Дівички

Село розташоване на лівому березі Дніпра, за 18 км від районного центру та за 70 км від Києва на берегах річки Карань. За 3 км від села проходить автомагістраль Київ — Дніпро.

Поблизу села знайдено рештки поселень доби неоліту (V — III тисячоліття до н. е.), міді-бронзи (ІІІ — початку І тисячоліття до н. е.), кургани скіфських часів (VI — III ст. до н. е.), а також ранньослов'янської черняхівської культури.[1]

За легендами та переказами, назва села походить від назви лісу, у якому знаходився жіночий монастир. Первинна назва місцевості — Дівич Лісок вперше згадується у «Тарифі подимного податку Київського воєводства 1631 року».[2][3]

Село Дівички (Deniszkÿ) позначене на одній з ранніх мап авторства Гійома Левассера де Боплана, укладеній орієнтовно 1635 року, що зберігається в Державному архіві Швеції.[4]

Від 4 липня 1662 року згадка про Якима Головченка (черкаський полковник в 1668—1669) який «товариш знатний переяславський — продав фільваркові ґрунти в с. Дівичках».[5]

За козаччини село належало до першої Переяславської сотні Переяславського полку Війська Запорозького.

З 1751 року діє Крестовоздвиженська церква[6]

За описом Київського намісництва 1781 року село відносилось до Переяславського повіту даного намісництва і у ньому нараховувалось 93 хати. За описом 1787 року у селі проживало 303 душі. Було у володінні різного роду «казених людей», козаків і власників — статського радника Івана Вишневського, надвірного радника Яківа Іскри і бунчукового товариша Василя Добронизського жінки Наталії.[7]

З ліквідацією Київського намісництва село, як і увесь Переяславський повіт, перейшло до складу Полтавської губернії.

В 1876 році в Дівичках разом із Старосіллям (присілок) було 98 дворів, з них в Старосіллі було 20 дворів. Всього населення було 802 особи.

У 1880 році село увійшло у новостворену Ковалинську волость Переяславського повіту, що пізніше буде переназвана у Єрковецьку волость (у зв'язку з переміщенням волосного правління до Єрківців).

Після Української революції, та початком радянсько-української війни Дівички разом з Єрківцями чинили помітний опір підрозділам Червоної армії у своєму повіті. Красномовною є телеграма від 1 квітня 1920 року Переяславського Повітревкому Полтавському губревкому і губчека «про надання домоги у ліквідації банди, що напала на місто»[8] (маючи на увазі Переяслав). Як пізніше і бійців УПА, місцевих повстанців червоні командири іменують не інакше як «банда».

	У Переяславському повіті повне збройне повстання у районі сіл Дівички та Єрківці. Сьогодні нами був висланий з'єднаний загін у кількості 150 чоловік, котрий після запеклого чотирьохгодинного бою був вимушений під сильним напором добре озброєних бандитів відступити у напрямку Переяслава, причому маються втрати вбитими та пораненими. Банди у кількості п'ятсот чоловік продовжують наступати на місто. Наші сили разом з полтавським загоном від губчека не в змозі затримати наступаючі банди, так як загін погано озброєний і майже немає патронів. Тому просимо у самому терміновому порядку вислати достатньо озброєну силу і по можливості артилерію, ми постараємось ще скільки-небудь місто втримати, якщо ж скоро не буде дана допомога, то місто займуть бандити. Прийміть всі залежні від вас міри про своєчасне надання допомоги. Про час виїзду загону негайно телеграфуйте. Оригінальний текст (рос.) В Переяславском уезде полное вооруженное восстание в районе сел Девички и Ерковцы. Сегодня нами был выслан соединенный отряд в количестве 150 человек, который после упорного четырехчасового боя был вынужден под сильным напором хорошо вооруженных бандитов отступить по направлению Переяслава, причем имеются потери убитыми и ранеными. Банды в количестве пятсот человек продолжают наступать на город. Наши силы вместе с полтавским отрядом от губчека не в состоянии задержать наступающие банды, так как отряд плохо вооружен и почти нет патронов. Посему просим в самом срочном порядке выслать достаточную вооруженную силу и по возможности артилерию, мы постараемся еще сколько-нибудь город удержать, если же скоро не будет дана помощь, то город займут бандиты. Примите все зависящие от вас меры о своевременной подаче помощи. О времени выезда отряда немедлено телеграфируйте.
— Переяславский уездвоенком ВЛАСОВ Председатель ревкома НАБЕРЕЖНЫЙ Член коллегии губчека НОВОЖЕНОВ

За Радянської влади восени 1922 року в Дівичках почалися перші спроби колективізації. Створено артіль «Червоний прапор» та «Перемога» (вела господарство за статусом артілі).

