Довгошиї

Перші згадки про назву (Долгиє Шии, Долгьиє Шии) фіксуються 1433 та 1452 роками. А М.Теодорович в «Історико-статистичному описі церков та приходів Волинської єпархиї» за 1889 уже подає назву Долгошеи.

Трактуючи походження назви, варто вдатися до словника української мови. У ньому зустрічається слово довгошиїй, тобто «з довгою шиєю». Автор книги «Стара Волинь та Волинське полісся» (Вінніпег, 1992 р.) Олександр Цинковський першу згадку про Довгошиї відносить до 1452 р. Цим роком датується грамота великого князя Льва Свидригайла, якою село дарується Юрчі Терешкевичу.

Відповідно до Луцького поборового реєстру Довгошиї у 1577 році належали Олицькому замку.

За народними переказами, перші жителі селилися у великому дубовому лісі (одна з вулиць і нині називається Дубина). Поселення назвали Городищем. Мали намір збудувати тут містечко. Та не судилося. Великої біди зазнало село від набігу татар. Воно, по суті, перетворилося на суцільну руїну. Після вигнання татарського іга люди поселилися вздовж невеликої річки Путилівки. Низовина, де знайшли місце зруйнованого Городища, простяглася між горами у вигляді довгого перешийка. Звідси, як стверджують старожили, і пішла назва села Довгошиї. Нині в селі Довгошиї є 14 вулиць: Шкільна, Заводська, Галузниця, Ровенка, Могильна, Калмівка, Козігори, Радянська, Набережна, Озерна, Польова, Дейнекова, Підбогушівка, Застав'є. Кожна із них має свою неповторну історію. Члени краєзнавчого гуртка опитали старожилів нашого села і зібрали цікавий матеріал про історію походження назв вулиць села.

У далеку давнину селяни займалися землеробством та гончарним ремеслом. З білої глини виробляли горщики, черепицю та інші побутові речі.

Характерно, що Довгошиї на своєму історичному шляху переживали різні перипетії — село програвали в карти, передавали у власність нащадкам. Особливо розбудувала поселення пані Богушова. Але ця розбудова стосувалася лише її «червоного дому».

У XIX ст. у мальовничому місці був споруджений маєток пана Кожуховського. Натомість, окрім панського двору, зовнішній вигляд Довгошиїв був в цілому непривабливий.

До «економії» поміщика Кожуховського належали кріпаки не тільки з Довгошиїв, але й з навколишніх сіл. Вони працювали на гуральні та гончарному заводі, який розміщався на околиці села.

Попри те, що селяни в день і вночі гнули спини на пана, він примушував їх будувати мости і нові приміщення, платити податки грошима і продуктами за випас, дрова, обробіток своїх наділів.

У 1850 р., після смерті Кожуховського, земля перейшла у володіння його сестри, яка була теж жорстокою гнобителькою. У 1911 р. пані Софії Богушевич-Кожуховій у селі належало 2544 десятини землі.

Спалахнуло повстання. Проте незабаром воно було жорстоко придушено.

Як стверджують «Волинські єпархіальні відомості» (1889 р.), церква у Довгошиях збудована 1802 р. на місці старої. Освячена в ім'я великомученика Юрія Змієборця. Двічі ремонтована — у 1847 та 1868 р. Священику платили 244 руб., псаломщику — 50 руб., проскурниці — 16 руб. Дворів — 139. Прихожан-1100. З них римо-католиків — 62, євреї — 65.

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село відходить до складу Польщі.

У 1922 р. населення відмовилося визнавати окупаційний польський режим, відбулася сутичка з поліцією.

1925 р. в населеному пункті створено осередок КПЗУ, організатором якого став Прохор Васильович Чайка (вбитий польською поліцією в 1938 р.). У 1932 р. відбувся ярмарковий страйк в Олиці, у якому брали участь 50 чоловік з Довгошиїв. Причина — підвищення мита, яке збиралося магістратом. Однак страйк не мав рішучого характеру, а тому був придушений.

