Йоханна Вестердейк

Йоханна Вестердейк (нід. Johanna Westerdijk, 1883—1961) — нідерландський ботанік-фітопатолог та міколог, перша жінка-професор в Нідерландах. Дійсний член Королівської академії наук і мистецтв Нідерландів (1951)

Йоханна Вестердейк
Ім'я при народженні нід. Johanna Westerdijk[1]
Народилася 4 січня 1883(1883-01-04)[2][3][…]
Nieuwer-Amsteld, Північна Голландія, Нідерланди[2]
Померла 15 листопада 1961(1961-11-15)[2][3][…] (78 років)
Baarnd, Барн (Нідерланди), Утрехт, Нідерланди[1][4][2]
Країна  Нідерланди[1]
Діяльність ботанік, викладачка університету, міколог
Alma mater Амстердамський університет[5], Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана і Цюрихський університет[5]
Галузь Фітопатологія
Заклад Амстердамський університет, Утрехтський університет[1] і Амстердамський університет[4]
Науковий керівник Ганс Шінц
Відомі учні Louise Kerlingd, Marie Beatrice Schol-Schwarzd, Christine Buismand і Крістін Марі Беркгаут[6]
Членство Нідерландська королівська академія наук
Нагороди

Член Ліннеївського товаристваd

 Йоханна Вестердейк у Вікісховищі
Систематик живої природи

Вищу біологічну освіту Йоханна Вестердейк отримала в Нідерландах, потім навчалася в Німеччині та Швейцарії; захистила докторську дисертацію в Цюрихському університеті (1906). Протягом багатьох років викладала фітопатологію в Утрехтському і Амстердамському університетах, одночасно керуючи колекцією патогенних культур і фітопатологічної охорони рослин лабораторією.

Життєпис

Навчання

Йоханна Вестердейк народилася 4 січня 1883 року в сім'ї лікаря загальної практики в селі Ниювер-Амстел[ що розташовувалося поруч з Амстердамом (а пізніше включене до його складу). Ходила до школи для дівчаток в Амстердамі, закінчила її в 1900 році. Вона була обдарованою піаністкою і хотіла стати професійним виконавцем, однак медичні проблеми з однією з рук зробили цю ідею нездійсненною. У школі вона, крім іншого, захоплювалася ботанікою, тому вирішила отримати біологічну освіту в Амстердамському університеті; тут вона, зокрема, слухала лекції знаменитого ботаніка Гуго де Фріза і працювала в його лабораторії. Спочатку, правда, Де Фриз не дозволив їй відвідувати його практичних занять (виключно з причини її статі)[7], однак Вестердейк мала уявлення про практичну сторону ботанічної професії, оскільки підтримувала контакти зі своїм старим знайомим лікарем ван Аллом, з яким вони раніше нерідко здійснювали ботанічні екскурсії, збираючи гербарії. Ван Алл працював на той час в приватній фітопатологічній амстердамській лабораторії Willie Commelin Scholten асистентом професора Яна Ритземи Боса — саме з цією лабораторією і був пов'язаний інтерес до хвороб рослин, що з'явився у Вестердейк[8].

Завершивши навчання в університеті, вона отримала кваліфікацію, яка дозволяла їй викладати біологію в середній школі. У Нідерландах на той час у жінок не було можливості продовжувати навчання в аспірантурі[9], тому Вестердейк в 1904 році виїхала до Мюнхенського університету, де займалася вивченням мохів під керівництвом професора Карла фон Гебеля. У 1906 році вона продовжила дослідження мохів в Цюриху під керівництвом ботаніка Ганса Шинца[10]. Того ж року вона захистила в Цюрихському університеті дисертацію Die Regeneration der Laubmoose, присвячену регенерації у мохів, і отримала ступінь доктора філософії[7].

Робота

Повернувшись на батьківщину, Вестердейк у тому ж 1906 році, в 23-річному віці, стала директором лабораторії Willie Commelin Scholten (WCS), змінивши на цій посаді Яна Ритзему Боса, призначеного директором Державного інституту фітопатології[8].

