Козубський Борис Миколайович
Борис Миколайович Козубський (нар. 4 березня 1886, Житомир — пом. 17 лютого 1953, Мордовія) — український державний, громадський та політичний діяч, адвокат, журналіст.
| Борис Миколайович Козубський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
4 березня 1886 Житомир |
| Помер |
17 лютого 1953 (66 років) Мордовія |
| Громадянство |
 Російська імперія УРСР Українська держава (1941) |
| Національність | українець |
| Діяльність | український громадський та політичний діяч, адвокат, журналіст |
| Відомий завдяки |
член Української Центральної Ради член Української Національної Ради |
| Alma mater | Київський університет, Харківський університет |
| Знання мов | польська і українська |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Партія | Українська соціал-демократична робітнича партія і Українське національно-демократичне об'єднання |
Життєпис
Походив із священицького роду з шляхетськими коренями. Народився в м. Житомирі у родині лікаря.
Закінчив Острозьку гімназію (1906). Однокласником Бориса був Дмитро Мануїльський, який пізніше приєднався до більшовицького руху, став першим секретарем ЦК КП(б)У, а після війни — міністром закордонних справ УРСР і представником від СРСР в ООН. 1906 Борис Козубський вступив на юридичний факультет Київського університету. Але через участь у революційних виступах змушений був перервати навчання. Переїхав до Харкова, де навчався в місцевому університеті, також на юридичному факультеті. Закінчив його в 1913 році.
Адвокат контори Миколи Міхновського, член Української соціал-демократичної робітничої партії з 1905, співпрацівник її тижневика «Слово» (редактор Симон Петлюра).
З 1916 — у Києві, член Української Центральної Ради (1917), голова міської думи м. Кременець.
Після окупації міста поляками — у таборі Домб'є (1919–1920). З 1920 — голова філії «Просвіти», організатор українських кооператив Кременеччини. Посол (депутат) сейму з 1922, член Українського парламентського клубу, проводу Українського національно-демократичного об'єднання. Переслідувався польською владою.
У 1939 році ув'язнений у Березі Картузькій. У липні 1941 обраний членом «Ради Сеньйорів» та Української Національної Ради у Львові. За гітлерівської окупації — юрисконсульт у Крем'янці. З 1944 працював у Львові коректором у редакції газети «Вільна Україна».
У серпні 1948-го його арештували, звинувативши в антирадянській пропаганді. Засуджений до 25 років ув'язнення в мордовських концтаборах. Були репресовані й вивезені в заслання його дружина й діти, а син Юрій був розстріляний ще 1941.
Помер у Мордовії (нині територія Російської Федерації). Реабілітований у 1991-му.
Родина
1912 року Борис Козубський одружився з дівчиною з давнього козацького роду Оленою Парфенівною Дікарєвою, вихованкою Єлизаветинського інституту шляхетних дівчат у Москві. У сім'ї Козубських росло четверо дітей: Юрій, Галина, Ірина та Олег. Діти, особливо Юрій і Галина, теж не стояли осторонь національно-визвольної боротьби, яка точилася в ті роки на теренах Західної України. Заарештовувалися польською поліцією, були засуджені. Після приходу на Західну Україну Совєтів загинули від рук НКВСівців обидва зяті Бориса Козубського — чоловіки його доньок. Сина Юрія Козубського енкаведисти арештували 12 жовтня 1939 року. А вже в грудні 1941 року Юрія розстріляли в Магадані.
На 25 років засудили і доньку Галину, студентку першого курсу Львівського медичного інституту. Місцем її каторги став табір в Іркутській області.
А 11 жовтня 1949 року енкаведисти арештували й інших членів родини: Олену Парфенівну, дружину Бориса Миколайовича, її доньку Ірину, сина Олега й маленьку Оксану — дочку Галини. Вивезли їх на спецпоселення в Хабаровський край, на станцію В'яземська. Згодом всі вони перебралися в Снятин Івано-Франківської області.
Вшанування пам'яті
Іменем Бориса Козубського названа одна з вулиць у Кременці. В цьому ж місті йому відкрита меморіальна дошка.
Іменем Бориса Козубського названо провулок в Житомирі, в якому мешкала його родина.
Джерела
- Бачинський М., Черняхівський Г. Козубський Борис Миколайович. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 7. — Львів, 2000.
- Від батька до сина — шляхетна родина // Вільне життя плюс. — 2010. — 2 лип.
- Науменко К. Є. Козубський Борис Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 439. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Науменко К. Є. Козубський Борис Миколайович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — С. 685. — ISBN 978-966-02-6814-2.
- Скакальська І. Державотворча діяльність Бориса Козубського. // Літопис Волині. — 2017. — Число 17. — С.61-65.
- Стецько Я. 30 червня 1941. Торонто, 1967; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали, т. 1–2. — К., 1996—1997.
- Українське державотворення. Акт 30 червня 1941: Збірник документів і матеріалів. — Львів; Київ, 2001.
- Чернихівський Г. І. Портрети пером: Статті, есе, рецензії. — Кременець; Тернопіль, 2001. — 307 с., іл. 55. — Тернисті дороги Козубських: с. 123—135.
Посилання
- Михайло Андрусяк. Брати вогню. Документально-художні повісті[недоступне посилання з липня 2019].