1936 рік ознаменувався тим, що тоді жителі села в знак солідарності з іспанським народом провели тематичні збори «Ми з тобою, героїчний іспанський народ», на яких вирішили зібрати кошти шляхом виступів художньої самодіяльності і послати їх у фонд боротьби.

У тому ж 1936 р. в Довгошиях відбулася першотравнева демонстрація, основним організатором якої був Іван Улянович Теслюк, за що й арештований польською поліцією.

Колгосп у Довгошиях створено за рік до війни. Першим його головою став Оксен Григорович Теслюк. Перший голова сільради — Федір Синюк. Однак мирна праця перервалася воєнними лихоліттями.

Згадує очевидець подій Дмитро Степанович Гребінович. «Влітку 1941 року через наше село Довгошиї пройшли червоні війська, які відступали з міста Бреста, що знаходиться на кордоні України, у сторону м. Рівне. Через декілька днів в село прийшла німецька розвідка на бронемашинах, яка розшукувала червоні війська. Ще через два дні через село йшла колона німецьких військ, що йшла з Острожця на Рівне, зупинилась в нашому селі надвечір 26 червня в районі парку і навколишній біля нього території. У німецьких військ було багато різної техніки: бронемашини, танки, машини, мотоцикли.

В цей самий час в сторону нашого села рухалась танкова дивізія червоних військ, яка дислокувалась в лісі за селом Олика і пересувалася з території Полісся.

Червоні війська мали на своєму озброєнні важку артилерію та три танки під назвою „Кіровка“. Один з цих танків вийшов з ладу на мості в селі Мительне, проламавши при цьому міст через річку Путилівка. Другий танк дійшов до села Пітушків де також зупинився, проламавши міст через річку. На той час мости, переправи через річку в сільській місцевості будували дерев'яні і вони не могли витримувати такої великої ваги танків. Третій танк прибув у село Довгошиї і зупинився десь приблизно біля сучасного „Кафе“. Розвідка червоних військ, що йшла по переду основних сил, доповіла своєму командуванню, що німецькі війська зупинилися на території села Довгошиї. Десь о 2-3 годині ночі розпочався бій. Солдати червоних військ вбивали ще сплячих німців і змогли здобути швидку перемогу.

Німецькі солдати відступили, залишивши на полі бою військову техніку, поранених та вбитих солдат.

Після відступу гітлерівців над селом літав німецький розвідувальний літак, який шукав місця розташування червоних військ. Другий бій відбувся на території нашого села 2 липня 1941 року. Зі сторони Богушівки на село рухалася німецька піхота без машин і танків. Німецькі солдати йшли із закачаними рукавами з автоматами в руках. Бій тривав до півдня. Червоні війська програли бій і змушені були відступити. Після полудня німці зайняли село. Вони зібрали разом із жителями села побитих німецьких солдатів і солдатів червоних військ і поховали їх. Солдат червоних вони поховали у великій ямі, без хрестів (місце теперішнього обеліску Слави). Німецькі солдати були поховані у великій могилі на території парку з дерев'яними хрестами, які з роками були зруйновані і часом і самими людьми.»

Взагалі за гітлерівської окупації німці вивезли на каторжні роботи до Німеччини 70 чоловік. У війні на боці СРСР брало участь 183 жителі села, з яких радянським урядом було нагороджено 60 чоловік. Загинуло 98 односельців. На їх честь радянською владою було встановлено обеліск Слави.

Після війни чимало довгошиївців потерпіли від радянської влади за те, що були прихильники національних ідей.

