Китайська православна церква

Колишня православна церква в Ухані

24 квітня 1956 року начальник Відділу культів при Держраді КНР Хе Ченсян дав дозвіл на призначення архімандрита Василія (Шуана) єпископом Пекінським, який повинен був також тимчасово виконувати обов'язки глави Китайської Православної Церкви.

23 листопада 1956 року Священний Синод РПЦ ухвалив рішення про дарування Православної Церкви в Китаї автономії і хіротонії на єпископа Пекінського архімандрита Василія (Шуана)[7]. Останній був висвячений на єпископа Пекінського 30 травня 1957 року в Москві.

Після смерті єпископа Пекінського і Китайського Василя (Шуана) (1962) і єпископа Шанхайського Симеона (Ду) (1965) Китайська Православна Церква позбулася єпископської ієрархії.

«Культурна революція» 1966-1976 рр. зруйнувала Китайську Автономну Православну Церкву. Були закриті всі православні храми, багато з них були зруйновані, багато священиків зазнали гоніння, заслання, деякі були вбиті. Оскверненялись мощі та ікони. До смерті Мао Цзедуна в КНР не можна було гласно згадувати про Православ'я — в ці роки «культурної революції» Церква зберігалася в серцях небагатьох православних християн[8]. Богослужіння на території Китаю не здійснювалися більше 20 років[9].

Православ'я в Китаї почало відроджуватися в середині 1980-х років. В 1986 році була відкрита для богослужіння Покровська церква в Харбіні, де служив єдиний православний священик-китаєць, що отримав державну реєстрацію — протоієрей Григорій Чжу.

31 січня 1994 року набрало чинності Положення про регулювання релігійної діяльності іноземних громадян на території КНР, що дозволяє іноземним священнослужителям здійснювати богослужіння на запрошення китайських релігійних організацій при згоді Управління у справах релігії при Держраді КНР.

У 1996 році Григорій Чжу отримав антимінси і миро від Московської Патріархії і використовував їх при богослужінні до своєї смерті в 2000 році.

Багаторазові спроби священика Михайла Лі домогтися дозволу звершувати богослужіння не увінчалися успіхом, внаслідок чого в травні 1999 року за запрошення архієпископа Іларіона (Капрала) емігрував в Австралію[10][11], де 28 червня того ж року очолив Російсько-Китайську православну місію в Австралії в юрисдикції Російської Православної Церкви закордоном[12]. У вересні 2000 року в Харбіні помер настоятель Покровського храму міста Харбіна отець Григорій Чжу, єдиний православний священик, що офіційно служив у той час в Китаї[13].

У грудні 2000 року співробітник ВЗЦЗ священик Діонісій Поздняєв, дізнавшись про те, що нащадки російських переселенців в Трьохріччі зберегли православну віру, здійснив поїзку в Лабдарін, де виявив побудований у 1990-1999 роки кам'яний православний храм[14]. У зв'язку з цим, 27 грудня 2000 року Священний синод Російської православної церкви постановив «Тимчасове архіпастирське піклування про паству Китайської Автономної Православної Церкви, що проживає в Автономному Районі Внутрішня Монголія Китайської Народної Республіки, покласти на єпископа Читинського і Забайкальського Євстафія в координації з Відділом зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату»[15].

16 грудня 2003 року в Пекіні помер протоієрей Олександр Ду[16].

У 2003-2004 роки протоієрей Діонісій Поздняев відродив парафію на честь апостолів Петра і Павла в Гонконгу, яку було офіційно відновлено 6 жовтня 2008 року рішенням Священного Синоду[17].

1 березня 2005 року вступили в силу нові «Положення про релігійні справи», які розширили релігійні свободи китайських громадян[18]

Священний Синод Константинопольської Церкви у 2008 році оголосив Китай територією своєї Гонконгської митрополії, включивши також до її складу ряд країн Південно-Східної Азії, що викликало протест з боку Російської православної церкви[19].

30 серпня 2009 року був освячений храм на честь святителя Інокентія Іркутського в місті Лабудалинь (Лабдарин) — центрі повіту Аргунь-Юци міського округу Хулун-Буір на північному сході автономного району Внутрішня Монголія; освячення звершив шанхайський священик Михаїл Ван у співслужінні настоятеля парафії святих первоверховних апостолів Петра і Павла в Гонконгу протоієрея Діонісія Поздняева.[20] Відкрито також Храм преподобного Сергія Радонезького в місті Шеньчжень (провінція Гуандун)[21].

13 жовтня 2009 року єпископом Егорьевским Марком (Головковим) був освячений Успенський храм, відновлений на території Посольства Росії в Пекіні. На другому поверсі відновленого храму були створені музей Місії в Пекіні і бібліотека православної громади Успенського храму[22].

Указом Патріарха Московського і всієї Русі Кирила від 7 лютого 2011 року на базі московського храму святителя Миколая в Голутвині було засновано Китайське Патріарше подвір'я, настоятелем якого призначений протоієрей Ігор Зуєв[23].

10-15 травня 2013 року вперше відбувся візит Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в межі Китайської православної церкви. В ході візиту Патріарх Кирил зустрівся з Головою Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном та іншими державними діячами КНР, звершив богослужіння в Пекіні, Харбіні та Шанхаї зустрічався з китайськими православними віруючими, 12 травня в Пекіні, презентував свою книгу «Свобода і відповідальність» китайською мовою[24][25][26].

В даний час на території Церкви немає ні одного єпископа і критично не вистачає священиків.

Православ'я визнано як релігія російської національної меншини в спеціальних автономних районах Сіньцзян і Внутрішня Монголія, провінції Хейлунцзян[27].

• Василь (Шуан) (30 травня 1957 — 3 січня 1962), єпископ Пекінський і Китайський
• Симеон (Ду) (січень 1962 — 3 березня 1965) єпископ Шанхайський
• Алексій II (17 лютого 1997 — 5 грудня 2008) в/в, патріарх Московський і всієї Росії
• Кирило (патріарх Московський) (з 6 грудня 2008) в/в, патріарх Московський і всієї Росії