Дональд Туск

До́нальд Франці́шек Туск (пол. Donald Franciszek Tusk; нар. 22 квітня 1957, Ґданськ, ПНР) польський політик, Голова Європейської Ради (2014—2019[1][2]), колишній прем'єр-міністр Польщі (2007—2014), співзасновник та голова партії «Громадянська платформа» (пол. Platforma Obywatelska), колишній заступник голови Сенату. Був заступником голови партії «Союз Свободи», у 1980-х роках брав участь у діяльності руху «Солідарність».

Дональд Туск
Donald Tusk
пол. Donald Tusk
Дональд Туск
Donald Tusk
Президент Європейської народної партії
Нині на посаді
На посаді з 1 грудня 2019
Попередник Жозеф Доль
Голова Європейської ради
1 грудня 2014  1 грудня 2019
Попередник Герман Ван Ромпей
Наступник Шарль Мішель
Прем'єр-міністр Польщі
9 листопада 2007  22 вересня 2014
Президент Лех Качинський
Броніслав Коморовський
Попередник Ярослав Качинський
Наступник Ева Копач
Віцемаршал Сейму Польщі
19 жовтня 2001  18 жовтня 2005
Віцемаршал Сенату Польщі
20 жовтня 1997  18 жовтня 2001
Лідер Громадянської платформи (ПО)
Нині на посаді
На посаді з 3 липня 2021
Попередник Борис Будка
1 червня 2003  8 листопада 2014
Попередник Мацей Плажинський
Наступник Ева Копач
Народився 22 квітня 1957(1957-04-22) (64 роки)
Ґданськ, ПНР
Відомий як політик, історик
Громадянство  Польща
Національність кашуб
Освіта Gdańsk University - Faculty of Languages and Historyd (1980)
Політична партія «Громадянська платформа»
Батько Donald Tuskd
Мати Ewa Tuskd
У шлюбі з Малґожата Туск
Діти Michał Tuskd і Katarzyna Tuskd
Професія історик
Релігія Римокатолик
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Підпис
tusk.pl
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Походить з кашубської національної меншини Польщі.

Біографія

Народився 22 квітня 1957 р. у сім'ї ремісника в м. Ґданськ на балтійському узбережжі Польщі. Після закінчення ліцею, з 1976 до 1980 навчався на історичному факультеті Ґданського університету. Ще в університеті брав участь у діяльності профспілки Солідарність. 1980 року закінчив університет і захистив дипломну роботу зі встановлення культу особи Юзефа Пілсудського в передвоєнній польській пресі. Автор понад 200 публікацій. Написав декілька популярних книжок: «Був собі Ґданськ», «Ґданськ 1945 р.», «Старий Сопот». Одружений з Малґожатою Туск, має двох дітей: Міхала (1982 р.н.) та Катажину (1987 р.н.). Захоплюється футболом, був капітаном збірної канцелярії сенату Польщі.

Політична діяльність

Політичну діяльність почав після закінчення університету. 1980 року став одним із засновників «Незалежного руху польських студентів» (NZSP). Із запровадженням воєнного стану в Польщі 1981 року нелегально заснував журнал «Огляд політичний», де пропагував переваги ринкової економіки і економічного лібералізму. 1988 року ввійшов до керівництва «Ґданського конгресу лібералів», очолив організовані виступи громадськості проти влади.

1990 року з «Ґданського конгресу лібералів» створили політичну партію — «Ліберально-демократичний конгрес» (ЛДК). Від цієї партії 1991 року був обраний до Сейму. Однак після поразки на виборах 1993 р. за ініціативи Туска (ЛДК) об'єднався з «Демократичним союзом» і створив нову партію — «Союз волі». У новій партії Туск отримав посаду заступника голови партії. У виборах 1997 р. партія отримала 13,4 % голосів виборців і він був обраний до Сенату, де став заступником голови (віцемаршалом сенату). На виборах у «Союзі волі» 2000 р. поступився посадою голови Броніславові Ґеремекові.