Після війни почалася відбудова зруйнованого села. Одним з найактивніших, хто долучився до цієї справи, був Володимир Данилович Синюк. З підірваним здоров'ям він повернувся з фронту, та не шкодував сил для праці. День і ніч видзвонювала кузня коваля. Цьому ремеслу навчив сина батько Дмитро Юхимович. Теж учасник війни. Врешті вся сім'я Синюків відзначалася трудовою наполегливістю. Ніна і Марія — на фермі, Петро — електриком, Микола — трактористом. Усі в пошані. I таких славних трудових сімей в Довгошиях чимало. У 1949 р. селяни знову об'єднались. Створили два колгоспи — імені Сталіна та імені Кірова. У 1952 р., укрупнившись, колективні господарства об'єдналась в сільгоспартіль, яка одержала назву «Шлях до комунізму». Вона була однією з найбільших в районі. За нею закріплено 2063 га землі, з них 1548 га орної. Були хорошими і результати господарювання. Так, у 1971 р. в колгоспі вирощено по 425 ц з 1 га цукрових буряків, вироблено по 121 ц м'яса та по 787 ц молока на 100 га угідь. Були й високі нагороди за працю. У 1967 р. колгосп нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів СРСР та Укрпрофради. Ордененосцем найвищої на той час нагороди — ордена Леніна — став бригадир Ф. П. Богданець.

У 1963 р. в селі налічувалось 1710 жителів, які мали в своєму користуванні 3 легкових автомобілі, 11 мотоциклів, 405 велосипедів, 2 телевізори та 63 радіоприймачі.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

До 2006 року у селі Довгошиях діяло два агроформування: «Хлібороб» (очолював М. В. Телетьон), «Весна»(очолював Ф. Р. Бугай). в наш час^[коли?] вони розформовані. По сільській Раді розпайовано 14559 га землі, 697 жителів села отримали сертифікати на право власності на землю. Зараз на території с. Довгошиї утворено приватне підприємство «Ідна» (очолює Голуб В. К.) та СВГ «Ако» (очолює Сорока С. В.)

На даний час у селі розташувалися середня НВК на 640 місць, у якій навчається 171 учень, працює 23 учителі, будинок культури, Публічно — шкільна бібліотека, відділення зв'язку з автоматичною телефонного станцією, амбулаторія.

Престольний празник — на Юрія (6 травня).

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1164 особи, з яких 540 чоловіків та 624 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1102 особи.[2]

Довгошиївська сільська рада

На території сільської ради процює приватне підприємство ТзОВ «ІДНА» яке займається розведенням птиці, зокрема курей (очолює Голуб В. К.).

СВГ «Ако» (очолює Сорока С. В.).

Довгошиївська публічно-шкільна бібліотека

У маєтку відомого, на той час, польського офіцера Альфонса Солоневича зробили хату-читальню, а його самого вислали на Сибір. Згодом, а це в 1956 р. Першим бібліотекарем була Єлизавета Абрамівна Максимчук, яка згодом виїхала в м. Дубно.

У 1959 р. бібліотеку прийняла Соловонюк Ганна Іванівна. Бібліотека налічувала 100 читачів, заробітна плата завідувачки становила 480 крб., а в 1961 р. — 50 крб. Надходження літератури на рік було не менше 10 посилок. Організовували виставки, як до політичних, так і до визначних дат. Бібліотекар входила до агітбригади села. Організовувались концерти, виїзди у сусідні села. Ганна Іванівна випускала стінгазети «Тваринник», «Полівка» (з такою газетою виходили в поле до буряководів. В ній писали про передових ланкових, обсяг зробленої роботи).

Довгошиївська амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, обслуговує територію чотирьох сільських рад,7 сіл, радіус обслуговування 12 кілометрів, загальна кількість населення — 3440 чол., у тому числі 1055 дітей у віці до 17 років , 1192 людини похилого віку.

Кількість штатних посад — 8, працюючих фізичних осіб — 8 (1 сімейний лікар, 3 помічники сімейного лікаря, молодша медична сестра, водій, завідувачка аптекою, лікар-стоматолог).

В амбулаторії функціонує десять кабінетів. Серед них: кабінет прийому лікаря, стоматологічний, перевязочно-маніпуляційний, фізкабінет, лабораторія, кабінет здорової дитини, денний стаціонар, щеплювальний кабінет, аптека та інші. Амбулаторія газифікована, у наявності є санітарний автомобіль, що дає можливість забезпечити на належному рівні виїзну допомогу.

