Китай-город (Москва)

Китай-город (рос. Китай-город) — раніше Великий посад, а тепер історичний район Москви всередині Китайгородського фортечного муру, прибудованого в 1538 році до кутових башт Московського Кремля: Беклемішевської і Арсенальної. В радянський час він був зруйнований і збереглися лише невеликі ділянки давньої стіни Китай-города.

Китай-город
Держава  Росія
Адміністративна одиниця Москва
 Китай-город у Вікісховищі

Частина муру у Зарядді

Історія

Великим посадом у давнину називався район Москви поза Кремлем, що примикав до нього зі сторони теперішньої Красної площі.

У 1394 році, очікуючи нашестя Тамерлана, навколо Великого посаду стали поспішно копати рів по лінії теперішнього Великого Черкасько-Володимирсько-Псковського провулків. Насипаний вал завершувався частоколом. Протягом століття дерев'яно-земляні укріпління були єдиним захистом Великого посаду, у XIV ст. за Олени Глинської вирішено збудувати кам'яні укріпління. Навесні 1534 року вирито новий рів, що захищав більшу площу, а в 1535—1538 рр. — кам'яні стіни[1]. Посад отримав в ту пору іншу назву — Китай-город[1].

Будівництвом керував італійський архітектор Петрок Малий, він заклав чотири вежі з воротами: Стрітенські, Троїцькі, Косьмодем'янські[2]. Мур побудований за три роки, він охопив площу в 63 гектари, протягнувшись від Беклемішевської вежі Кремля вздовж Москви-ріки до Нової площі, згинаючись ліворуч на Луб'янці і повертаючись до Кремля, примикав до Арсенальної вежі. Порівняно з кремлівськими, стіни Китай-города були нижчі, але товстіші, з майданчиками для гармат. Довжина стін становила 2567 м, ширина — 4 м, висота — понад 6 метрів[3].

Назва

Назва, можливо,[1] походить від слова кита — «зв'язка тонких жердин», з яких у 1534 році було збудовано тут тимчасові укріплення.[1]. У словнику Даля слово кита (китана, китица, кить) тлумачиться як «стебло», «трава повійної і довгостовбурової рослини», «пліть», похідне китка (кита) тлумачиться як «звитий кільцем сінний в'юк»[4]. У російських джерелах XVII ст. словом кита називають султан — в описах форми гусарів, яничарів. Відоме слово «кита» в цьому ж значенні і в українській мові початку XX століття, воно також вживалося і як синонім «китиця»[5], з яким має спільне походження[6].

За іншою версією, назва пов'язана з італ. сitta (повністю cittadelle — «цитадель») чи з тюркським катай («городище», «фортеця»)[7]. У Словнику Брокгауза і Єфрона «Китай-город» виводиться від «татарського» слова «Китай» («середній») і тлумачиться як «Середнє місто»[8].

Російський письменник і журналіст Володимир Гіляровський у своїй книжці «Москва і москвичі», а з ним і ряд істориків пов'язують назву московського Китай-города з Китайгородом на Поділлі: Олена Глинська могла дати ім'я району в пам'ять про свою батьківщину[9]. Окрім того, Китай-городом у пізніші часи називали посадську частину міста Пронська, що може бути пов'язано з перебудовою місцевої фортеці тим самим зодчим, що будував московський Китай-город — Петроком Малим[10].

І. К. Кондратьєв припускав і походження назви московського району від назви країни: ніби завдяки давнім московсько-китайським торговим відносинам[9].

Панорама Китай-города в Москві, 1887 рік

Знос стіни

Китайгородський мур був знесений у 1934 році, залишилися тільки невеликі ділянки: на площі Революції і вздовж Китайгородського проїзду, а також фрагмент білокам'яного фундаменту Варварської вежі в підземному переході станції метро «Китай-город».

Наприкінці 1990-х років Воскресенські ворота і окремі ділянки муру в районі Театральної площі і Третьяковського проїзду були відновлені, хоча в дещо іншому вигляді, ніж були до зносу.

Див. також
  • Кийово — озеро, розташоване на території міста Лобня Московської області Росії.

Примітки
  1. Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:243, 245, 251—255)
  2. Тихомиров М. Труды по истории Москвы. — М. : Языки славянской культуры, 2003. — 688 с. — ISBN 5-94457-165-9.
  3. Мясников А. 100 великих достопримечательностей Москвы. — М. : Вече, 2012. — 510 с.
  4. Кита // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  5. Кита // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  7. Москва: Архитектурный путеводитель / И. Л. Бусева-Давыдова, М. В. Нащокина, М. И. Астафьева-Длугач. — М. : Стройиздат, 1997. — С. 25. — ISBN 5-274-01624-3.
  8. Китай-город, часть Москвы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  9. Кондратьев И. К. Седая старина Москвы. — М, 1983.
  10. Воротникова И.А., Неделин В.М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV-XVII веков. Крепости Центральной России. — М. : БуксМАрт, 2012. — С. 777-779. — ISBN 978-5-906190-01-7.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.