У 1907 році до Вестердейк звернувся професор загальної біології Фріц Вент з проханням привести в порядок і зберегти колекцію патогенних грибів, яка була створена після відповідного обговорення у 1903 році на засіданні Міжнародної асоціації ботаніків в Лейдені. Вестердейк взялася за цю роботу, розмістила колекцію в лабораторії WCS і займалася нею більше 50 років[7].

У 1913 році вона відправилася до Індонезії, щоб ознайомитись з хворобами місцевих сільськогосподарських культур. На Яві і Суматрі їй вдалося виділити й ізолювати патогенні мікроорганізми з рослин, що ростуть на плантаціях, — гевеї, какао, кави, цукрової тростини, тютюну, хінного дерева і чаю, а також з кокосової пальми, місцевих сортів рису і томату, при цьому всі ізольовані зразки пізніше були включені в колекцію в Нідерландах. Деякий час після цього вона жила в Японії, де займалася фітопатологічними дослідженнями, однак її японські матеріали під час Першої світової війни були загублені. Оскільки у зв'язку з війною, що почалася повернутися на батьківщину у неї можливості не було, вона продовжила подорож, відправившись до США. На життя вона заробляла, читаючи лекції в різних університетах. Пізніше в одній з робіт вона писала, що для фітопатолога подорож по США дуже корисна і повчальна, оскільки епідемії деяких хвороб рослин тут настільки масштабні, що зустріти подібне в Європі практично неможливо[7]

Йоханна Вестердейк (п'ята зліва в першому ряду) з професорами Утрехтського університету. 10 лютого 1917 року

В 1917 році Вестердейк була призначена на посаду професора фітопатології в Утрехтському університеті, ставши першою жінкою-професором історії своєї країни (і взагалі одним з перших професорів фітопатології в європейських університетах). Крім читання лекцій їй доводилося виконувати обов'язки наукового співробітника і керівника в лабораторії WCS, так і в колекції патогенних культур, але вона з усім справлялася[8].

Особливо великим успіхом користувався її практичний курс фітопатології. Спочатку заняття йшли в лабораторії в Амстердамі, однак у 1920 році їй вдалося переконати керівництво Утрехтського університету придбати віллу в населеному пункті Барн поруч з Кантонським парком, який незадовго до цього перейшов у відання університету. У цьому будинку Вестердейк розмістила і лабораторію WCS, в якій проводилися заняття для численних студентів, і колекцію патогенних культур[8]. Під її керівництвом тут почалася велика дослідницька робота, пов'язана як з хворобами рослин, так і з іншими науковими завданнями, причому ці дослідження поступово ставали все більш фундаментальними. Ставали все більш зрозумілі життєві цикли патогенних мікроорганізмів, оскільки тепер їх можна було вивчати і в чистій культурі, і в формі, обумовленій їх взаємодією з рослинами-господарями. За ті 50 років, протягом яких Вестердейк була директором лабораторії, під її науковим керівництвом 56 осіб, у тому числі 25 жінок, отримали докторський ступінь, а сама лабораторія стала всесвітньо відомою[9]. Обсяг колекції (яка з 1932 року називалася Centraal Bureau voor Schimmelcultures, CBS) збільшився з 80 зразків у 1907 році до 11 тисяч 1958 року; тут було представлено більше шести тисяч видів грибів і грибоподібних організмів : цвілевих грибів, дріжджів, актиноміцетів тощо[7]

Йоханна Вестердейк (праворуч) зі своєю першою аспіранткою Беатрисою Шварц. Фотографія 1922 року

Особливу увагу в науковій роботі Вестедейк приділяла хворобі рослин. На початку своєї діяльності вона вивчала хвороби плодових дерев, спричинені опеньком осіннім (Armillaria mellea), кореневої губки (Heterobasidion annosum, syn. Fomes annosus) і стереумом пурпурним (Stereum purpureum), пізніше разом з А. ван Льойк вивчала хвороби дубу, викликані грибами роду Gloeosporium. Вона вивчала також хвороби тополі, викликані Neonectria ditissima (syn. Nectria galligena). У 1920-х роках разом зі своїми ученицями Беатрисою Шварц і Христиною Бейсман Вестердейк займалася так званою «голландською хворобою в'язів», за якою в Нідерландах, починаючи з 1919 року, стало гинути велика кількість дерев; їм вдалося виявити збудника цієї хвороби — грибок-аскоміцет Ophiostoma ulmi (syn. Ceratocystis ulmi)[7].

