Конюхи (Тернопільський район)

Коню́хи — село в Україні, у Козівській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річках Корса і Конюхи, на північному заході району. До 2020 - адміністративний центр сільради, якій були підпорядковані села Заберізки й Залісся.

село Конюхи
Краєвид села (фото до 1914 року)
Краєвид села (фото до 1914 року)
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський район
Рада Козівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA61040230220076361
Облікова картка Конюхи 
Основні дані
Засноване до 1440
Населення 2 600
Територія 0,513 км²
Густота населення 5068,23 осіб/км²
Поштовий індекс 47612
Телефонний код +380 3547
Географічні дані
Географічні координати 49°33′37″ пн. ш. 25°03′09″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 338 м[1]
Водойми струмок Корса
Відстань до
районного центру		 35 км
Найближча залізнична станція Зборів
Відстань до
залізничної станції		 20 км
Місцева влада
Адреса ради 47612, с. Конюхи, вул. Центральна, 102
Карта
Конюхи
Конюхи
Мапа

 Конюхи у Вікісховищі

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу

Козівської селищної громади. [2]

Назва

Назва села, ймовірно, походить від виду селянських робіт «в хосен» (хо́сен = хі́сна — користь, вигода) на засновника села[3], який займався конярством. До сільських робіт належала служба нагляду над кінськими табунами на королівських чи панських землях. Було чотири роди тієї служби: конюхи — доглядали робочих коней, стадні — наглядали над кіньми, якими селяни обробляли власні поля, але коні належали панові; конокормці — селяни мали прогодовувати панські коні; кобильники — наглядали над табунами.

Географія

Село розташоване на межі Поділля і Опілля.

Історія

Конюхи найстаріше село- відоме ще передкняжих часів -з VIcт(П .Олійник «Зошити»)Перша писемна згадка — 1440 як містечко, котре виникло на місці княжого Хорсина (Хорсіва).В честь укр. бога Хорса

1530 Конюхи — власність С. Вендлінського, який збудував тут замок. 1586 Конюхи згадані в «Поморянській хроніці» у зв'язку з так званою «конюхівською авантюрою», коли С. Вендлінський вчинив збройний напад на села Ходовчик та Хоробрів; у бою брали участь озброєні конюхівські жінки.

Після цієї події Конюхи — власність А. Сенявського.

1626 року внаслідок нападу татар містечко було зруйноване на 56 %[4]. 1770 село — власність А. Любомирської, згодом Потоцьких.

За часів Австро-Угорської імперії — центр округи. У середині ХІХ ст. громада Конюхи мала власну символіку: печатку з зображенням двох селян, один з яких несе на плечі граблі, а другий — косу (примірник такої печатки, датований 1861 р., зберігся в геральдичній колекції відомого львівського краєзнавця А.Шнайдера).

1 липня 1917 року під Конюхами російська революційна армія прорвала австро-угорський фронті і захопила село. Раптова поява противника у районі розташування Українського Леґіону, який стояв позаду позиції у резерві, стало цілковитою несподіванкою для його командування. Місце постою Леґіону у яру було оточене ворогом і за декілька хвилин цей боєздатний підрозділ був взятий у полон разом із командиром. Від полону врятувалися лише 9 старшин і 444 стрільці. Вцілілі підрозділи австрійське командування перевело назад до села Куропатники. Завдяки німецьким дивізіям конюхинський фронт було за один день стабілізовано і ворог далі села пробитися вже не зміг.

Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» й інші українські товариства й організації.

Населення

Населення села в минулому[5]:

Рік Число осіб Українців
греко-католиків		 Поляків та
римо-католиків		 Польських
колоністів		 Євреїв
1900 3103 2658 287 0 137
1939 ▲ 4470 ▲ 3770 ▲ 320 30 ▼ 30

У 2001 році в селі проживало 2600 осіб.

Мова

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[6]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 99,92
російська 0,04
молдовська 0,04

Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови.

Релігія

Є церкви Зіслання святого Духа (1607, дерев'яна), Успіння Пресвятої Богородиці (1770, мурована), 4 каплиці.

Пам'ятки

Насипано братську могилу 143 воїнів РА, які загинули при звільненні села (1967)[7], могили УСС, членів ОУН, вояків УПА, встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини та проголошення незалежності України (1993).

Скульптура Ісуса Христа

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована біля біля церкви Зіслання святого Духа.

Скульптор — І. Березін (Львів), виготовлена із металу та граніту (встановлена 2000-х рр.).

Скульптура — 1,8 м, постамент — 1х2х1,5 м, площа — 0,0003 га.[8]

Соціальна сфера

Працюють загальноосвітня школа І-ІІІ та І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торговельні заклади, є народний аматорський хор «Корса».

Відомі люди

Народилися

Проживали чи проживають
  • письменник, етнограф о. Ксенофонт Сосенко[9],
  • письменник, доктор права і суспільних наук Петро Сосенко
  • навчалася літераторка О. Лихолат
  • поет-пісняр, художник і громадський діяч Йосип Мартинюк

Загинули

Галерея
  • Успенська церква
  • Церква Зіслання Святого Духа
  • Церква Зіслання Святого Духа (всередині храму)
  • Дзвіниця церкви Зіслання Святого Духа

Література

Примітки
  1. Прогноз погоди в с. Конюхи (Тернопільська область)
  2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 9 жовтня 2021.
  3. Проф. О. М. Леонтович. Сельскіе промишленники в Литовско-русском государстве. Варшавскій університет., Ізвестія 1897 г., том 4-8, стор. 130.
  4. Maurycy Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — ст. 22-29, 45, 183
  5. Володимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  7. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  8. Наказ департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської ОДА від 1 вересня 2015 року № 100-од.
  9. Мороз, Володимир (13 січня 2015 р.). Різдво, Щедрий Вечір і вчений-парох. risu.org.ua (ua). Процитовано 4 квітня 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.