Весною 1930 року село було колективізоване. В 1932 році на основі попередніх діючих господарств був створений колгосп ім. Воровського. На той час в селі було 386 дворів, де проживало 1560 мешканців, яких тодішня держава завдяки штучному масовому голоду намагалась залучати до колгоспів. Загальна кількість убитих голодом — близько 200 чоловік, з них встановлено поіменно 173 . Місце поховання жертв Голодомору — сільське кладовище (там у 2000 році з ініціативи мешканців села встановлено дерев'яний хрест в пам'ять про загиблих від Голодомору 1932—1933 років)[9].

Братська могила воїнів РСЧА, які загинули в роки Другої світової війни, біля будинку культури с. Дівички. Жовтень 2014 р.

У вересні 1941 року село зайняли німецькі війська.

З 1943 року поблизу села почали діяти партизани, і вже 19 вересня того ж року село було звільнене підрозділами РСЧА.

Село створено злиттям після 1945 года Дівичек[10][11] и Старосілля[12][13]

У перші повоєнні роки зруйноване війною село і господарство відновлювали місцеві жінки, діти та інваліди. Не було машин, земля оброблювалась коровами.

Поступово життя налагодилось і у 1960-х роках в селі вже діяли восьмирічна школа, медпункт, пологовий будинок, дитячі ясла, клуб, дві бібліотеки: одна при школі, інша — в клубі.[14]

У період ескалації Холодної війни неподалік села було створено військову частину та військовий полігон на 515 га землі. Нині у цьому ж військовому містечку розташована 43-тя окрема артилерійська бригада Збройних сил України, що брала участь у війні на Сході України.[15]

9 листопада 2017 року Дівички стали адміністративним центром Дівичківської сільської об'єднаної територіальної громади утвореної шляхом об'єднання жителів сіл: Дівички, Єрківці, Ковалин, Стовп'яги, Веселе, Гречаники, Кавказ.[16][17]

На території села знаходиться держлісфонд Стовп'язького лісництва, де росте понад 10 видів різних порід дерев.

У селі працює три сільськогосподарські підприємства ТОВ «Дніпро і Ко», ТОВ «Гарант» та ТОВ «Ніка». У селі збереглося й успішно працює споживче товариство, крім цього діє два стаціонарні магазини, кафе-бар, приймальний пункт молока від населення, працює відділ зв'язку, філіал Ощадбанку, працюють два ФАП. На сьогодні в селі діє загальноосвітня школа з поглибленим вивченням іноземних мов[18].

На території села прокладено 12 км водопроводу, 21 км доріг з твердим покриттям, газифіковано 270 дворів.

У травні 2013 року поруч із селом було відкрито приватний злітно-посадковий майданчик аеродром Дівички, що сертифікований для польотів по ПВП повітряних суден вагою до 5 700 кг[19].

Поблизу села, на протязі десятків років існує військовий полігон, який є одним з ключових об'єктів для підготовки військових артилеристів. Територія, відведена для полігону, займала тисячі гектарів, що забезпечувало умови виконання стрільб максимально наближеними до бойових. Проте, починаючи з 2013 року, частина нерухомого майна полігону була передана іншій державній структурі, яка у подальшому безпідставно оформила за собою право користування на всю земельну ділянку площею 7,7 тис. га. Це унеможливило розвиток військової інфраструктури, розбудову та використання у повному обсязі полігону «Дівички» Збройними Силами України. Через відсутність належного контролю за земельною ділянкою, у Бориспільському районі Київської області протиправно вибули з державної власності 540 га території полігону і на Публічній кадастровій карті України з’явилось 70 нових ділянок – 230 га землі у результаті «дерибану» розділили між собою 15 комерційних структур, а решту було приватизовано фізичними особами[20].

Починаючи з 2018 року, Міністерство оборони України вживало заходів щодо повернення земельної ділянки площею близько 7,7 тис. га на території с. Дівички, проте, через колізії в законодавстві та відсутність комунікації між органами державної влади цей процес розтягнувся на роки. І тільки 18 червня 2021 року, Міністерством оборони України усунуто масштабну проблему, що негативно впливала на обороноздатність держави: у взаємодії з Київською обласною державною адміністрацією, за сприяння Мінагрополітики, право постійного користування всією земельною ділянкою полігону зареєстровано за оборонним відомством. Спільно з правоохоронними органами та Держгеокадастром будуть запущені механізми, спрямовані на повернення протиправно відчужених земель поблизу с. Дівички[21].

В Дівичках похований Корнєв Володимир Вікторович (1982—2014) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)