Карвуд Ліптон

Карвуд Ліптон народився 30 січня 1920 року в Гантінгтоні, штат Західна Вірджинія. Коли йому було десять років, його батько, талановитий підприємець, загинув в автомобільній катастрофі[1][2], а мати залишилася паралізованою, і через те, що Карвуд був старшою дитиною, вона сказала йому, щоб він став головною «людиною сім'ї»[1]. У 1938 році він закінчив Середню школу Хантінгтона[3]. Провчившись один рік в Університеті Маршалла[4], він залишив навчання через фінансові проблеми і пішов працювати на військове виробництво[1]. Після прочитання статті в журналі «Life» про складність десантної підготовки як одного з найбільш висококваліфікованих галузей армії, Ліптон зацікавився військовою службою[1]. Оскільки він був у хорошій фізичній формі, Ліптон вирішив вступити в збройні сили, і на наступний день вранці сів на потяг до Кентуккі[5].

15 серпня 1942 року Ліптон добровольцем вступив в Армію США як десантник у Форт-Томасі, штат Кентуккі[4][6]. Він був призначений в роту «E» 506-го парашутно-піхотного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії, яка формувалася в Камп-Токкоу. Навчання Ліптон проходив у Форт-Беннінгу (Джорджія), Камп-Маккелле і Форт-Бреггу[3].

У вересні 1943 року підрозділ на переобладнаному британському крейсері було відправлено до Англії. В 1944 році в 506-му полку Ліптон став майстром стрибків на одному з «Douglas C-47 Skytrain», що використовувалися для висадки в Нормандії.  Під час Нормандської операції, Ліптон у званні чотового сержанта 3-ї чоти роти втратив свою зброю і боєприпаси, приземлившись в декількох милях від його цільової області, але на узбіччі він почув знайоме клацання від зброї і зміг повернутися до своїх, зустрівшись з командиром роти Річардом Вінтерсом. Під час битви при Брекур Манорі, Ліптону разом з сержантом Майком Ренні в складі роти «E» була поставлена ​​задача знищити чотири 105-мм гаубиці (спочатку думали що 88 мм), що стріляли по пляжу Юта. Вони залізли на дерево і з відстані зняли кількох німців з приблизно 50, які охороняли позиції. Роті вдалося знищити гаубиці і за ці дії Ліптон був нагороджений медаллю «Бронзова зірка». Тоді ж він був поранений німецькою 88-мм шрапнеллю, і тільки через шість тижнів він зміг повернутися на фронт. Під час битви при Карантані, Ліптон був поранений осколком в обличчя і пах. За поранення він був нагороджений медаллю «Пурпурне серце».

Під час операції «Маркет Гарден», що розпочалася 17 вересня 1944 року, перший сержант Ліптон в складі роти «E»[3] був у перших рядах при звільненні Ейндговена, бувши членом передової команди розвідників. На одному з перехресть член їхньої команди був сильно поранений «Stielhandgranate», після чого вони поставили завдання знищити решту опору німців. Ліптона не було в початковому складі штурмової групи з десяти чоловік, але він приєднався до них на наступний ранок. Роті вдалося знищити більш ніж дві роти СС в результаті раптового нападу на їх позиції[7]. Пізніше, Ліптон разом з першим лейтенантом Фредеріком Хейлігером керували операцією «Пегас» із завданням для роти перетнути річку на човнах канадських військових інженерів і повернути понад 140 британських десантників, що потрапили в оточення після відходу від Арнема по той бік річки Рейн[8]. Даний рейд увінчався успіхом[7]. Після 72 днів боїв в Голландії, Ліптон разом з ротою висунувся на нову базу в Мурмелоні у Франції, і звідти, 19 грудня 1944 року в бельгійський Бастонь[3].

Під час облоги Бастоні в Арденнах, після невмілого керівництва щойно призначеного командиром Нормана Дайка, Ліптон став де-факто командиром роти, отримавши собі у підпорядкування 2-у чоту[3]. Після атаки на місто Фой, Ліптон став другим лейтенантом[9]. Пізніше Ліптон отримав призначення в Агено, і потім став свідком жахів голокосту у Ландсберзі, після звільнення концтабору Кауферінг[7].

В кінці квітня, після участі у звільнення концтабору Дахау, 506-й полк вирушив до Австрії, і Ліптон в складі роти очищав від німецьких військ місто Берхтесгаден[3], а також Кельштайнгаус — ставку Гітлера[10]. Там він познайомився з Фердинандом Порше, відповідальним за виробництво танків Пантера і Тигр, що дуже добре говорив по-англійськи[11] Вони їли за одним столом, поки Порше перебував у таборі для військовополонених. Ліптон залишався з ротою до кінця війни, поки підрозділ не було розформовано після офіційної капітуляції японців і німців[12]. Він перебував у Резерві Армії США під час Корейської війни, але не надсилався за кордон[13].

Після повернення в США, Ліптон знову вступив в Університет Маршалла, який закінчив через три роки зі ступенем бакалавра в області інженерії за спеціальністю в галузі фізики[3][14]. Після цього Ліптон отримав роботу в компанії Owens-Illinois Inc — виробника виробів зі скла та пластмасової тари[14]. До 1952 році він став начальником-оператором, і надалі просувався кар'єрними сходами в даній компанії[15].

У 1966 році Ліптон переїхав в Бриджетон у Нью-Джерсі, де він став адміністративним менеджером, а в 1971 році разом з дружиною переїхав у Лондон, де він був директором з виробництва в восьми різних компаніях в Англії і Шотландії протягом декількох років. Потім він відправився в Женеву в Швейцарії, де в 1974 році очолив відділ, що спеціалізується на постачанні продукції в Європу, Близький Схід і Африку. У 1982 році він переїхав в Толідо в Огайо, і через рік пішов у відставку з посади директора з міжнародного розвитку після 35 років роботи[16][15], 15 з яких були проведені за кордоном[17]. Протягом наступних років Ліптон проживав у місті Саутерн-Пайнс у штаті Північна Кароліна[14]. Там він захопився гольфом, займався деревообробкою і багато читав[15]. У 2002 році Ліптон отримав нагороду «Шановний випускник» від Університету Маршалла[18]. Ліптон майже не говорив про свою фронтову службу, хоч і розповідав своєму синові Томасу "тільки смішні історії про війну, і залишив журналісту Стівену Амброузу дві котушки аудіо-спогадів[5].

Кліффорд Карвуд Ліптон помер 16 грудня 2001 року у віці 81 року від легеневого фіброзу у Першому регіональному госпіталі Мура в Пайнхерсті у Саутерн-Пайнса[16][14]. Він залишив після себе брата Роберта Далейна, дружину Мері Х. Ліптон, трьох його синів: Кліффорда Карвуда III, Томаса Дентона, Майкла Форрестера (від першого шлюбу з Джо Енн, яка померла в 1975 році), а також п'ятьох онуків та вісім правнуків[3][14]. Ліптон був похований у Меморіальному парку Вудмір у Гантінгтоні[6][19].