Кароліна Вітгенштейн

Народилася в Монастирищі (Липовецький повіт, Київська губернія), в маєтку діда по матері Лєона Подоського.

Кароліна, яку «навчали мало не від маляти на вчену, оточували найкращими викладачами лінгвістики, історії, природознавства, навіть математики», отримала прекрасну освіту. Виховувалась до 6 років при бабці в Монастирищі, потім під керівництвом батька у Воронівцях. У 1827 р. здійснила першу подорож з матір'ю за кордон (Франція, Швейцарія, Італія), в 11 років відвідала Петербург.

У середині січня 1832 р., перебуваючи з матір'ю в Женеві, познайомилася із 3. Красінським. У листі до друга (від 22.01.1832) поет писав про дівчинку, яка справила на нього велике враження: «бліда, чудові очі; у рисах гідність і вразливість; переважно мовчить, здається з глибокою проникливістю спостерігає за всім довкола.

У 1836 р., для надання блиску менш відомому прізвищу Івановських вона, проти власної волі, була видана заміж (вінчання відбулося 26.IV в Погребищенському костьолі) за потомка старого аристократичного роду князя Миколу Вітгенштейна (1812-1864) (за деякими джерелами, цього шлюбу прагнув батько). У посагу отримала Воронівці, Петриківці й Тараски.

Її чоловік був сином знаменитого російського фельдмаршала, героя війни 1812 р. князя Петра Вітгенштейна (Сайн-Вітгенштейн-Берлебург) і польки Антоніни зі Снарських. Вітгенштейни володіли Бронницею, Григорівкою, Садківцями Могилівського пов., Дмитрашківкою, Строїнцями, Кам'янкою Ольгопільського повіту. Кам'янку тесть Вітгенштейн перетворив на містечко. У 1819 р. збудував там над Дністром розкішний палац, влаштувавши навколо нього парк. Ймовірно, саме в Кам'янці молодята жили перший час після одруження.

Шлюб В. був дуже невдалим. Скоро після народження доньки Марії Пауліни Антоніни (18.11.1837) подружжя почало жити нарізно. Кароліна оселилась у Воронівцях. Виховувала доньку, багато читала, управляла маєтками, які успадкувала після смерті батька (1844).

У 1847 р. під час гастролей знаменитого угорського піаніста й композитора Ф. Ліста в Києві Кароліна потрапила на один з його благодійних концертів (02.10), заплативши за квиток 100 руб., що в сто разів перевищувало ціну найдорожчого квитка. Ліст особисто подякував щедрій благодійниці, між ними зав'язалося знайомство, і на запрошення В. Ліст протягом кількох днів гостював у Воронівцях.

Кароліна не відзначалася особливою красою, навпаки, вона була скоріше негарною: надто великий ніс, скошене підборіддя, жовтуватий колір обличчя, одягалася яскраво і без смаку. Але Ліст через деякий час писав матері: «Я стверджую, що княгиня Вітгенштейн прекрасна, навіть найвищою мірою прекрасна, бо її душа надає всьому її виду незвичайної краси».

Після успішних гастролей у Львові, Чернівцях, Яссах і Туреччині Ліст у середині липня того ж року прибув до Одеси, де знову зустрівся з Кароліною. У них зародилися плани спільного життя. З Одеси Ліст у перші дні вересня виїхав до Єлизаветграда, де Микола І оглядав війська. Можливо, він мав надію отримати дозвіл царя на розлучення Кароліни, та не зміг цього зробити.

Після кількох концертів у Єлизаветграді Ліст поїхав до Воронівців, куди його вдруге запросила Кароліна. Цього разу він прожив там з початку жовтня 1847 р. до кінця січня 1848 p., в атмосфері любові та спокою зміг добре обдумати свої плани на майбутнє і повністю віддатися творчості.

У Воронівцях він написав «Заклик», «Благословіння Бога наодинці», «Гімн Любові», які ввійшли пізніше в цикл «Harmonies poétiques et religieuses» («Поетичні і релігійні гармонії», з присвятою В.), кілька п'єс на пол. й укр. теми (м. ін. на теми укр. народних пісень «Ой не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні»), «Українську баладу» та «Думку», які ввійшли в цикл під загальною назвою «Glanes de Woroninci» («Колоски Воронівців»). Там Ліст розпочав перший великий симфонічний твір за мотивами «Божественної комедії» Данте.

В. продала частину маєтків і в березні 1848 р. під приводом лікування в Карлсбаді за дозволом київського військового ген.-губернатора Д.Бібікова виїхала з донькою за кордон. Чоловік написав на неї скаргу начальнику III Відділення Імператорської канцелярії О. Орлову, в якій прохав «повернути її до своїх обов'язків»; однак лист-розпорядження Орлова (від 20.04.1848) про заборону виїзду прийшов до Бібікова запізно. В. перетнула кордон Російської імперії та зустрілася з Лістом у прикордонних Крижановичах. Разом вони попрямували через Прагу й Відень до Веймара. Там В. через Ліста звернулася до сестри Миколи І гросгерцогині веймарської Марії Павлівни з проханням сприяти її розлученню. Та з поваги до Ліста (вона була його ученицею з фортепіано й композиції протягом кількох років) незабаром звернулася з проханням до свого брата-царя. Однак скарги М. Вітгенштейна та його натяки цареві на симпатії В. і Ліста до пригнічених поляків звели нанівець ці клопотання. Сама В. неодноразово зверталася до Миколи І й Орлова з проханням дозволити їй розлучення через те, що її видали заміж неповнолітньою і проти її волі.