Після поразки вийшов із «Союзу волі» і на початку 2001 року разом з однодумцями заснував нову партію «Громадянська платформа», де обійняв посаду заступника голови партії. У виборах 2001 р. за кількістю отриманих голосів партія посіла третє місце і Туск стає заступником голови (віцемаршалом) Сейму. У 2003 р. став головою «Громадянської платформи» і на виборах 2005 р. партія отримала 24 % голосів, посіла друге місце, поступившись тільки партії «Право і справедливість» братів Леха і Ярослава Качинських. Того ж року брав участь в президентських виборах — у першому турі посів перше місце з 38 % голосів[3], але за результатами другого туру 23 жовтня 2005 р. поступився Леху Качинському[4].

Причиною поразки Туска на парламентських виборах вважають використання чорного піару з боку виборчої команди Леха Качинського, зокрема керівника його передвиборчої кампанії Яцека Курського. Під час кампанії Курський поширив інформацію, що дід Туска під час Другої світової війни служив добровольцем у Вермахті. Насправді, з'ясувалось, що дід Йозеф Туск справді був мобілізований до армії, але дезертував після 10 днів і приєднався до польських збройних сил на Заході. За поширення неправдивої інформації Курського виключили з партії «Закон і справедливість».

У жовтні 2007 р., під час дострокових парламентських виборів «Громадянська платформа» набрала 41,5 % голосів і отримала 209 з 460 місць в Сеймі. Національна рада «Громадянської платформи» висунула його на посаду прем'єр-міністра країни[5].

30 серпня 2014 року був обраний Головою Європейської Ради[6], вступив на посаду 1 грудня 2014. Як президент Європейської Ради Дональд Туск мав відповідати за підготовку та проведення самітів ЄС — у середньому по шість-сім на рік. Він також мав представляти ЄС на самітах Великої Сімки G7 і — разом з президентом Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером — на самітах двадцятки найбільших економік G20. Свої пріоритети — своєрідний маніфест — на посаді президента Європейської Ради Дональд Туск позначив у серії публікацій в офіційному Twitter-акаунті. Тому до маніфесту Дональда Туска увійшли такі тези:

  • Захист європейських цінностей, свободи і солідарності від загроз Європейському Союзу і його єдності — і зсередини, і ззовні.

  • ЄС повинен бути сильним на міжнародній арені.

  • Європа повинна зміцнити свої кордони, підтримувати тих сусідів, які поділяють наші цінності.

  • Відносини між Європою і США є спинним мозком спільноти демократій.

Критика

21 березня 2017 Міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич офіційно звернувся до генеральної прокуратури країни з проханням перевірити дії Туска як колишнього польського прем'єр-міністра під час розслідування авіакатастрофи в Смоленську в квітні 2010 року. У своїй заяві Марцевич звинуватив Туска у державній зраді. На думку Мацеревича, Туск не вжив необхідних заходів з розслідування аварії.[7]

Міграційна криза в Європі: шляхи вирішення

Глава Європейської ради Дональд Туск вважає, що однією з головних умов для вирішення міграційної кризи в Європі є повернення Шенгену. Про це йдеться в його запрошенні керівникам і урядам країн ЄС для проведення неофіційних нарад 7 березня 2016 року, опублікованому на сайті Ради Європи.

«Нам потрібно відновити Шенген. Країни маршруту Західних Балкан і ті, що за межами ЄС, — всі готові і сповнені рішучості повернутися до повного застосування наших загальних правил і рішень, у тому числі Шенгенського кодексу про кордони … Це не вирішить кризу, але це є необхідною попередньою умовою для європейського консенсусу».

Крім того, за його словами, потрібно зміцнити співпрацю з Туреччиною, яка раніше взяла на себе зобов'язання прийняти у себе частину мігрантів, і наростити гуманітарну допомогу в Греції. Пропонувалось передати на потреби мігрантів €700 млн. Наприкінці минулого року з'явилися пропозиції скасувати дію Шенгенської зони на два роки через міграційну кризу, проте 4 грудня 2015 року на засіданні Ради ЄС країни виступили за збереження шенгенського простору. При цьому деякі країни Шенгену, серед яких Австрія, Швеція і Данія, посилили перевірку документів на своїх кордонах. 29 листопада в Брюсселі відбувся саміт ЄС — Туреччина, під час якого обговорювалися питання співпраці між Євросоюзом та Анкарою, зокрема питання мігрантів. Влада Туреччини розраховувала прискорити процес вступу до Євросоюзу в обмін на допомогу у вирішенні міграційної кризи, з якою зіткнулася Європа.

