Заборонений (фільм, 2019)

Початково назва фільму мала бути «Птах душі». Згодом у процесі роботи назву змінили на «Стус» аби підкреслити що сюжет стрічки обертається навколо життя легендарного українського поета та дисидента Василя Стуса. Пізніше назву знову змінили — зі «Стуса» на «Заборонений». За повідомленням Держкіно творча група стрічки відмовилась від імені поета у назві через те, що у фільмі представлено не лише біографію Василя Стуса, а й як образ того часу й уособлення боротьби українських дисидентів з тоталітарним режимом у Радянському Союзі[4].

Фільм структурно має три частини. У першій, під назвою «Київ», розповідається про життя Стуса у Києві в умовах розгортання дисидентського руху в 1960-х роках. Молодий та амбітний поет-патріот навчався на той час в аспірантурі Академії наук УРСР. Він, молодий і повний енергії, знайомиться з дівчиною. Вони йдуть на літературний вечір пам'яті Василя Симоненка, який зриває міліція. Не бажаючи миритися з безправним становищем українців у СРСР Василь Стус, разом з своїми товаришами-однодумцями, кидає виклик тоталітарній системі. Він намагається говорити про те, про що мовчали мільйони. У кінотеатрі «Україна» на прем'єрі «Тіней забутих предків» він бере активну участь у політичній акції через арешт Сверстюка. За це його виключають з аспірантури, працює кочегаром. Але втрачає і цей заробіток. Знаходить віддушину в творчості: пише вірші. Але й цього радянська влада не дозволяє. Трохи згодом Стус стає свідком самоспалення Василя Макуха… Це знову його приводить до думки активізувати боротьбу. У цій частині досить багато портретів шістдесятників. Найбільше уваги приділяється художниці Аллі Горській.

Друга частина фільму «Суд» починається сценою з відомого суду 1980 року. Тут забагато випадкових, «штучних» свідків, з якими Стус ніколи не зустрічався і не спілкувався. Зокрема, автори сценарію дають прізвище Шаріков одному з таких брехливих «свідків» на судовому процесі поета, як відсилання до булгаковського «Собачого серця» з усією низкою асоціяцій…[5] Хронологічна канва фільму час від часу переривається вставними епізодами та спогадами. Також до сюжету введено хронікальні кадри 1950-1970-х років, де показуються радянські люди на вулицях Києва, зняті тодішніми кінооператорами для конкретних фільмів та кіножурналів зовсім з іншою метою. При цьому, хроніка вмонтовується у ігрові епізоди, а, навпаки, ігрові епізоди вмонтовуються у хроніку, створюючи ілюзію історично достовірного кіно.

У третій частині «Віра» (найбільшій за часом у картині) емоційно показано перебування Василя Стуса у пермському таборі особливого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Пермської області до останніх днів його життя. Ця частина частково відтворює події однойменної книжки авторів сценарію. Зокрема, головний герой згадує, як він, уродженець Донбасу, працював учителем української мови у Горлівці та відчував утиски української мови в Українській РСР. Тому, в умовах постійного тиску і погроз, Стус не припиняє боротьбу навіть у засланні. У фільмі показана реальна історія нескореного поета, історія кохання і зради, людської гідності та підлості. В той же час, багато уваги приділяється спецоперації КДБ, коли полковник Віра Холод (вигаданий персонаж) намагається вмовити Стуса написати листа з визнанням власних помилок аби дискредитувати поета, щоб закордонні українці у 1985 році не висунули його на Нобелівську премію, яку начебто має отримати радянський генсек Михайло Горбачов. Разом із тим, у начальника табору Журавльова на Стуса свої плани[6]. Зі всього фільму саме в цій частині демонструється найбільш розгорнута історія стосунків полковниці КДБ та Стуса. Їх бесіди складають осердя оповіді. Також, це спроби показати кохання і страждання людей. Але впертий поет стоїть на заваді їхньому коханню. Зокрема, за відмову піти на угоду з радянською владою та визнати свої помилки фінальна збірка Стуса «Птах душі» так і не здолала грати. Кадебістка знищує на очах поета аркуш за аркушем написаної рукописної збірки. Також у фільмі доходить до любовної трагедії, коли начальник колонії майор Журавльов убиває свого коханця лейтенанта Кузнєцова[7].

