, Veretennikoff S. Etude morphologique et genetique de la brachyourie chez les descendants de souris a testicules irradies. // Arch de Zool Exp. — 1934. — № 76. — P. 249—258.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N., Kobozieff N. Sur la reproduction des souris anoures. // C R Soc Biol. — 1927. — № 97. — P. 116—118.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N., Kobozieff N. Les souris anoures et a queue filiforme qui se reproduisent entre elles sans disjonction. II // C R Soc Biol. — 1932. — № 110. — P. 782—784.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Contribution a l'etude de la structure genetique d'un organ. // C R Soc de Biol. — 1928. — № 99. — P. 1140—1143.

Експериментальна онкологія
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Heredity of Cancer. // Am J Cancer. — 1933. — № 18. — P. 357-379.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Hereditary and environmental factors in the origin of different cancers. // J Genet. — 1940. — № 40. — P. 157—170.

Філософія науки

Примітки
  1. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская, ред. (2008). Добровольская Завадская Надежда Алексеевна. Российское зарубежье во Франции, 1919-2000: биогр. слов.: в 3 т. Москва: Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. ISBN 978-5-02-036267-3, 978-5-93015-104-6 Перевірте значення |isbn= (довідка).
  2. Добровольская Завадская Надежда Алексеевна (Dobrovolskaia-Zavadskaia; Dobrowolskaja-Zawadskaja). Биографический словарь. Некрополь российского научного зарубежья
  3. Korzh, Vladimir; Grunwald, David (2001). Nadine Dobrovolskaïa-Zavadskaïa and the dawn of developmental genetics. BioEssays 23 (4): 365–371. ISSN 02659247. doi:10.1002/bies.1052.
  4. История кафедры общей хирургии. Воронежский государственный медицинский университет им. Н. Н. Бурденко. Официальный сайт
  5. Б.Н. Александровский (June 2013). Из пережитого в чужих краях. Рипол Классик. с. 261. ISBN 978-5-458-52376-9.(рос.)
  6. Pigeard-Micault, Natalie; Gachelin, Gabriel (2017). Nadine Dobrovolskaïa-Zavadskaïa, une Russe à la Fondation Curie, une vision singulière de la génétique dans le cancer (1921–1954). Canadian Bulletin of Medical History: 1–31. ISSN 0823-2105. doi:10.3138/cbmh.193-012017.(фр.)
  7. Василий Зеньковский. Из моей жизни — Воспоминания. М.: Дом русского зарубежья имени Александра Солженицына: Книжница, 2014. — 464 с. ISBN 978-5-98854-049-6(рос.)
  8. 18 ноября 1954 г. У Владимир Костицын. «Мое утраченное счастье…» Воспоминания, дневники. НЛО, 2017. ISBN: 978-5-4448-0853-5 (рос.)
  9. Покровский, А. В.; Глянцев, С. П. (2014). Избранные страницы истории сосудистой хирургии в России (вклад отечественных хирургов в мировую сосудистую хирургию). Ангиология и сосудистая хирургия 20 (2): 537.(рос.)
  10. Добровольской симптом. Малая медицинская энциклопедия. — М.: Медицинская энциклопедия. 1991—96 гг
  11. Frederick Becker (17 квітня 2013). Cancer a Comprehensive Treatise 2: Etiology: Viral Carcinogenesis. Springer Science & Business Media. с. 161. ISBN 978-1-4684-2733-2.(англ.)
  12. И. В. Дроздова. Удивительная биология. Серия: О чем умолчали учебники. Издательство: НЦ ЭНАС. 2006(рос.)
  13. Б. И. Барабанщиков, Е. А. Сапаев. Сборник задач по генетике: учеб.-метод. пособие. [науч. ред. Т. М. Умылина]. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1988. - 192 с. (рос.)

Посилання

Джерела
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.