Ерік Земмур

Ерік Джастін Леон Земмур (фр. Éric Justin Léon Zemmour; нар. 31 серпня 1958(19580831), Монтрей) — французький політичний журналіст, есеїст, письменник та оглядач. Лідер партії «Reconquête», заснованої 5 грудня 2021 року[8][9][10]. З 2019 до 2021 року був оглядачем у щоденному шоу «Face à l'Info» на каналі CNews[11]. Здебільшого Земмура визначають як ультраправого[12][13][14][15][16], а він сам називає себе голлістом та бонапартистом[17].

Ерік Земмур
фр. Éric Zemmour
Земмур 2021 року
Ім'я при народженні фр. Éric Justin Léon Zemmour[1]
Народився 31 серпня 1958(1958-08-31)[2][3] (63 роки)
Монтрей, Сена
Країна  Франція
Діяльність письменник, editorial columnist, журналіст, колумніст, коментатор, активіст, політик
Alma mater Інститут політичних досліджень (1979)[4]
Мова творів французька[5] і іврит[6]
Magnum opus The French Suicided
Партія Reconquête!d
Конфесія юдаїзм[1]
Батько Roger Zemmourd
Мати Lucette Lévyd
У шлюбі з Mylène Chichportichd[7]
Автограф
Нагороди

Prix Combourg-Chateaubriandd (2015)

Prix du livre incorrectd (2010)

Prix Richelieud (2011)

Сайт: croiseedeschemins-ez.fr
 Ерік Земмур у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Автор книг у жанрі політичної есеїстики, найвідоміші з яких: «Перша стать» (фр. Le Premier Sexe, 2006), «Французька меланхолія» (фр. Mélancolie française, 2010) та «Французьке самогубство» (фр. Le suicide français, 2014)[18].

Біографія

Народився 31 серпня 1958 року в Монтреї[19], північному передмісті Парижа, у сім'ї алжирських євреїв, які емігрували до Франції з Алжиру під час Алжирської війни у 1950-х роках. Себе називає французом берберського походження[19][20]. Його батько, Роджер, був парамедиком, а мати Люсіт — домогосподаркою[17][21].

Виховувався на юдейських традиціях, добре володіє івритом, досить релігійний та регулярно відвідує синагогу[18]. Після закінчення школи навчався в Інституті політичних досліджень, який закінчив 1985 року. Двічі намагався вступити до Національної школи адміністрації, однак не зміг[17].

Кар'єра

Одразу після здобуття освіти 1985 року, Земмур працевлаштувався до газети Le Quotidien de Paris, де 1986 року обійняв посаду політичного оглядача. 1994 року видання закрилося, Земмур деякий час працював у Info-Matin, а 1996 року продовжив кар'єру політичного оглядача в Le Figaro. Утім, 2009 року з видання звільнився через «звинувачення в розпалюванні расової ворожнечі»[22] (за іншими даними, причиною звільнення стала зависока заробітна плата Земмура при не надто хороших результатах[23]), а з 2013 до 2021 року писав щотижневу колонку в Le Figaro Magazine[24][25]. З 2003 до 2014 року був телеведучим програми Ça se dispute («Про це сперечаються») на телеканалі I-Télé, а з 2019 до 2021 року — оглядачем у Face à l'info («Обличчям до інформації») на тому ж каналі, перейменованому 2017 року на CNews[18][11].

Участь у президентських виборах 2022

На початку 2021 року в пресі почала з'являтися інформація про можливу участь Земмура в президентських виборах 2021 року[26][27][28][29]. Той свою участь не підтверджував, однак і не заперечував. У червні 2021 року видавництво Albin Michel, яке друкувало есе Земмура з 2012 року, заявило про розірвання контракту з огляду на «намір Земмура брати участь у президентських виборах і зробити його наступну книгу ключовим елементом своєї кандидатури», що не відповідає редакційній лінії видавництва[30][31].

1 вересня призупинив співпрацю з Le Figaro задля реклами його нової книги La France n'a pas dit son dernier mot (укр. Франція ще не сказала своє останнє слово)[25].

9 вересня Вища аудіовізуальна рада Франції попросила телеканали рахувати час виступів Земмура, вважаючи його не журналістом, а політиком[32].

13 вересня CNews оголосив, що Земмур більше не буде оглядачем у «Face à l'info»[33].

