Ейн-Авдат

Про мешканців Ейн-Авдату в доісторичні часи свідчати численні кременеві артефакти віком у 80-90 тисяч років, знайдені у цій місцевості, які вважають частиною Мустьєрської культури. Кремінь з відслонень породи неподалік використовували для виготовлення наконечників стріл та списів. Про фауну того часу свідчать знайдені шкаралупки яєць страусів та скелети куланів. Вироблені вручну ножі та інші ручні знаряддя праці походять з палеоліту і мезоліту. Залишки невеликого поселення, які складаються з невеликих круглих споруд, датовані Бронзовою добою.[3]

Протягом давньогрецької епохи Авдат був зупинкою на набатейському Шляху пахощів — давньому торговому маршруті, що вів з Єгипту до Індії через Аравійський півострів. На початку давньоримської епохи тут розвивалося землеробство. Укріплення уздовж Шляху пахощів перетворилися у квітучі міста з великою кількість громадських заклад і подвір'їв.[3][4]

За часів Візантійської імперії Ейн-Авдат населяли ченці, що жили в печерах. У них вони вирізали собі туалети, полиці, лави, сходи та системи водопостачання, а ще прикрашали стіни хрестами і молитвами.[3][5]

ЮНЕСКО внесли Авдат до переліку об'єктів світової спадщини зокрема через його унікальну церкву візантійської епохи. Датована ІІІ століттям, вона є водночас однією з найперших і найкраще збережених церков, споруджених після визнання християнства імператором Костянтином. Також церква зазнала значних пошкоджень від бедуїнських вандалів у 2009 році.[6]

Після мусульманського завоювання Палестини мешканці цієї місцевості покинули її.[3]

Після створення кібуцу Сде-Бокер у 1952 році та спорудження Шосе 40 до Ейлату в Ейн-Авдаті було зроблено туристичну стежку.[3] Наразі Ейн-Авдат є національним парком Ізраїлю.[7][8]

Басейни Ейн-Авдату

Найпівнічнішим джерелом є Ейн-Ма'ариф,[3][9] яке також має низку водоспадів і басейнів.[10] З візантійської фортеці відкривається краєвид на джерела та прилеглі сільськогосподарські території.[5][10]

Далі на північ знаходиться Ейн-Авдат, водоспад у 15 м заввишки, який впадає у басейн глибиною 8 м, розділений невеликию штучною дамбою.[11]

Біля північного входу в парк розташоване джерело під назвою Ейн-Мор, назване на честь мирри.[9][12]

Навколо джерел ростуть тополі та лутига, яка зазвичай росте на берегах річок та може витримувати солоність води.[3][7]

Згідно зі статистичними даними, зібраними метеорологічною станцією у Сде-Бокер, літо тут спекотне і майже без опадів, у то час як зима холодна і дещо дощова. Найнижча температура, зафіксована в січні — –3,6 °C. Влітку температурна позначка може досягати більше 40°C. Вологість повітря тут відносно висока.[13]