Копиця Давид Демидович
| Копиця Давид Демидович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народився |
7 липня 1906 Слобода | ||||
| Помер |
15 грудня 1965 (59 років) Київ | ||||
| Поховання | Байкове кладовище | ||||
| Громадянство |
 СРСР | ||||
| Діяльність | письменник | ||||
| Alma mater | Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди | ||||
| Нагороди |
| ||||
|
| |||||
Копиця Давид Демидович (7 липня 1906, Слобода — 15 грудня 1965, Київ) — український письменник, літературознавець, член Спілки письменників України. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1954 р.
Біографія
Народився 7 липня 1906 року в селі Слободі (тепер Жмеринського району Вінницької області) в бідній селянській родині. З юних років працював на плантаціях цукрового заводу, був пастухом. Закінчив семирічну школу. У 1922 році вступив до комсомолу.
1930 року закінчив філологічний факультет Харківського педагогічного інституту професійної освіти, потім аспірантуру Харківського науково-дослідного інституту імені Шевченка.
У 1932–1938 роках — редактор Всеукраїнського фотокіноуправління.
З 1938 року працював старшим науковим співробітником, вченим секретарем, заступником директора з наукової частини Інституту української літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. У кінці 1930-х років член редакційної колегії ювілейного, до 125-річчя, видання Кобзаря — повної збірки поезій Тараса Шевченка (разом із О. Корнійчуком, П. Тичиною, М. Рильським, Ф. Редько).
Учасник німецько-радянської війни (полковник, командир полку на Ленінградському фронті — 65-й стрілецький полк 43-ї стрілецької дивізії — з 7 січня по 27 листопада 1944-го, був п'ять разів поранений).
У 1945 році, після демобілізації з армії, повертається на роботу заступника директора з наукової частини Інституту української літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР у Києві.
У 1946—1948 роках — заступник начальника Управління пропаганди та агітації ЦК КП(б)У. З 1948 року — аспірант Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б) у Москві.
29 травня 1950—1953 роках — голова Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів Української РСР. Потім був директором Київської кіностудії імені О. П. Довженка, редактором журналу «Вітчизна».
Помер 15 грудня 1965 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).
Творчість
Досліджував творчість Т. Г. Шевченка, І. Я. Франко, опублікував статті про Я. А. Галана, О. Корнійчука, Н. Рибака та інших.
- документальних стрічок: «Максим Рильський» (1961), «Розповіді про Шевченка» (1963);
- художніх фільмів: «Коні не винні» (1956), «Пе-коптьор!» (1957).
Відзнаки
Нагороджений орденами Суворова 3-го ступеня (14.08.1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня (30.04.1944), двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.
Вшанування пам'яті
22 вересня 1971 року у Києві на будинку по вулиці Пушкінській 1-3/6, де жив письменник з 1953 по 1965 рік, встановлено бронзову меморіальну дошку з горельєфом Д. Д. Копиці (скульптор А. В. Німенко, архітектор А. Ф. Ігнащенко).
Твори
- Літературно-критичні статті. — К., 1968.
Література
- Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С.ЗОО.
- 43-я стрілецька дивізія (рос.)