28 вересня видання Le Parisien повідомило, що Земмур має офіс площею 400 м2, розміщений на VIII окрузі Парижа та винайнятий асоціацією Les Amis d'Eric Zemmour[34].

30 листопада 2021 року Земмур оголосив про свою участь у президентських виборах 2022 року[35][36][37].

5 грудня 2021 року, на своєму першому передвиборчому мітингу, оголосив про створення партії «Reconquête»[8][9][10].

Опитування

У першому опитуванні, до якого внесли Земмура, в червні 2021 року, проведеному Французьким інститутом громадської думки, отримав 5,5 %[38].

У серпневому опитуванні Ipsos отримав 7 %[39].

14 вересня в опитуванні Harris Interactive отримав 10 %[40], 21 вересня — 11 %[41], 28 вересня — 13 %[42].

1 жовтня в опитуванні Ipsos / Sopra Steria та FranceInfo отримав 15 %, лише на відсоток відстаючи від ультраправої кандидатки від Національного об'єднання Марін Ле Пен, при цьому Емманюель Макрон, який також ще не оголосив про свою участь, отримав 24 %[43]. 6 жовтня 2021 року в опитуванні Harris Interactive для видання Challenges здобув 17 %, посівши друге місце після Макрона з 24 %, та вперше вийшов до другого туру виборів. При цьому рейтинг Ле Пен знизився до 15 %[44].

22 жовтня в опитуванні Harris Interactive для видання Le Monde отримав 16-16,5 %, Макрон — 24-28 %, а Ле Пен — 15-16 %[19][45]. 27 жовтня 2021 року в опитуванні Harris Interactive для Challenges отримав 17-18 %, при тім, що Макрон одержав 23-25 %, а Ле Пен — 16 %[46].

7 листопада в опитуванні Ifop-Fiducial для Le Figaro та TV station LCI посів друге місце зі 17 %, усе ще лишаючись позаду Макрона з 25 %. Ле Пен отримала 16 %[47]. 9 листопада в опитуванні Harris Interactive здобув 18-19 %, Макрон одержав 23-24 %, усе ще посідаючи перше місце, а Ле Пен — 15-16 %[48].

Станом на 10 грудня Земмур в опитуваннях отримав від 10 до 12 % голосів, лишаючись посаду Еммануеля Макрона, Валері Пекресс, яка виграла праймериз від «Республіканців» 4 грудня 2021 року, та Марін Ле-Пен[49][50][51].

Судові переслідування

Звинувачення в розпалюванні расової ворожнечі (2010)

6 березня 2010 року в етері програми Тьєррі Ардіссона «Salut les terriens» на телеканалі Canal+ він заявив: «Чому їх перевіряють по 17 разів? Чому? Та тому що більшість наркоторговців — це темношкірі та араби, так і є, це доконаний факт». Увечері того ж дня в етері телеканалу France Ô заявив, що роботодавці «мають право» відмовляти арабам чи темношкірим у прийомі на роботу. Суд постановив, що ці слова можна розцінювати як провокацію до расової дискримінації, і «цим категоричним висловлюванням він прямо виправдовує перевірки, у тому числі свавільні й систематичні, щодо певних категорій населення». Суд оштрафував Земмура на 10 тис. євро[52][53][54].

Звинувачення в розпалюванні релігійної ворожнечі (2018)

6 вересня 2015 року в етері програми C à vous на телеканалі France 5 заявив, що мусульманам потрібно «залишити обирати між ісламом та Францією», а Франція «30 років переживає вторгнення», та сказав, що «у незліченних французьких передмістях, де багато дівчат покриті», ведуть «боротьбу за ісламізацію території». 3 травня 2018 року Апеляційний суд Парижа оштрафував Земмура на 3 тис. євро. У вересні 2019 року Касаційний суд відхилив апеляцію Земмура, повідомивши, що його коментарі, у яких йдеться про «всіх мусульман, які перебували у Франції, як загарбників, і вимагається від них відмовитися від своєї релігії або залишити територію Республіки», були спрямовані на мусульман загалом та «містили неявний заклик до дискримінації». Суд також зобов'язав виплатити символічне 1 євро асоціації CAPJPO EuroPalestine, котра ініціювала позов, та 3 тисячі євро судового збору[52][55][56]. У жовтні 2019 року подав позов до ЄСПЛ на підставі статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (право на свободу вираження поглядів)[57][58].

