Корчула (місто)

Місто Корчула розташоване на північно-східному узбережжі острова. Автомобільні шляхи ведуть з міста на схід у бік селища Лумбарда і на захід у бік Вела-Луки. Місто розташоване на півострові, який видається в Пельєшацьку протоку, що відокремлює острів Корчула від півострова Пельєшац.

Корчула є одним з найстаріших міст Адріатики. На місці міста існувало давньогрецьке, а потім римське поселення.

Протягом XII—XV століть Корчула багато разів переходила з рук у руки. Містечком (і островом) управляли місцеві слов'янські князьки, Венеціанська республіка, Угорщина, Генуезька республіка, Корчула навіть мала нетривкий період незалежності, належала Дубровницькій республіці, доки 1420 року остаточно не підпала під контроль венеціанців. У період незалежності на Корчулі 1214 року був виданий т.зв. Корчуланський статут — звід законів, який визначив статус острова і став одним з найстаріших з відомих у історії юридичних документів Далмації[2].

Князівська башта і міські фортечні мури Корчули

Згідно з місцевою традицією, саме в місті Корчула в 1254 році народився великий мандрівник Марко Поло[3]. В 1298 році поряд із островом відбулася морська битва між флотами Генуї та Венеції, що закінчилася перемогою генуезців. Марко Поло, можливо, брав участь у цій битві на боці венеціанців, був узятий у полон і відвезений до Генуї, де у в'язниці і надиктував книгу про свої подорожі[3].

У 1797 році Венеціанська республіка була розділена між Францією та Габсбурзькою імперією. Корчула відійшла Габсбургам, проте під час наполеонівських воєн у 1806 році острів був зайнятий французами і включений до складу французької імперії. В 1807 році Корчула була взята об'єднаними силами чорногорців і російського флоту під командуванням Д. М. Сенявіна[4][5], проте після завершення війни в 1815 році містечко і весь острів, разом з далматинським узбережжям відійшла Австрії.

В 1918—21 роках місто (й острів) окупували італійці, після першої світової війни вони стали частиною Королівства Югославії. Під час другої світової війни острів і поселення на ньому знову зайняли італійці. Вузькою Пельєшацькою протокою, як і в Середні віки, проліг державний кордон, тільки тепер не між Венецією і Дубровницькою республікою, а між Італією й Незалежною Державою Хорватія усташів. На острові активно діяв антифашистський партизанський рух і до 1943 року партизани повністю встановили контроль над Корчулою. Після нетривалого вторгнення на острів німецьких військ, у 1944 році він був повністю звільнений.

Після закінчення війни Корчула увійшла до складу Хорватії, на той час одну з республік СФРЮ. Після розпаду останньої в 1990 році острів став частиною незалежної Хорватії.

Населення громади за даними перепису 2011 року становило 5 663 осіб[6]. Населення самого міста становило 2 856 осіб.[6]

Динаміка чисельності населення громади[7]:

Динаміка чисельності населення міста[7]:

До громади Корчула також входять:

• Чара
• Пупнат
• Рачище
• Жрново

Старе місто Корчули — чудово збережений взірець середньовічного далматинського міста з вузькими вуличками та старовинними будівлями. Зведене здебільшого у венеціанський період:

Виконання морешки в Корчулі, лютий 2006

• Собор святого Марка (побудований у 1301 році, перебудовувався аж до 1806 року) — поєднує елементи готики й ренесанса.
• Фортечні мури — найстаріша споруда міста, датуються XIII-XIV століттями.
• Княжий палац — палац XIV століття, одна з найстаріших будівель міста.
• Францисканський монастир (XIV століття).
• Церква всіх святих (1306 рік).
• Капела св. Петра (XVI століття).
• Палац Гарібальді — ренесансний палац, нині музей міста.
• «Морешка» — лицарський танець XV століття, що відтворює битву з турками і був дуже популярним по всьому Середземномор'ю, до тепер зберігся лише в місті Корчула. Репрезентуючи добро і зло, а також у алегоричний спосіб, християн і мусульман, «армії білого і чорного королів» виборюють у танці дівоче кохання. У літній період театралізоване танцювальне дійство «Морешка» влаштовують і демонструють (у першу чергу в розрахунку на туристів, як іноземних, так і внутрішніх) щотижня.

• Офіційна веб-сторінка міста (хор.)
• Міський вебпортал
• Handbook for foreign visitors to Croatia. Zagreb. 1997 (англ.)