Долгорукова Наталія Борисівна

З роду графів Шереметєвих. У віці п'яти років втратила батька, а в чотирнадцять — матір. З 15 років почала з'являтися на балах і прийомах, які влаштовували вищі прошарки суспільства. Незабаром прийняла пропозицію одружитися від фаворита Петра II князя Івана Долгорукова. Їх заручення відбулося через три дні після заручин Петра II з сестрою Долгорукова — Катериною Олексіївною.

Після смерті Петра II Іван Долгорукий потрапив у немилість до нової імператриці Анни Іоанівни. 8 (19) квітня 1730 року Наталія Борисівна і Іван Олексійович одружилися і поїхали в заслання в Березів.

В засланні народила кілька синів, але в тих умовах вижили тільки двоє: Михайло і Дмитро, молодший народився через декілька днів після повторного арешту чоловіка. З померлих відомий тільки один з ім'ям — Борис (1733 р.н.).

Після страти чоловіка отримала дозвіл повернутися з двома дітьми до Москви (17 жовтня 1740). Їй з дітьми було подароване село Старе Нікольське в Вологодському повіті (26 лютого 1741). Отримала конфісковані маєтки чоловіка (8 вересня 1742). На місці поховання страченого чоловіка біля Новгорода збудувала храм в ім'я Миколи Чудотворця.

Постриження в черниці відклала до моменту, коли старший син отримав освіту, пішов на службу та одружився. З молодшим сином, який страждав невиліковним захворюванням, не розставалася до його смерті у 1769 році[2].

Пострижена в черниці у Вознесенсько-Флорівському монастирі під ім'ям Нектарія (28 вересня 1758), у березні 1767 року прийняла схиму. В січні 1767 року, написала для онуків мемуари («Власноручні записки …»), які були вперше надруковані в журналі М. І. Невзорова «Друг юнацтва» в 1810[3].

Померла 3 липня 1771 року. Похована біля зовнішніх дверей собору Києво-Печорської лаври. Могила монахині Нектарії втрачена[4].

• Михайло Іванович (1731—1794), статський радник, був почесним опікуном Московського виховного будинку, московським повітовим викладачем дворянства. У першому шлюбом був одружений з Анною Михайлівною Голіциною (1733—1755); у другому з Анною Миколаївною Строгановою (1731—1813), їх син поет і драматург князь Іван Михайлович Долгоруков (1764—1823).
• Дмитро Іванович (1737—1769), народився з розумовими відхиленнями, помер у Флорівському монастирі в Києві, за два роки до смерті матері в тому ж монастирі.

Наталії Борисівні присвятив одну зі своїх «Дум» (XX) Кіндрат Рилєєв. Мінливості долі Долгорукої оспівав і інший російський поет-романтик Іван Козлов.

У збірці народної творчості Кириєвського є пісня «Ой ти ягідка ти смородинка» (рос. Вже ти ягідка ти смородинка). Героїня пісні Прасковья Шереметєва просить милості від царя для своєї родини . На думку філолога Петра Безсонова, це композиційна особистість, в якій змішалися троє членів сім'ї Долгорукових, заслані в Березів — Парасковія Юріївна (мати), Катерина Олексіївна (дочка) і Наталія Борисівна (невістка)[5]. Об'єднання постатей цих жінок в фольклорі продовжували обговорюватися і за радянських часів[6].

• Власноручні записки княгині Наталії Борисівни Долгорукової дочки м. фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметєва / Підг. тексту, післямов., прим. Е. В. Анісімова. СПб., 1992. — 144 с., Іл. — ISBN 5-280-01345-5, то ж: Долгорукова Н. Б. Записки, що залишилися після смерті княгині Наталії Борисівни Долгорукової / Изд. HM Усова. Вступить. стаття і прим. П. П. Смирнова. — СПб .: Синод. тип., 1912. — 70 с., Авторитетна публікація: Долгорукова Н. Б. Власноручні записки княгині Наталії Борисівни Долгорукової дочки м. фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметєва. СПб., 1913. — 52 с.

  Відгук Дмитра Мирського: «Головна принадність [тексту], крім моральної висоти автора, в досконалій простоті і невибагливій щирості розповіді і в чудовій чистій російській мові, якою могла писати тільки дворянка, що жила до епохи шкільних вчителів»[7].

• Листи княгині Наталії Борисівни Долгорукової // Російський архів. 1867. Вип.1. Стлб.52-59.
• Російська жінка напередодні реформи Петра Великого і після неї: Порівняльно-іст. нарис / [Соч.] В. С. Іконнікова, проф. Ун-ту св. Володимира. — Київ: Університетська. тип., 1874.

• Долгорукова, Наталья Борисовна // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Е-а <Есипович> Я. Г. Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова // Вітчизняні записки. 1858. Січень — лютий. Кн.1. Розд. I. С.275-300.
• Толичева Т. Наталя Борисівна Долгорукова і березовські засланці. М., 1874.
• Корсаков Д. А. З життя російських діячів XVIII століття. Казань, 1891.
• Корсаков Д. Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова // Історичний вісник, 1886. — Т. 23. — № 2. — С. 263—282.
• Шереметєв С. Д., гр. Схимонахиня Нектарія. Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова, дочка фельдмаршала Шереметова. Вип. I. М., 1909.
• Агеева Л. И. По следам княгини Натальи Долгоруковой: Научно-популярное издание. — Киев : Издательство «LPMedia», 2011. — ISBN 978-966-2449-00-6.
• Мельцин М. О. История текста мемуаров схимонахини Нектарии (княгини Н. Б. Долгоруковой) // Проблемы дипломатики, кодикологии и актовой археографии: Материалы XXIV Международной научной конференции. Москва, 2–3 февраля 2012 г. / Отв. ред. – Шустова Ю.Э. М., 2012.. — С. 403—405. — ISBN 978-5-7281-1294-5.
• Наталя Борисівна Долгорукова і Березовського засланці. Т. Толичева. Друкарня товариства І. Д. Ситіна. Москва. 1912.
• Упоряд. Г. А. Власьев . Потомство Рюрика: матеріали для складання родоводів. СПб. Т. 1. Князі Чернігівські. Ч. 3. Тип: Т-во Р. Голик і І. Волберг. 1907 р Долгорукова (Шереметьєва) Наталія Борисівна. стр. 75; 194—195.
• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.

• Долгорукова, Н. Б. Восточная литература. Процитовано 3 марта 2011. (рос.)
• Рилєєв К. Ф. «Наталія Долгорукова» (рос.)