Звинувачення в розпалюванні расової ворожнечі (2022)

17 січня 2022 року суд Парижу визнав винним Земмура в розпалюванні расової ворожнечі під час телепрограми на телеканалі CNews у вересні 2020 року, коли про дітей-мігрантів він заявив, що «неповнолітнім без супроводу нема чого робити» у Франції. Земмур назвав їх «злодіями, вбивцями та ґвалтівниками», та заявив, що їх треба вислати назад. За ці висловлювання його засудили до штрафу в 10 тис. євро[59][60][61].

Образа і провокація до ненависті (2019)

25 вересня 2020 року Паризький суд засудив Земмура до штрафу у 10 тис. євро за коментарі, висловлені 28 вересня 2019 року на відкритті так званого «з'їзду правих», організованого родичами Маріон Марешаль. Суд дійшов висновку, що «виділяючи серед громадян Франції групу мусульман, протиставляючи їх „корінним французам“ і вказуючи на них як на винуватців терактів 2015 року та як колишніх колонізованих, що стали колонізаторами», Земмур фактично закликав до дискримінації та ненависті щодо мусульманської громади та їхньої релігії. Також його зобов'язали виплатити 1 євро відшкодування збитків та 1500 євро судових витрат 8 громадським об'єднанням[52][62][63]. У вересні 2021 року Апеляційний суд Парижа виправдав Земмура[64]. Генпрокуратура звернулась із касаційною заявою до Касаційного суду[65].

Позиції

Політичні

Позиціонує себе як «голло-бонапартиста: велич Франції, сила держави та повага до французької культурної традиції»[66]. Здебільшого його визначають як ультраправого[12][13][14][15][16] та звинувачують у антифемінізмі, асиміляціонізмі, суверенізмі, антилібералізмі, радикальній критиці ісламу та кліматичному скептицизмі[67].

Щодо України

У лютому 2015 року заявив, що «Україна мертва, але про це заборонено казати. Франція, Німеччина і Росія зібралися довкола цієї труни, але вдають, що плутають її з колискою… Її тіло ще смикається, але це ненадовго». Також сказав, що ситуація нагадує йому поділи Польщі наприкінці XVIII сторіччя, «з тією різницею, що в України немає давньої славетної історії своєї сусідки» й наче України ніколи не було як держави, а її території постійно входили до складу інших країн. Київ він назвав місцем народження її (України) могутнього сусіда[52][68].

Щодо НАТО

Вважає, що НАТО потрібно було розпустити 1990 року, коли не стало ні СРСР, ні Варшавського блоку, позаяк, на його думку, воно «стало машиною для обслуговування країн, які є союзниками США, а по факту тільки їм зобов'язані і повинні підкорятися, а то й терпіти таке поводження, як у цій австралійській історії»[lower-alpha 1][52]. Вважає, що НАТО «існує тільки для того, щоб легітимізувати, по-перше, американську індустрію, і два — поневолення європейських країн», та що Франції варто залишатися в НАТО задля того, аби не допустити членства України[69].

Щодо Росії

Вважає, що варто «простягнути руку Росії», та закликає скасовувати «несправедливі та контрпродуктивні» антиросійські санкції, запроваджені Заходом, зокрема після окупації Криму. Він переконаний, що Франція повинна «мати привілейований союз із Росією». Заявив, що «нерозумно демонізувати Росію, оскільки справжній ворог — це Китай»[18]. 2016 року в Le Figaro про Путіна зокрема висловився так: «Путін — це не наш противник, це наше сумління… Він — єдиний європеєць, який каже „ні“ Америці, як колись де Голль. Він — єдиний демократично обраний лідер, що бере на себе вертикаль влади, тоді як всі інші схиляються до егалітаризму горизонтального суспільства». А 2018 року у виданні RTL заявив, що «Путін — сам по собі немов машина часу. Немов повернення царя. Немов тінь Сталіна. Коли він заволодів Кримом — це мов Катерина II, що повернула свою власність. Коли він запускає свої літаки у небо Сирії, він застосовує принципи, яких у ХІХ сторіччі дотримувалися усі держави: війна — нормальний метод політики, легітимний спосіб захищати інтереси великої держави». У травні 2021 року на CNews заявив, що «англосаксонські країни завжди намагалися виставити агресором тих, на кого вони нападають, і ось вони знову роблять це з Росією Путіна»[52]. У червні 2021 року на дебатах із Бернаром-Анрі Леві заявив, що за президентства Бориса Єльцина Росію «продали з аукціону мафіозним олігархам та американцям», «Єльцин був маріонеткою американців», а «Путін відновив авторитет держави»[18][70].

