Коротченко Дем'ян Сергійович

Дем'я́н Сергі́йович Коро́тченко (17 (29) листопада 1894, Погребки, Івотська волость, Новгород-Сіверський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія 7 квітня 1969(1969-04-07), Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський державний і партійний діяч, голова Ради Народних Комісарів УРСР (лютий 1938 — липень 1939), голова Ради Міністрів УРСР (грудень 1947 — січень 1954), голова Президії Верховної Ради УРСР (січень 1954 — квітень 1969).

Дем'ян Сергійович Коротченко
Дем'ян Сергійович Коротченко
голова Ради Народних Комісарів УРСР
21 лютого 1938  28 липня 1939
Попередник: Бондаренко Михайло Ілліч
Спадкоємець: Корнієць Леонід Романович
голова Ради Міністрів УРСР
26 грудня 1947  15 січня 1954
Попередник: Хрущов Микита Сергійович
Спадкоємець: Кальченко Никифор Тимофійович
голова Президії Верховної Ради УРСР
січень 1954  7 квітня 1969
Попередник: Гречуха Михайло Сергійович
Спадкоємець: Ляшко Олександр Павлович
 
Народження: 17 (29) листопада 1894
Погребки, Івотська волость, Новгород-Сіверський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть: 7 квітня 1969(1969-04-07) (74 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання: Байкове кладовище
Національність: українець
Країна: Російська імперія
УРСР
 СРСР
Освіта: Вища партійна школа при ЦК КПРС
Партія: КПРС
Діти: Коротченко Олександр Дем'янович
Автограф:
Нагороди:
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

 Медіафайли у Вікісховищі

Член Ревізійної комісії КП(б)У (листопад 1927 — червень 1930), член ЦК КП(б)У — ЦК КПУ (червень 1938 — квітень 1969), член Оргбюро ЦК КП(б)У (червень 1938 — січень 1949), член Політбюро ЦК КП(б)У — Бюро ЦК КП(б)У — Бюро ЦК КПУ — Президії ЦК КПУ — Політбюро ЦК КПУ (червень 1938 — квітень 1969). 3-й секретар (липень 1939 — липень 1947), 2-й секретар ЦК (КП(б)У (липень 1946 — березень 1947), секретар ЦК (КП(б) по промисловості (березень — грудень 1947).

Член ЦК КПРС (березень 1939 — квітень 1969), член Президії ЦК КПРС (жовтень 1952 — березень 1953), кандидат у члени Президії ЦК КПРС (червень 1957 — жовтень 1961).

Депутат Верховної Ради СРСР 1–7-го скликань, заступник голови Президії Верховної Ради СРСР, член Президії Верховної Ради Союзу РСР.

Депутат Верховної Ради Української РСР 1–7-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (28.11.1964).

Біографія

Народився 17 (29) листопада 1894(18941129) року в селі Погрібках Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинського району Сумської області, Україна) в родині селянина-бідняка. У 1909 році закінчив сільську школу в селі Погрібках. У 1910 році працював чорноробом в булочній, у 19101911 роках робітником на залізниці станції Шостка. У 19111912 роках — наймит в поміщиків Області Війська Донського і Катеринославської губернії. У 19121915 роках — робітник порохового заводу в місті Шостці.

У 1915 році був призваний у армію. Служив рядовим, молодшим феєрверкером-лаборатористом, батарейним суддею 2-ї морської артилерійської бригади фортеці імператора Петра Великого в місті Ревелі (нині Таллінн, Естонія) Північного флоту. Після Лютневої революції 1917 року став членом батарейного комітету солдатських депутатів у Ревелі.

У 19171918 роках — уповноважений земельного комітету з розподілу землі в селах Погрібках і Остроушках Чернігівської губернії. У 1918 році став одним із організаторів червоних партизанських загонів в Україні (в околицях Новгород-Сіверська на території сучасної Чернігівської області), які діяли проти німецько-австрійських військ і армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року вступив у РКП(б).

У 19191920 роках — голова батальйонного і полкового осередків РКП(б) місцевого сторожового запасного полку 46-ї дивізії у місті Новгороді-Сіверському, політичний комісар навчальної школи 13-ї армії РСЧА на Південному фронті. У вересні 1920– лютому 1923 року — завідувач організаційного відділу, секретар Шосткинського повітового комітету КП(б) України (КП(б)У). У лютому — листопаді 1923 року — завідувач організаційного відділу Новгород-Сіверського окружного комітету КП(б)У. У квітні 1924 році закінчив курси партійних працівників при ЦК КП(б)У в місті Харкові. У квітні — жовтні 1924 року — завідувач організаційного відділу Новгород-Сіверського окружного комітету КП(б)У.