З 1930 року Вестердейк стала одночасно професором і в Амстердамському університеті — і тепер їй доводилося читати лекції відразу у двох навчальних закладах[7]. Лекції, які вона читала, оцінювалися дуже високо; це було пов'язано і з гарною підготовкою, і з тим, що вони стимулювали аудиторію до роботи. Вона повторювала, що для розуміння хвороби і контролю за нею потрібне знання фізіології як рослини, так і фізіології збудника, що ситуація, коли фахівець займається лікуванням рослин, ні анатомія яких, ні потреби в харчуванні йому невідомі, у корені невірна. Фітопатологія, на її думку, є недостатньо розвиненою наукою, і це незнання в значній мірі обумовлено її слабкими зв'язками з ґрунтознавством, біохімією та іншими галузями знань. При цьому вона жартувала, що завдання, які стоять перед звичайним лікарем, набагато складніше, ніж перед фитопатологами, оскільки пацієнтів, з якими працюють останні, можна для досліджень нарізати на шматки без яких би то не було фізичних і моральних страждань[8].

Свою останню лекцію Вестердейк прочитала в 1952 році[7]. У 1958 році вона пішла з усіх посад через проблеми зі здоров'ям. Останні сорок років свого життя вона жила в квартирі при лабораторії Барні, тут же вона і померла 15 листопада 1961 року в 78-річному віці[7].

Боротьба за права жінок

Вестердейк ніколи не називала себе феміністкою, але завжди намагалася допомагати іншим жінкам-ученим і протягом своєї кар'єри дуже багато зробила, щоб домогтися для жінок в академічній сфері рівних прав з чоловіками. Брала активну участь у різних національних і міжнародних спілках жінок-вчених, з 1932 по 1936 рік була президентом Міжнародної федерації жінок з університетською освітою[d][9].

Особистість
Йоханна Вестердейк. Фотографія приблизно 1920-х років

Протягом усього життя про Вестердейк відгукувалися як про доброзичливу та гостинну, компанійську жінку, яка дуже любила музику[9]. Сама вона жартувала, що її життєлюбність і любов до келиха доброго вина обумовлені її французькими генами, отриманими від матері[7].

Почесті, пам'ять

Нідерландська влада високо оцінили внесок Йоханни Вестердейк до науки, вона стала Лицарем Ордена Нідерландського Лева. У 1951 році вона була обрана дійсним членом Королівської академії наук і мистецтв Нідерландів (стала другою в історії жінкою, яка стала дійсним членом цієї академії[9]). Уряд Португалії нагородив її орденом Святого Якова і Меча, а Гейдельберзький університет в 1958 році — медаллю Отто Аппеля (пам'ятною медаллю для нагородження видатних фітопатології). Багато вищих навчальних закладів присвоїли їй ступінь свого почесного доктора: Коїмбрський університет (що було пов'язано з курсом фітопатології, який вона читала тут в 1934 році), Упсальський університет (1957), Гіссенський університет (1958)[7].

У 1955 році на її честь був названий рід грибів-дотидеоміцетів Westerdykella[d][10].

Колекція патогенних культур, якою Йоханни Вестердейк керувала понад півстоліття, продовжує зростати: в 1986 році в ній було 30 тисяч[7], а станом на 2009 рік — вже більше 50 тисяч зразків[9]. У лютому 2017 році ця організація отримала нову назву — Інститут Вестердейк (Westerdijk Fungal Biodiversity Institute)[11]. В особливих випадках Інститут Вестердейк нагороджує осіб, які зробили видатний внесок у колекцію патогенних культур, а також зробили видатну кар'єру в галузі мікології, премією Вестердейк (Johanna Westerdijk Award)[12].