У жовтні 1848 р. Микола І наказав відмовити В., «що виїхала за кордон без дозволу чоловіка», у продовженні паспорту, «із суворим підтвердженням повернутися в Росію», помістя ж її «взяти в опіку». Маєтки В. були секвестровані й перейшли під нагляд Могилівської дворянської опіки (опікунами призначено, м. ін., її чоловіка й кузена T.М.Кальм-Подоського). В. відмовилася повернутися в Росію, побоюючись, що її вже ніколи не випустять. Одночасно вона зреклася прав на маєтки батька на користь доньки Марії з умовою залишити за нею тільки Воронівці.

У Веймарі В. набула віллу «Альтенбург», яка стала відомим музичним салоном. В. була секретаркою і музою Ліста, який називав себе її «духовним близнюком». На віллі «Альтенбург» деякий час перебував німецький поет і композитор П.Корнеліус. Тут він вивчив пол. мову і перекладав нім. мовою А.Міцкевича, зокрема «Sonety krymskie» (1860, переклад присвятив В.).

У жовтні 1850 р. В. захворіла, оздоровлювалася на курорті в Ейльзені. У кінці року хворіла на тиф. Улітку 1851 р. залишила Ейльзен, разом з донькою і Лістом здійснила подорож судном по Рейну. У середині 1852 р. доглядала в Ерфурті хвору матір композитора. У середині наступного року Ліст представив їй Р. Шумана, а восени в Карлсруе В. познайомилася з Р. Вагнером. Разом з Лістом і Вагнером поїхала до Парижа. Улітку 1855 р. в Берліні з Лістом займалася влаштуванням його доньок. Відвідавши Париж і Брюссель, повернулася з донькою до Веймару. Восени 1856 р. закохані зустрілися в Цюриху з Вагнером, у листопаді наступного року В. була на концерті Ліста в Дрездені. У 1858 р. заприязнилася з франц. політиком і письменником Е. Олів'є, з яким листувалась до кінця життя. У червні 1859 р. разом з Лістом брала участь в урочистостях з нагоди 25-річчя існування часопису «Neue Zeitchrift fur Musik» у Лейпцизі.

Становище В. і Ліста при веймарському дворі, де посилилися нападки на їхнє приватне життя, ускладнилося. В. розпочала прямі переговори зі своїм колишнім чоловіком і навіть погодилася на його важкі та принизливі умови (Вітгенштейн вимагав, щоб вихователів доньки призначила гросгерцогиня, і після досягнення повноліття Марія замешкала б з його сім'єю, а у В. було відторгнуто більшу частину її володінь). Попередня угода, укладена в кінці 1852 p., була порушена Вітгенштейном уже через рік: під приводом того, що його донька повернулася на віллу «Альтенбург», він категорично відмовив у розлученні й вимагав негайного переїзду доньки до нього, крім того, значно посилив інтриги проти В. при російському дворі. За розпорядженням Миколи І була розпочата судова справа, і вже в середині 1855 р. спеціальна кримінальна комісія винесла постанову про позбавлення В. усіх прав стану і передачу її маєтків законним спадкоємцям. Вітгенштейн, прагнучи, щоб його призначили опікуном маєтків доньки, писав Миколі І, а пізніше Олександру II про те, що Кароліна збирається видати доньку за пол. емігранта або ж за людину «недостойну славного імені Вітгенштейнів і, можливо, ворожу Росії» і перевести всю маєтність доньки за кордон. Водночас він за дозволом царя отримав розлучення і, хоч воно ще не було затверджене духовною інстанцією, удруге одружився з німкенею з Риги, боною при дітях генерала О. А. Суворова, в якого був ад’ютантом.

Навесні 1860 p. В. нарешті отримала з консисторії в Петербурзі декрет, який оголошував її шлюб з Вітгенштейном недійсним і був підтверджений під час аудієнції в Папи Римського Пія IX. Однак, напередодні вінчання з Лістом, призначеного на 50-ліття композитора 21.10.1861 в костьолі Сан-Карло в Римі, папський легат приніс звістку про перешкоди шлюбу за новим проханням Вітгенштейна. Після цього В. усамітнилась у Римі. 10.03.1864 помер її колишній чоловік, але Кароліна назавжди відмовилася від думки про шлюб, сприймаючи всі дотогочасні перешкоди як волю Божу. Ліст прийняв духовний сан (25.04.1865) і перебрався до Ватикану. До кінця життя вони продовжували спілкуватися (згодом тільки листовно). З думкою про Кароліну Ліст працював у 1871-85 pp. над ораторією про св. Станіслава, їй присвятив одну з п'яти мес для органу. Завдяки Кароліні Ліст добре знав польську мову, високо цінив польську літературу. Саме її призначив виконавицею своєї останньої волі.