Звинувачення в домаганнях

29 квітня 2021 року депутатка муніципальної ради регіону Екс-ан-Прованс Гаель Ланфан звинуватила Земмура в домаганнях, розповіши, що той поцілував її проти волі. За її словами, це трапилось 2004 чи 2006 року під час літньої школи Соціалістичної партії у Ла-Рошелі[20][71]. 30 квітня подібні заяви зробили ще п'ять жінок[72], а 30 травня — ще двоє[73].

Приватне життя

Одружений із Мілен Чичпортич (н. 1959), юристкою за фахом, із якою познайомився 1982 року. У пари троє дітей: Тібо (н. 1998), Гюго (н. 1997) та Кларісс (н. 2004)[74].

Публікації

Нехудожня література
  • 1995: Balladur, immobile à grands pas, Grasset. ISBN 978-2-246-48971-9
  • 1998: Le Livre noir de la droite, Grasset et Fasquelle. ISBN 978-2-246-56251-1
  • 1998: Le Coup d'État des juges, Grasset et Fasquelle. ISBN 978-2-246-52551-6
  • 1998: Une certaine idée de la France, collectif, France-Empire. ISBN 978-2-7048-0872-4
  • 2000: Les Rats de garde, у співавторстві з Патріком Пуавром д'Арвором, Stock. ISBN 978-2-234-05217-8
  • 2002: L'Homme qui ne s'aimait pas, Balland. ISBN 978-2-7158-1408-0
  • 2006: Le premier sexe, Denoël. ISBN 978-2-207-25744-9. Перевидано J'ai lu, 2009
  • 2010: Mélancolie française, Fayard /Denoël. ISBN 978-2-213-65450-8. Перевидано Le Livre de Poche, 2011.
  • 2011: Z comme Zemmour, Le Cherche midi. ISBN 978-2-7491-1865-9
  • 2012: Le Bûcher des vaniteux, Albin Michel. ISBN 9782226240248
  • 2013: Le Bûcher des vaniteux 2, Albin Michel. ISBN 9782226245410
  • 2014: Le Suicide français, Albin Michel. ISBN 9782226254757
  • 2016: Un quinquennat pour rien, Albin Michel. ISBN 9782226320087
  • 2018: Destin français, Albin Michel. ISBN 9782226320070
  • 2021: La France n'a pas dit son dernier mot, Rubempré. ISBN 9782957930500

Романи
  • 1999: Le Dandy rouge. ISBN 978-2-259-19058-9
  • 2004: L'Autre, Denoël. ISBN 978-2-207-25496-7
  • 2008: Petit Frère, Denoël. ISBN 978-2-207-25668-8. Перевидано J'ai lu, 2009

Нотатки
  1. Йдеться про зрив контракту на продаж французьких військових субмарин до Австралії, пов'язане з новим союзом між США, Великою Британією та Австралією.