«Якщо перша половина фільму — порівняно світла, ностальгійна, поривчаста, то друга — похмура, психологічна, гостросюжетна. У першій — пантеон шістдесятників, яким протиставлено безликі сили режиму. У другій з одного боку барикад — Стус із колективним портретом політв'язнів (майже в дусі радянської "дружби народів": українець Левко Лук'яненко, росіянин Леонід Бородін, вірменин Акопян), з другого — яскраво виписані портрети табірного начальства і "гості з Києва" Віри Холод, де є своє протистояння, що додатково підігріває сюжет», відзначила Анастасія Канівець[5].

Актор Дмитро Ярошенко, що зіграв у фільмі Василя Стуса (2019)

Проєкт цього фільму став одним із переможців 10-го конкурсного відбору Держкіно. Державне агентство України з питань кіно 18 грудня 2017 року уклало з компанією «UM-GROUP» контракт про надання державної фінансової підтримки фільму «Птах душі». Держкіно виділило 19,05 млн гривень з загального бюджету в 38,1 мільйонів гривень[10].

Фільм мав вийти 28 лютого 2019, а українським дистриб'ютором мала стати компанія UFD[24][25]. У грудні 2018 року UFD без пояснень прибрала фільм «Стус» із прокатного розкладу. У квітні 2019 року стало відомо, що дата релізу змінилася на 5 вересня 2019 року, а дистриб'ютор змінився з UFD на B&H[26].

Телевізійна прем'єра відбулася 28 листопада 2020 року на телеканалі 1+1.

До недоліків художнього фільму, що міг стати біографічним, більшість критиків відносять чимало прогалин біографії Василя Стуса, зокрема, перший суд 1972 року з подальшим ув'язненням, які назавжди змінили долю поета. Зовсім не говориться, що Стус був двічі ув'язненим. Відразу після першого звільнення він добровільно очолив Українську Гельсінську спілку. Через дев'ять місяців його знову арештували[27]. Також недостатньо показана його мотивація, характер та, найбільш недостатньо, прописані сценаристами стосунки з рідними та близькими. "Все тут — на рівні загальників та декларацій, — на думку Ігоря Грабовича, — зрозуміти, ким був Стус і чому він діяв так, як діяв, — з фільму фактично неможливо. Це позбавляє стрічку достовірності, у першу чергу психологічного характеру, і подає поета дещо плакатно. Ймовірно, картина може слугувати хіба першим кроком до знайомства із життям та творчістю Василя Стуса[6].

Недоліком авторів сценарію стає недостатня деталізація характеру головного героя, зосередженого лише на боротьбі. Замало у фільмі приділяється також увазі поезії Стуса, його світовідчуттю та власної психології. Втім, автори фільму тільки позначають його постійне незадоволення — то діями міліції, то всезагальним конформізмом. Тому, глядачеві не зрозуміло чого Василь Стус, власне, хотів? Яким мав бути його ідеальний світ, яким було його ідеальне Я? Автори проєкту не дають нам інформації про це. Здається, що у якусь мить він втратив інтерес до кохання. Це найбільше відчуває дружина та син. А це і призвело його до трагічного фіналу[7].

«...у «Забороненому» на перший план виходить також дещо вторинне по відношенню до головного героя та головного конфлікту. Власне, автори картини свідомо чи ні транслюють суто обивательський погляд на Стуса як на цілковитого маргінала й дивака,чия поведінка не надається до розуміння, проте шкодить усім, - вважає Ігор Грабович. У фільмі Василь Стус зображається таким собі утіленням антибуття, своєрідним янголом-винищувачем, безстатевим та цілком безстороннім до звичайного людського існування. Він руйнує, не пропонуючи нічого натомість»[7].

• Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

• Офіційний сайт
• Заборонений на сайті IMDb (англ.) (Перевірено 28 червня 2021)
• Заборонений на сайті українського дистриб'ютора B&H
• Заборонений на сайті Kino-teatr.ua
• Заборонений на сайті DzygaMDB
• Заборонений на сайті Kinobaza.com.ua
• Фільм «Заборонений» на Телеканалі 1+1 на YouTube

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.