У лютому 2010 р. громадська організація «Надія» реалізувала мікропроект «Сила громади — в здоров'ї людей». В рамках якого було встановлено 19 вікон та 2 дверей. Загальна вартість проекту 36264 тис. грн..

Історія  церкви. Майже до кінця дев'яностих років в нашому селі  Довгошиї храму не існувало. Бо в роки Німецько-радянської війни, а саме в 1943 році церква згоріла, а священик Володимир Копачевський був вбитий.

Всі ці роки односельчани відвідували  Божу службу в сусідніх селах — Борбин та Мошків.

У  1989 році силами громади села, яка звернулася до колгоспного і сільського керівництва для виділення земельної ділянки, було побудовано церкву, що вміщала 400—500 прихожан. Престол освячено Архієпископом Іренеєм, на честь Великомученика Георгія Побідоносця, якого Православна церква вшановує щороку 6 травня.

До Свято- Георгіївської парафії входили ще окрім Довгошиїв -  Пітушків та Речища. Першим настоятелем новозбудованого храму був протоієрей Іоан Солодчук. Після нього служили такі священики: Ярослав Парус і Василій Лазарчук.

У 1990 р. за кошти прихожан церква було відбудована. 25.02.1997 року знову згорів храм. У грудні 2002 р. було освячено престол в оновленому храмі. У 1997 році в лютому на Стрітення прийшов священик Іоан Шаправський. 24 лютого 1997 року храм повністю згорів і був відбудований на кошти односельчан і страховки «Оранта» та матеріальні пожертви від намісника Києво-Печерської Лаври, який у 2000 — ювілейному році від Різдва Христового 16 грудня і завершив чин освячення відбудованого храму.

Наша Свято-Георгіївська парафія налічує близько 350 дворів православно-віруючих людей. Богослужіння відбувається щонеділі, а також у всі інші церковні свята.

Микола Степанович Швець.

Народився у 1953 році в простій селянській сім'ї. Відчуваючи потяг до музики, після закінчення середньої школи юнак вступив на режисерський відділ Дубенського культосвітнього училища.

25 років Микола Швець пропрацював директором Довгошиївського будинку культури, був художнім керівником, вчителем музики в середній школі, а також 12 років очолював Довгошиївську музичну школу, яка функціонувала в той час.

Вірші Микола Степанович почав писати у 1994 році. На сьогодні у його доробку більш як 100 поезій, 15 з них стали піснями, музику до яких написав сам. Володіє Микола Степанович неабияким почуттям гумору. Підживлюючи свою творчу фантазію із джерел сьогодення, випробовує перо у сатиричному жанрі.

Однак не все так добре склалось у житті. Тридцять років тому з'явились проблеми із зором. З року в рік зір погіршувався. На операцію, яку пропонували лікарі, коштів не було, так само, як і надій на покращення. Микола Швець став інвалідом  І групи по зору. Єдина поки що мрія — оволодіти  рельєфно-крапковою системою Брайля.

Нині чоловік ходить за допомогою палички. У всьому допомагають найрідніші люди. Оскільки записувати Микола Степанович не в змозі, його вірші занотовують під диктовку дружина й діти. А загалом кожен свій шедевр він тримає у пам'яті. Володіючи організаторськими здібностями, самотужки влаштовує власні концерти у місцевому та сусідніх будинках культури, збираючи при цьому повний аншлаг.

Мельник (Савка) Алла Феофанівна

Народилася в селі Довгошиї 21.03.1967 р. в сім'ї робітника і колгоспниці.

Навчалась в Довгошиївській середній школі, яку закінчила в 1984 р. В цьому ж році поступила у Львівський політехнічний інститут, який була змушена залишити після ІІ — курсу у зв'язку з сімейними обставинами. Працювала на панчішній фабриці «Промінь». В 1992 році народила сина, після декретної відпустки зі Львівщини переїхала у своє рідне село. Тепер працює помічником вихователя у Довгошиївському НВК. Любить писати вірші, малювати.

• 
  "Поезія звуків" свято до 60-річчя з дня народження Миколи Швеця - місцевого поета-аматора