Едуард Адольф Страсбургер

Едуард Адольф Страсбургер
нім. Eduard Adolf Strasburger
Ім'я при народженні нім. Eduard Adolf Strasburger
Народився 1 лютого 1844(1844-02-01)
Варшава, Російська імперія
Помер 19 травня 1912(1912-05-19) (68 років)
Бонн, Німецька імперія
Поховання Поппельсдорфський цвинтарd[1]
Країна  Німеччина
Польща
 Російська імперія
Діяльність ботанік, plant cell biologist, викладач університету
Alma mater
Єнський університет імені Фридриха Шиллера
Галузь ботаніка
Заклад Варшавський університет
Єнський університет
Боннський університет
Відомі учні Karl Petrid
Членство Лондонське королівське товариство, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Леопольдина, Національна академія наук США і Туринська академія наук[2]
Діти Julius Strasburgerd
Родичі Marie-Edith Strasburgerd
Нагороди

Медаль Дарвіна-Воллеса (1908)

медаль Ліннея (1905)

іноземний член Лондонського королівського товариства

 Едуард Адольф Страсбургер у Вікісховищі

Едуард Адольф Страсбургер (нім. Eduard Adolf Strasburger; 1 лютого 1844, Варшава — 19 травня 1912, Бонн) — німецький ботанік польського походження. Один з ботаніків XIX століття, що вніс істотний внесок у розвиток цитології.

Коротка біографія

Едуард Страсбургер народився в 1844 році у Варшаві, в родині Едуарда Богуміла Страсбургера. Навчався в Парижі, Боннському та Єнському університетах, де вивчав природничі науки.

Ступінь доктора філософії отримав у Варшавському університеті в 1866 році, з 1867 року — доцент ботаніки Варшавського університету. З 1869 року професор в Єні. З 1880 року — професор ботаніки і директор ботанічного саду Боннського університету[4].

Науковий внесок

Більшість робіт Страсбургера пов'язані з мікроскопічними дослідженнями в галузі морфології і анатомії рослин, ним були виявлені багато раніше невідомих явищ у процесах поділу клітин і запліднення квіткових рослин.

Увів у науку поняття «цитоплазма», а також описав мейоз у вищих рослин, запліднення у папоротеподібних, голонасінних.

у 1875 році він встановив, що процеси розподілу ядра в клітинах рослин протікають так само, як і в клітинах тварин, тобто однаково для всіх живих організмів.

У 1884-му Страсбургер став першим науковцем, який спостерігав у квіткових рослин процес злиття чоловічого ядра (ядра сперматозоїда) з ядром яйцеклітини[5].

Страсбургер був одним з авторів знаменитого підручника ботаніки для вищої школи (нім. Lehrbuch der Botanik für Hochschulen), перше видання якого вийшло у 1894 році. У 2002 році вийшло 35-е видання цього підручника німецькою, який було перекладено декількома мовами.

Едуард Адольф Страсбургер також відомий своїми роботами в галузі методики застосування мікроскопічної техніки в ботаніці — багаторазово перевидавався його «Ботанічний практикум» (нім. Das botanische Practicum) і «Малий ботанічний практикум».

Визнання

У 1876 році французький ботанік Ернест-Анрі Байон назвав на честь Едуарда Страсбургера рід квіткових рослин з Нової Каледонії — Strasburgeria Baill (Страсбургерія). У сучасній системі класифікації APG III (2009) цей рід разом з родом Ixerba утворюють родину Strasburgeriaceae Tiegh класу дводольних.

Примітки
  1. Eduard Strasburger - Botanisches Institut - Uni Bonn
  2. Туринська академія наук — 1757.
  3. IPNI.  Strasb..
  4. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907. (рос.)
  5. Эдуард Адольф Страсбургер. Биография на People.su (рос.)

Література
  • Передмова. Ботаніка. Підручник для вишів (російською мовою): в 4 т. = Lehrbuch der Botanik für Hochschulen. Begründet von E. Strasburger, F. Noll, H. Schenck, A. F. W. Schimper. / 35. Auflage neubearbeitet von Peter Sitte, Elmar W. Weiler, Joachim W. Kadereit, Andreas Bresinsky, Christian Körner / П. Зитте, Э. В. Вайлер, Й. В. Кадерайт, А. Брезински, К. Кёрнер; на основе учебника Э. Страсбургера [и др.]; пер. с нем. Е. Б. Поспеловой, К. Л. Тарасова, Н. В. Хмелевской — М.: Издательский центр «Академия», 2007. — Т. 3. Эволюция и систематика / под ред. А. К. Тимонина, И. И. Сидоровой. — С. 7—11. — 576 с. — 3000 экз. — ISBN 978-5-7695-2741-8 (рус.). ISBN 978-5-7695-2746-3 (Т. 3) (рус.), ISBN 3-8274-1010-X (Elsevier GmbH) — УДК 58(075.8)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.