Бібліографія

Деякі роботи[7]:

  • Zur Regeneration der Laubmoose : Inaugural-Dissertation zur Erlangung der philosophischen Doktorwürde vorgelegt der hohen philosophischen Fakultät: [нім.].  — Zürich, 1906.
  • Die Mosaikkrankheit der Tomaten: [нід.].  — 1910.
  • Untersuchungen über Sclerotinia Libertiana Fuckel als Pflanzenparasit: [нім.].  — 1911.
  • De nieuwe wegen van het phytopathologisch onderzoek: [нід.].  — Amsterdam: J. H. de Bussy, 1917.
  • Bijdrage tot de mycologische flora van Nederland: [нід.].  — Groningen: De Waal, 1917.
  • Relations between and horticulture plantpathology: [англ.].  — 1923.
  • De groei der phytopathologie: [нід.].  — 1930.
  • De iepenziekte: Rapport over het onderzoek verricht op verzoek van de Nederlandsche heidemaatschappij: [нід.].  — 1933.
  • List of cultures 1947 : [англ.].  — Baarn, 1947.
  • Afscheidsrede aan de universiteiten van Utrecht en Amsterdam op 22 November 1952 uitgesproken te Hilversum: [нід.].  — 1952.

Примітки
  1. Catalogus Professorum Academiae Rheno-Traiectinae
  2. Johanna Westerdijk — 2009.
  3. KNAW Past Members
  4. Album Academicum — 2007.
  5. May T. W. Naming names: the first women taxonomists in mycology. // Studies in Mycology — Elsevier BV, 2017. — Vol. 89. — P. 63–84. — ISSN 0166-0616; 1872-9797 — doi:10.1016/J.SIMYCO.2017.12.001
  6. Stafleu F., Cowan R. S. Taxonomic literature Vol 1. A-G — Utrecht: Bohn, Scheltema & Holkema, 1976. — Т. 1. — (Taxonomic literature. 2-ге видання) — ISBN 90-313-0225-2
  7. Kerling et al., 1986.
  8. ten Houten, 1963.
  9. European Commission (publ.), 2009.
  10. Stafleu, Cowan, 1988.
  11. One year ago our institute was renamed to Westerdijk Fungal Biodiversity Institute : [англ.] : [арх. 22.03.2018]. — Westerdijk Fungal Biodiversity Institute, 2018. — 21 February. — Дата звернення: 23.03.2018.
  12. Johanna Westerdijk Award — Prof. Josepa Gené : [англ.] : [арх. 29.03.2018]. — Westerdijk Fungal Biodiversity Institute, 2017. — 31 August. — Дата звернення: 29.03.2018.

Література
  • Johanna Westerdijk: Climbing the tree of knowledge // Women in Science: [англ.]: [арх. 24 декабря 2012]. — Luxembourg: European Commission, 2009. — P. 122—125. — 169 p. — ISBN 978-92-79-11486-1. — DOI:10.2777/41595.
  • ten Houten J. G. Johanna Westerdijk, 1883—1961 : Obituary Notice: [англ.]: [арх. 27 марта 2018] // Journal of General Microboilogy[d]: журнал. — 1963. — Vol. 32, № 1. — P. 1—9. — Некролог. — DOI:10.1099/00221287-32-1-1.
  • Kerling L. C. P., ten Houten J. G., de Bruin-Brink G. Johanna Westerdijk: Pioneer Leader in Plant Pathology: [англ.] // Annual Review of Phytopathology: журнал. — 1986. — № 24 (1). — P. 33—41. — DOI:10.1146/annurev.py.24.090186.000341.
  • Stafleu F. A., Cowan R. S. Taxonomic Literature: [англ.].  — Ed. 2.  — Utrecht, Antwerpen, The Hague, Boston, 1988.  — Vol.  VII: W—Z. — P. 210—211.  — 653 p.  — ISBN 90-313-0853-6.  — DOI:10.5962/bhl.title.48631.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.