Примітки
  1. https://www.lepoint.fr/societe/qui-est-vraiment-eric-zemmour-01-04-2010-442102_23.php
  2. GeneaStar
  3. Roglo — 1997. — 8549233 екз.
  4. (unspecified title)
  5. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. https://www.lexpress.fr/culture/livre/eric-zemmour-quand-le-succes-fait-le-monstre_1677418.html
  7. Femme actuelle — 1984. — ISSN 0764-0021
  8. Крайньо-правий кандидат на президенство у Франції Земмур мріє повторити успіх Трампа. Голос Америки (українською). 6 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  9. They’re off: Jean-Luc Mélenchon and Eric Zemmour launch French presidential bids. Politico (англійською). 5 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  10. Far-right French presidential hopeful promises 'reconquest' at rally. Reuters. 6 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  11. Eric Zemmour quits his show on CNews after CSA decision. thecanadian.news (англійською). 13 вересня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  12. Франція: скандальний ультраправий Земмур виходить у другий тур з Макроном - опитування. Європейська правда (українською). 7 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  13. Eric Zemmour: Far-right journalist cast as Macron election rival. BBC News (англійською). 19 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  14. French far-right TV personality Eric Zemmour mulls presidential bid, alarming Marine Le Pen. Euronews (англійською). 13 червня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  15. Éric Zemmour, Macron’s far-right rival, wins backing from Russia. The Times (англійською). 2 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  16. France’s Far-Right Zemmour Shakes Up Presidential Race, But Likely to Macron’s Favor. Голос Америки (англійською). 25 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  17. Éric Zemmour: The far-right pundit who threatens to outflank Le Pen. france24.com (англійською). 13 вересня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  18. Ерік Земмур – нова зірка французької політики. Главком (українською). 1 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  19. “Темна конячка” президентських перегонів у Франції: хто такий Ерік Земмур. Європейська правда (українською). 27 жовтня 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  20. "Французький Трамп" Ерік Земмур. Чи стане борець з ісламом і фемінізмом президентом Франції?. BBC News (українською). 24 жовтня 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  21. Eric Zemmour: Meet the right-wing TV pundit set to shake up France's presidential race. Euronews (англійською). 13 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  22. Eric Zemmour. europe1.fr (французькою). Процитовано 9 листопада 2021.
  23. Zemmour: 9.700 euros pour un petit papier par semaine. slate.fr (французькою). 25 березня 2010. Процитовано 9 листопада 2021.
  24. Far-right figure Eric Zemmour emerges as potential Macron rival in France. aa.com.tr (англійською). 23 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  25. Eric Zemmour se retire du Figaro le temps de la promotion de son livre. Le Figaro (французькою). 1 вересня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  26. Éric Zemmour, invité surprise de la présidentielle 2022?. Le Point (французькою). 7 лютого 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  27. Éric Zemmour et la présidentielle 2022 : la campagne qui n’a pas lieu. Marianne (французькою). 22 квітня 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  28. Eric Zemmour, candidat à la présidence française : le polémiste s'y préparerait !. La Dernière Heure (французькою). 8 лютого 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  29. France: Éric Zemmour candidat à la présidence ? L’extrême droite s’agite. Le Soleil (французькою). 2 березня 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  30. Albin Michel rompt avec Éric Zemmour. La Presse (французькою). 29 червня 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  31. Albin Michel lourde Zemmour invoquant sa «candidature à la présidentielle», lui nie. Liberation (французькою). 29 червня 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  32. Le CSA demande aux chaînes de télévision de décompter le temps de parole d’Eric Zemmour. Le Monde (французькою). 8 вересня 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  33. CNews remplace Eric Zemmour par plusieurs éditorialistes ultraconservateurs. Le Monde (французькою). 13 вересня 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  34. Présidentielle : Éric Zemmour n’est pas encore candidat... mais il a déjà un QG de campagne. Le Parisien (французькою). 28 вересня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  35. У Франції іде на вибори симпатик Путіна, що може стати головним конкурентом Макрона. Українська правда (українською). 30 листопада 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  36. Ерік Земмур: проросійський полеміст іде у президенти Франції. Лівий берег (українською). 30 листопада 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  37. Називав Україну "мертвою": прихильник Путіна висунувся кандидатом у президенти Франції. РБК-Україна (українською). 30 листопада 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  38. EXCLUSIF. Zemmour candidat à la présidentielle ? Le sondage qui le teste. Le Point (французькою). 17 червня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  39. PRÉSIDENTIELLE 2022: UN SONDAGE CRÉDITE ÉRIC ZEMMOUR DE 7% DES VOIX. bfmtv.com (французькою). 27 серпня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  40. Présidentielle : un premier sondage donne Éric Zemmour à 10 %. Le Point (французькою). 14 вересня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  41. Présidentielle. Zemmour monte à 11 % dans un sondage, Macron et Le Pen restent en tête. Ouest France (французькою). 21 вересня 2021. Процитовано 19 листопада 2021.
