Економіка природокористування

Предмет економіки природокористування — це виробничі відносини людей в галузі використання, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а у вужчому розумінні - специфічні прояви економічних законів, а також закономірностей і тенденції розвитку цих відносин в аспекті причинно-наслідкових зв'язків суспільства і природи[1].

Метою дисципліни є формування пріоритетів та обґрунтування шляхів досягнення такого соціально-економічного розвитку, за якого забезпечується збалансоване функціонування екосоціосистем.

Зелена економіка
Концепції
Зелена економіка Відновлювана енергетика Енергетична ієрархія Енергозбереження Енергоефективність Економіка природокористування
Політики
Збір за забруднення довкілля Податок Піґу
Динаміка
Зелений парадокс Зелені (політика)
Обмеження вуглецевих викидів
Низьковуглецева економіка Торгівля викидами Зелений тариф Вуглецевий слід
Сталий розвиток
Сталий розвиток Індикатори сталого розвитку Стабільне місто Сталий туризм
Ефективне використання ресурсів
Ощадливе виробництво

Завдання економіки природокористування такі:

• вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;
• аналіз сучасних протиріч між потребами соціально-економічного розвитку і можливостями екосистем;
• аналіз спроможності ринкової системи забезпечити ефективне розміщення ресурсів довкілля;
• включення ресурсів довкілля в цінову систему на основі визначення економічної цінності компонентів довкілля;
• обґрунтування важелів для коригування неефективності ринку при використанні екологічних благ;
• розробка методології і методики економічного обґрунтування оптимальних напрямів соціально-економічного розвитку з врахуванням екологічних обмежень;
• пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного господарства.

Існують три основні парадигми «економіки природокористування».

Перша парадигма ґрунтується на ідеї про те, що найкращим є мінімальне використання природних ресурсів. Згідно з принципом «мінімізації впливу», права на використання ресурсів повинні знаходитися в руках локальних груп населення, тобто людей, що проживають у невеликих поселеннях і зацікавлених в тому, щоб жити в гармонії з природою.

Друга парадигма ґрунтується на ідеї оптимального використання природних ресурсів. Під оптимальністю розуміється вилучення з природи такого обсягу ресурсів, яке дозволяє кожному члену зрісного суспільства неухильно підвищувати рівень свого добробуту (невеликий, але однаковий приріст щорічного споживання для суспільства).

Третя парадигма ґрунтується на принципі максимізації використання природних ресурсів для максимально можливого збільшення добробуту населення. Згідно з цією парадигмою, всі члени суспільства прагнуть до максимізації використання природних ресурсів.

• Врублевська О. В. Конспект лекцій з економіки природокористування. — Львів: УкрДЛТУ, 2003. — 210 с.
• Синякевич І. М. Економіка природокористування: Навч. посібник. — К.:ІЗМН, 1996. — 156 с.
• Мороз П. І., Косенко І. С. Екологічні проблеми раціонального природокористування: Навч. Посібник. — Львів: Престиж Інформ, 1999. —282 с.
• Яремчук Г. І. Економіка природокористування. — К.: Пошукове-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», Видавничий центр «Просвіта», 2000. — 431 с.
• Шевчук В. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності, видавництво «Геопринт»— Київ, 2000 — 41 с.
• Пирс Д. У. Экономика окружающей среды // Панорама экономической мысли конца XX столетия / Под ред. Д. Гринэуэя, М. Блини, И. Стюатра: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В. С. Автономова и С. А. Афонцева. — СПб: Экономическая школа, 2002. — Т. 1. — С. 383-415. (рос.)

• Практична економіка природокористування