Гостра міграційна криза виникла у зв'язку з бойовими діями на Близькому Сході. З середини 2015 року Європейський союз обговорює квоти країн на прийом біженців.

Отже, головними умовами для вирішення міграційної кризи в Європі, на думку Дональда Туска, є:

  • відновлення Шенгену;
  • зміцнення співпраці з Туреччиною;
  • нарощення гуманітарної допомоги в Греції.

Ставлення до України

1 вересня 2014 року на меморіальному заході з нагоди початку Другої світової війни, Туск визнав, що в Україні триває війна, і закликав усю Європу стати на захист свого союзника[8]. 15 березня 2015 року Туск назвав санкції проти Росії — одним з найкращих способів підтримки України[9]. 27 квітня під час саміту Україна-ЄС Туск заявив, що проведення реформ в Україні стане найкращою відповіддю агресорові та найкращою пам'яттю про всіх загиблих під час Революції гідності. Він пообіцяв відправити в Україну місію для оцінки потреб країни, щоб надати їй адекватну допомогу[10].

Допомога Україні в здійсненні реформ, відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, є офіційною політикою Європейського Союзу, який ввів три етапи санкцій проти Росії і українських сепаратистів у відповідь на анексію Криму і дестабілізацію Донбасу.

Засуджує незаконне ув'язнення українського режисера Олега Сенцова у РФ[11].

Переобрання 2017 року

9 березня 2017 року Дональда Туска переобрали на посту Голови Європейської Ради.[2] Переобрання відбулося за підтримки європейських політиків і спротиву Польщі — всі 27 країн проголосували «за». Прем'єр Польщі Беата Шидло написала листа лідерам ЄС з проханням підтримати нового кандидата від Польщі Яцека Саріуш-Вольського і проханням не переобирати Туска.[12] Свої прохання вона аргументувала тим, що Саріуш-Вольський зможе реформувати ЄС, а Туск «перевищував свої повноваження в гострих внутрішніх суперечках і підтримував антидемократичні дії опозиції».[12]

Нагороди

Примітки

  1. Italy's Mogherini and Poland's Tusk get top EU jobs. BBC News. 30 серпня 2014. Процитовано 30 серпня 2014. (англ.)
  2. Туска переобрали на посту глави Євроради попри спротив Польщі, 9 березня 2017, Європейська правда
  3. Wybory Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej 2005 – Wyniki pierwszej tury. PKW. Процитовано 8 листопада 2014. (пол.)
  4. Wybory Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej 2005 – Wyniki ponownego głosowania. pkw.gov.pl. PKW. Процитовано 8 листопада 2014. (пол.)
  5. Poľským premiérom sa stal Donald Tusk. noviny.sk. Noviny. 9 листопада 2007. Процитовано 8 листопада 2014. (словац.)
  6. Туск обраний президентом Ради ЄС. 24tv.ua. 24 TV. 30 серпня 2014. Процитовано 8 листопада 2014. (укр.)
  7. Бі-бі-сі: Туска обвинили в предательстве по делу о гибели Ту-154 в Смоленске. 21.03.2017
  8. Туск визнав, що в Україні іде війна
  9. Туск: санкции против РФ — один из лучших способов поддержать Украину
  10. Туск: Реформы в Украине — лучший ответ агрессору и память героям
  11. Туск: приговор Сенцову — символ цинизма политики России // Радио Свобода, 27.08.2015
  12. Прем'єр Польщі написала листа лідерам ЄС, аби вони не підтримали Туска, 8 березня 2017, Єпропейська правда
  13. Perú y Polonia inician una nueva etapa en sus relaciones, afirma presidente García (ampliación). andina.pe (ісп.). 14 травня 2008. Процитовано 10 травня 2019.
  14. Årsberetning 2012. Det kongelige hoff. kongehuset.no (норв.). 2013. с. 44–45. Процитовано 10 травня 2019.
  15. State Awards Issued by Georgian Presidents in 2003-2015. IDFI (англ.). Процитовано 10 травня 2019.
  16. Vabariigi President. www.president.ee (ест.). 18 березня 2014. Процитовано 10 травня 2019.
  17. Указ Президента України від 11 травня 2019 року № 212/2019 «Про нагородження Д.Туска орденом князя Ярослава Мудрого»
  18. Президент України зустрівся з Президентом Європейської Ради Дональдом Туском // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 13 травня 2019 р.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.