  42. Présidentielle 2022 : Eric Zemmour grimpe à 13% et rattrape Marine Le Pen. rtl (французькою). 28 вересня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  43. Présidentielle 2022 : Éric Zemmour crédité de 15% des intentions de vote, à un point de Marine Le Pen. La depeche (французькою). 1 жовтня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  44. Présidentielle 2022 : un sondage qualifie Zemmour au second tour. Le Point (французькою). 6 жовтня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  45. Far-right French politician Zemmour moves ahead in presidential polls. The Independent (англійською). 22 жовтня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  46. Présidentielle 2022 : Éric Zemmour à nouveau donné au second tour, selon un sondage. Le Point (французькою). 27 жовтня 2021.
  47. Poll sees Zemmour making it to second round of French presidential vote. Reuters. 7 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  48. PRÉSIDENTIELLE: ERIC ZEMMOUR CREUSE L'ÉCART AVEC MARINE LE PEN DANS UN NOUVEAU SONDAGE. bfmtv (французькою). 9 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  49. Présidentielle 2022 : Pécresse donnée gagnante du second tour face à Macron, selon un sondage. Le Figaro (французькою). 7 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  50. Présidentielle : Pécresse talonne Macron, Zemmour recule encore, la gauche dégringole. L'Obs (французькою). 10 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  51. La gauche en berne, la percée Pécresse... les tendances des sondages à 4 mois du 1er tour. Le HuffPost (французькою). 10 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  52. Фанат Путіна, ворог мігрантів: хто такий Ерік Земмур і чому він може кинути виклик Макрону. Європейська правда (українською). 27 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  53. Eric Zemmour condamné pour provocation à la haine raciale. Liberation (французькою). 18 лютого 2011. Процитовано 9 листопада 2021.
  54. Eric Zemmour reconnu coupable de provocation à la discrimination raciale. 20minutes.fr (французькою). 18 лютого 2011. Процитовано 9 листопада 2021.
  55. French far-right figure Zemmour fined 3,000 euros over Islamophobic remarks. dailysabah.com (англійською). 20 вересня 2019. Процитовано 10 листопада 2021.
  56. Eric Zemmour définitivement condamné pour provocation à la haine raciale. Le Monde (французькою). 20 вересня 2019. Процитовано 10 листопада 2021.
  57. INFO LE POINT. Éric Zemmour saisit la CEDH. Le Point (французькою). 23 жовтня 2019. Процитовано 10 листопада 2021.
  58. Éric Zemmour, condamné pour provocation à la haine, saisit la Cour européenne des droits de l’homme. Ouest-France (французькою). 11 грудня 2019. Процитовано 10 листопада 2021.
  59. У Франції оштрафували на 10 тисяч євро кандидата в президенти Земмура. Радіо Свобода (українською). 18 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  60. French far-right presidential candidate Eric Zemmour convicted of hate speech. Politico (англійською). 17 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  61. French far-right presidential candidate Zemmour convicted for racist hate speech. France24 (англійською). 17 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  62. Eric Zemmour condamné à 10 000 euros d'amende pour injure et provocation à la haine. Paris Match (французькою). 25 вересня 2020. Процитовано 10 листопада 2021.
  63. Eric Zemmour condamné à 10 000 euros d’amende pour injure et provocation à la haine. Le Monde (французькою). 25 вересня 2020. Процитовано 10 листопада 2021.
  64. Propos anti-islam et immigration : Eric Zemmour relaxé en appel. Liberation (французькою). 8 вересня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  65. Après la relaxe d’Eric Zemmour pour des propos anti-islam, le parquet général se pourvoit en cassation. Le Monde (французькою). 14 вересня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  66. ZEMMOUR: "NOUS SOMMES NOMBREUX À NE PLUS RECONNAÎTRE LA FRANCE". bfmtv.com (французькою). 15 жовтня 2014. Процитовано 15 листопада 2021.
  67. Zemmour, la position du réactionnaire. Ліберасьйон (французькою). 17 травня 2010. Процитовано 15 листопада 2021.
  68. Éric Zemmour : "L'Ukraine est morte, mais il est interdit de le dire". rtl.fr (французькою). 24 лютого 2015. Процитовано 10 листопада 2021.
  69. Кандидат у президенти Земмур хоче залишити Францію у НАТО, щоб не пускати туди Україну. Європейська правда (українською). 24 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  70. «Vous êtes le porte-parole parfait de l'Etat profond américain» : Zemmour tance BHL lors d'un débat. RT France (французькою). 26 червня 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  71. Eric Zemmour accusé d'agression sexuelle par une élue d'Aix-en-Provence. Marie Claire France (французькою). 28 квітня 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
  72. Éric Zemmour visé par de nouvelles accusations de violences sexuelles. Elle (французькою). Процитовано 16 листопада 2021.
  73. Deux nouveaux témoignages accusent Eric Zemmour d’agressions sexuelles. Libertation (французькою). 30 травня 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
  74. Mylène Chichportich, femme d'Eric Zemmour : en couple avec le polémiste depuis 39 ans. linternaute.com (французькою). 29 вересня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.