У жовтні 1924 — вересні 1925 року — відповідальний секретар Чернігівського окружного комітету КП(б)У. У вересні 1925 — вересні 1928 року — відповідальний секретар Первомайського окружного комітету КП(б)У.

У 19281930 роках вчився на курсах марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б) у Москві. У 1930 році — інспектор Народного комісаріату земельних справ СРСР. У 19301931 роках — завідувач агітаційно-масового відділу Бауманського районного комітету ВКП(б) міста Москви.

7 січня 1931– 14 січня 1934 року — голова Бауманської районної ради депутатів трудящих міста Москви, в 19341936 роках — перший секретар Бауманського, потім — Первомайського райкомів партії Москви. З червня 1936 по червень 1937 року — секретар, другий секретар Московського обкому ВКП(б).

У червні — листопаді 1937 року — перший секретар Західного обкому і Смоленського міськкому партії.

9 листопада 1937 року під час сталінських репресій і спричинених ним масових втрат партійної номенклатури був призначений виконувачем обов'язків першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У.

З 21 лютого 1938 року — голова Ради Народних Комісарів Української РСР. 23 липня 1939 року був обраний секретарем ЦК КП(б)У. Член Центрального Комітету ВКП(б) з 1939 року. Член Політбюро (Президії) КП(б)У з 1939 року.

У роки радянсько-німецької війни років Дем'ян Коротченко був одним з організаторів радянських диверсійних загонів в Україні, членом підпільного ЦК КП(б)У. Разом з іншими керівниками партії вів роботу з максимальної мілітаризації економіки, розробляв логістику постачання озброєння, реквізицій продовольства, організовував примусову евакуацію з районів, які перебували під загрозою захоплення німецькою армією. З 22 квітня по 4 липня 1943 року з групою агентури НКВС СССР перебував у тилу німецької армії, на контрольованій радянськими партизанами-диверсантами території.

У 19461950 роках — член Президії Верховної Ради Союзу РСР. У липні 1946 року був обраний другим секретарем ЦК КП(б)У, в березні 1947 року — секретарем ЦК КП(б)У по промисловості. З 26 грудня 1947 по 15 січня 1954 був головою Ради Міністрів Української РСР. З 16 жовтня 1952 по 6 березня 1953 року — член Президії ЦК КПРС.

З 15 січня 1954 року до останніх днів життя був головою Президії Верховної Ради Української РСР і одночасно заступником голови Президії Верховної Ради Союзу РСР. З 29 червня 1957 по 17 жовтня 1961 року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС.

Був делегатом XIV, XV, XVII-XXIII з'їздів КПРС; на XVIII-XXIII з'їздах обирався членом ЦК КПРС.

Надгробок Дем'яна Коротченка
колишній пам'ятник в Києві
меморіальна дошка в Києві

Помер 7 квітня 1969 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 2; надгробок мармур, скульптор О. О. Ковальов)[1].

Родина

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 листопада 1964 року за великі заслуги перед Комуністичною партією і Радянською державою і у зв'язку з 70-річчям від дня народження Голові Президії Верховної Ради Української РСР Коротченку Дем'яну Сергійовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений шістьмома орденами Леніна (7.02.1939, 13.09.1943, 29.11.1944, 23.01.1948, 26.02.1958, 28.11.1964), орденами Суворова 1-го ступеня (2.05.1945), Вітчизняної війни І ступеня (1.02.1945), медаллю «За трудову доблесть» (25.12.1959), двома медалями «Партизану Вітчизняної війни» І ступеня (5.06.1943, 20.10.1944).

Пам'ять

З 1969 по 2016 рік його рідне село Погребки мало назву Коротченкове; у селі було встановлено бюст і діяла кімната-музей.

У Києві:

Також меморіальні дошки були встановлені в місті Первомайську на будівлі, в якому він працював і в місті Шостці на будівлі, де раніше розміщувався Шосткинський повітовий комітет КП(б)У, секретарем якого він був. На честь Коротченка були названі вулиці в містах Сумах, Шостці, Первомайську та інших. Вони також перейменовані в рамках декомунізації.

Примітки

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  2. В Киеве снесли три советских памятника Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine. // Новый регион. — 2015. — 27 мая. (рос.)
  3. Захоплюючий Київ

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.