Дональд Туск

Народився 22 квітня 1957 р. у сім'ї ремісника в м. Ґданськ на балтійському узбережжі Польщі. Після закінчення ліцею, з 1976 до 1980 навчався на історичному факультеті Ґданського університету. Ще в університеті брав участь у діяльності профспілки Солідарність. 1980 року закінчив університет і захистив дипломну роботу зі встановлення культу особи Юзефа Пілсудського в передвоєнній польській пресі. Автор понад 200 публікацій. Написав декілька популярних книжок: «Був собі Ґданськ», «Ґданськ 1945 р.», «Старий Сопот». Одружений з Малґожатою Туск, має двох дітей: Міхала (1982 р.н.) та Катажину (1987 р.н.). Захоплюється футболом, був капітаном збірної канцелярії сенату Польщі.

Політичну діяльність почав після закінчення університету. 1980 року став одним із засновників «Незалежного руху польських студентів» (NZSP). Із запровадженням воєнного стану в Польщі 1981 року нелегально заснував журнал «Огляд політичний», де пропагував переваги ринкової економіки і економічного лібералізму. 1988 року ввійшов до керівництва «Ґданського конгресу лібералів», очолив організовані виступи громадськості проти влади.

1990 року з «Ґданського конгресу лібералів» створили політичну партію — «Ліберально-демократичний конгрес» (ЛДК). Від цієї партії 1991 року був обраний до Сейму. Однак після поразки на виборах 1993 р. за ініціативи Туска (ЛДК) об'єднався з «Демократичним союзом» і створив нову партію — «Союз волі». У новій партії Туск отримав посаду заступника голови партії. У виборах 1997 р. партія отримала 13,4 % голосів виборців і він був обраний до Сенату, де став заступником голови (віцемаршалом сенату). На виборах у «Союзі волі» 2000 р. поступився посадою голови Броніславові Ґеремекові.

Після поразки вийшов із «Союзу волі» і на початку 2001 року разом з однодумцями заснував нову партію — «Громадянська платформа», де обійняв посаду заступника голови партії. У виборах 2001 р. за кількістю отриманих голосів партія посіла третє місце і Туск стає заступником голови (віцемаршалом) Сейму. У 2003 р. став головою «Громадянської платформи» і на виборах 2005 р. партія отримала 24 % голосів, посіла друге місце, поступившись тільки партії «Право і справедливість» братів Леха і Ярослава Качинських. Того ж року брав участь в президентських виборах — у першому турі посів перше місце з 38 % голосів[3], але за результатами другого туру 23 жовтня 2005 р. поступився Леху Качинському[4].

Причиною поразки Туска на парламентських виборах вважають використання чорного піару з боку виборчої команди Леха Качинського, зокрема керівника його передвиборчої кампанії Яцека Курського. Під час кампанії Курський поширив інформацію, що дід Туска під час Другої світової війни служив добровольцем у Вермахті. Насправді, з'ясувалось, що дід Йозеф Туск справді був мобілізований до армії, але дезертував після 10 днів і приєднався до польських збройних сил на Заході. За поширення неправдивої інформації Курського виключили з партії «Закон і справедливість».

У жовтні 2007 р., під час дострокових парламентських виборів «Громадянська платформа» набрала 41,5 % голосів і отримала 209 з 460 місць в Сеймі. Національна рада «Громадянської платформи» висунула його на посаду прем'єр-міністра країни[5].

30 серпня 2014 року був обраний Головою Європейської Ради[6], вступив на посаду 1 грудня 2014. Як президент Європейської Ради Дональд Туск мав відповідати за підготовку та проведення самітів ЄС — у середньому по шість-сім на рік. Він також мав представляти ЄС на самітах Великої Сімки G7 і — разом з президентом Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером — на самітах двадцятки найбільших економік G20. Свої пріоритети — своєрідний маніфест — на посаді президента Європейської Ради Дональд Туск позначив у серії публікацій в офіційному Twitter-акаунті. Тому до маніфесту Дональда Туска увійшли такі тези:

• Захист європейських цінностей, свободи і солідарності від загроз Європейському Союзу і його єдності — і зсередини, і ззовні.

• ЄС повинен бути сильним на міжнародній арені.

• Європа повинна зміцнити свої кордони, підтримувати тих сусідів, які поділяють наші цінності.

• Відносини між Європою і США є спинним мозком спільноти демократій.

• 2008 — Орден «Сонце Перу» — Перу[13]
• 2012 — Кавалер Великого хреста Ордена Заслуг — Норвегія[14]
• 2013 — Президентський орден Сяйво — Грузія[15]
• 2014 — Маріїнський Орден Хреста — Естонія[16]
• Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (Україна, 11 травня 2019) — за визначний особистий внесок у зміцнення міжнародної єдності та солідарності з Україною у підтримці незалежності та територіальної цілісності, поглиблення відносин між Україною та Європейським Союзом[17][18]

• Сайт передвиборчої кампанії Дональда Туска
• Сайт партії «Громадянська платформа»
• Туск Дональд на Лентапедії
• Європа задоволена підсумками дострокових виборів у Польщі^{[недоступне посилання з липня 2019]}