Квадрангл Lunae Palus

Для людських очей небо в місці посадки виглядало б світло-коричневим. Пил на поверхні теж виглядав би коричневим. Повсюди виднілися б камені різних розмірів, розкидані по всій площі. Один камінь, який отримав назву «Big Joe», — великий, як бенкетний стіл. На деяких валунах помітні сліди вітрової ерозії.[3] Присутня також велика кількість все ще активних піщаних дюн. Середня швидкість вітру — 7 метрів на секунду. Поверхня б відчувалася як тверда кірка поверх ґрунту, подібна до відкладів, поширених на південному сході США, які описуються терміном «каліче».[4][5] Така кірка формується під впливом розчинів мінералів, які піднімаються крізь ґрунт вгору та випаровуються на поверхні.[6]

Ґрунт у місці посадки апарата Вікінг-1 нагадував той, який утворюється внаслідок вивітрювання базальтової лави. Досліджені зразки ґрунту були багаті на кремній та залізо, а також містили значну кількість магнію, алюмінію, сірки, кальцію та титану. Були виявлені залишкові елементи у формі стронцію та ітрію. Вміст калію був у 5 разів нижчий, ніж середнє значення для земної кори. Деякі хімічні сполуки в ґрунті містили сірку та хлор, дуже подібні до тих, які залишаються після випаровування морської води. Сірка мала більшу концентрацію в кірці, на верху ґрунтового шару, аніж у самій масі ґрунту під цією кіркою. Сірка зустрічається тут у формі сульфатів натрію, магнію, кальцію або заліза. Також іноді трапляється сульфід заліза.[7] Як «Спіріт», так і «Опортюніті» — обидва марсоходи теж знаходили сульфати на Марсі; з цього можна зробити висновок, що сульфати можуть бути поширені по всій марсіанській поверхні.[8] Марсохід «Опортюніті» (приземлився на Марсі у 2004 році із передовим дослідницьким інструментарієм) виявив сульфати магнезію та кальцію на Meridiani Planum.[9] використовуючи результати тогочасних хімічних вимірювань, створені моделі мінерального складу дозволяють припустити, що тамтешній ґрунт може бути сумішшю із близько 80% багатої на залізо глини, близько 10% сульфату магнію (кізерит?), близько 5% карбонатів (кальцит) та близько 5% оксиду заліза (гематит, магнетит, гетит?). Ці мінерали є типовими продуктами вивітрювання мафічних магматичних порід.[10] Дослідження із використанням магнітів на борту спускових апаратів виявили, що ґрунт містить магнетичну речовину від 3 до 7 відсотків ваги. Такими магнетичними хімічними елементами, ймовірно, є магнетит та маґгеміт. Вони можуть походити від вивітрювання базальтових порід.[11][12] Експерименти, проведені марсоходом «Спіріт» (прибув на Марс у 2004 році) визначили, що магнетит міг би пояснити магнетичну природу пилу та ґрунту на Марсі. Магнетит був виявлений у ґрунті; крім того, той різновид ґрунту, який проявляв найбільш магнетичні характеристики, мав темне забарвлення. А магнетит має дуже темний колір.[13]

У пошуках ознак життя, «Вікінг-1» провів три досліди. Результати були несподіваними та цікавими. Більшість науковців тепер вважає, що отримані дані стали результатом неорганічних хімічних реакцій у ґрунті. Однак дехто й досі вірить, що ці результати були наслідком реакцій речовини, яка має органічне, живе походження. В ґрунті не було виявлено жодних органічних сполук; тому майже вся наукова спільнота зійшлася на думці, що ознак життя не було виявлено, оскільки не було виявлено ніяких органічних хімічних елементів. Відсутність будь-якої органіки була незвичною, оскільки метеорити, що падали на Марс дощем протягом приблизно 5 мільярдів років напевно принесли б туди з собою хоч якусь органіку. Тим більше, що сухі території Антарктики хоча й теж не мають ніяких органічних сполук, які легко можна було б виявити, зате мають живих організмів, які мешкають у скелях.[14] Марс майже не має озонового шару, на відміну від Землі, тож ультрафіолетове випромінювання стерилізує поверхню планети та продукує високореактивні хімічні сполуки, такі як пероксиди, здатні окислити будь-які органічні сполуки.[15] Саме перхлорати і розглядаються як найбільш вірогідний окислювач на поверхні Марса. Космічний апарат «Фенікс» виявив присутність перхлоратів у марсіанському ґрунті. Перхлорат — це сильний окислювач, тож він цілком міг знищити будь-які органічні речовини на поверхні.[16] Якщо він поширений повсюдно на поверхні, то існування при поверхні будь-яких форм життя на основі вуглецю є значно менш ймовірним.

Вирішення питання існування життя на Марсі отримало новий, важливий поштовх після того, як дослідження, опубліковане у Журналі геофізичних досліджень у вересні 2010 року, довело можливість того, що органічні сполуки могли справді існувати в ґрунті, зразки якого були проаналізовані космічними апаратами Viking 1 та 2. Космічний апарат NASA «Фенікс» у 2008 році виявив у ґрунті перхлорати, здатні зруйнувати органічні сполуки. Автори цієї праці визначили, що перхлорати руйнують органіку при нагріванні, та виробляють хлорметан та дихлорметан — ідентичні хлорові сполуки, які були виявлені обидвома спусковими апаратами «Вікінг» при проведенні однакових аналізів на Марсі. Оскільки перхлорати могли знищити всю марсіанську органіку. питання чи знайшов «Вікінг» ознаки життя чи ні залишається відкритим.[17]