Костел єзуїтів (Львів)

Церква святих апостолів Петра й Павла (колишній костел Петра й Павла ордену Єзуїтів[1], в народі — Костел єзуїтів) — чинна церква Львівської архієпархії УГКЦ, пам'ятка культурної спадщини національного значення, одна з найбільш значних культових споруд та перша пам'ятка барокової архітектури у Львові на вулиці Театральній, споруджена у 1610–1630 роках італійським архітектором єзуїтського ордену Джакомо Бріано.

Церква святих апостолів Петра й Павла
Костел Петра й Павла ордену Єзуїтів
Костел з Катедральної площі
49°50′29″ пн. ш. 24°01′45″ сх. д.
Тип споруди церква
Розташування  Україна, Львів
Архітектор Джакомо Бріано
Початок будівництва 1630
Стиль бароко
Належність УГКЦ
Адреса вул. Театральна, 13
Оригінальна назва Костел єзуїтів
Епонім День апостолів Петра і Павла
Костел єзуїтів (Львів) (Україна)
Костел єзуїтів (Львів) (Львів)
 Костел єзуїтів у Вікісховищі

Передісторія

Мечислав Орлович стверджував, що фундаторкою першого костелу єзуїтів була Зофія Ганель.[2]

Історія

Фундаторка сучасного храму Ельжбета Луція Сенявська в 1607 році для будівництва костелу єзуїтів Львова переказала 40 000 злотих, забезпечених на Добрянах, Бродах, Красові, виплативши першу рату 17 000 злотих, що дало можливість розпочати будівництво храму; наступні рати 14300 злотих — 22 січня 1613 року, 8700 злотих — 1616 року. Також вона 1611 року в Ратному підписала заповіт, за яким для майбутнього костелу передавала зібрані багатий одяг, начиння.

31 липня 1610 року[3] відбулося посвячення наріжного каменя львівським латинським архиєпископом Яном Замойським[4], Е. Л. Сенявська не дозволила на ньому залишити своє ім'я[3].

Загальний вигляд
Фасад церкви з вулиці Театральної (початок реставрації 2016)
Інтер'єр церкви до відкриття 2011 року

Автор первісного проекту невідомий. У 1613–1614 рр. будівництвом керував Себастян Ламхіус. Коли в 1618 рoці Джакомо Бріано прибув до Львова, стіни костелу вже були виведені на три лікті. Він не розробляв нового проекту, а тільки детально опрацював існуючий та видозмінив інтер'єр. Д. Бріано, вихований на зразках італійської архітектури, вніс у будівлю костелу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, спорудженої Джакомо Віньйолою і Джакомо делла Порта. Ця схема розповсюдилася в європейській архітектурі XVII ст., стала характерною для стилю бароко.

З південної сторони абсиди в 1702 році було споруджено чотиригранну вежу (будівничий Валентин Годний), яка стала найвищою в місті. Була розібрана в 1830-му через ймовірність руйнування після падіння 14 липня 1826 вежі Львівської ратуші.

Скульптор Томас Гуттер спільно із Конрадом Кутшерайтером в 1736—1737 роках виготовляв вівтарі для костелу.

У 1740 році проведено ґрунтовну реконструкцію, кошти для якої надали коронний конюший Юрій-Станіслав та його дружина Маріанна Тереза із Замойських Дідушицькі. Зокрема, було «усунуто» пам'ятний надгробок похованої тут фундаторки[5]. Власне тоді на місці бічних каплиць з'явилися нави, стіни й склепіння отримали фресковий розпис, який виконали художники Франциск та Себастіян Екштайни — вихідці з міста Брно у Моравії. Ф. Екштайну (роботи в костелі він розпочав із запізненням через конфлікт з місцевим цехом, на захист якого став львівський єпископ Самуель Ґловінський[6]) належать чотири композиції на склепінні головної нави, після його смерті у 1741 р. роботу продовжив син Себастьян, який виконав фрески над хорами і бічними навами. Цінним твором мистецтва є скульптурне розп'яття роботи Яна Пфістера в бічному вівтарі.

23 липня 1741 року до новозбудованої каплиці (фундаторка Маріанна Дідушицька) при західній стіні костелу урочисто помістили мощі св. Бенедикта, привезені з маєтку Ю.-С. та Маріанни Дідушицьких (тепер Вільхівці), участь брав Миколай Вижицький[7]. Фаустин Ґродзіцький, професор архітектури львівського колегіуму єзуїтів у 1741—1749 роках, міг виготовити проект головного вівтаря[8]. 1773 року костел був гарнізонним. В 1775—1848 роках у костелі єзуїтів відбувались засідання Галицького станового сейму[9]. Після поділу Речі Посполитої в костелі іноді відправляв богослужіння Львівський греко-католицький єпископ Петро Білянський[10]. 1836 року костел повернули єзуїтам.

Пам'ятка реставрувалася в 1842, 1879 і 1896 роках.

У 1946–2011 рр. костел використовувався як сховище для книжок і належав бібліотеці ім. В. Стефаника. 6 грудня 2011 року колишній костел Петра і Павла ордену Єзуїтів відкрили для богослужінь. Тепер він називається церква Петра і Павла і належить Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ[11][12]. Всі книжки бібліотеки ім. В. Стефаника, які зберігалися в церкві, перенесли до приміщення, розташоване на території військової частини, за адресою вул. Авіаційна,1[13].

У 2016-17 почалась масова реставрація фасаду та внутрішніх скульптур та розписів, які заплановано завершити 2022 року.

Архітектура

Церква Петра і Павла є однією з найбільших культових будівель Львова: її довжина — 41 м, ширина — 22.5 м, висота — 26 м. Найцікавішим її архітектурним елементом є бароковий портал, що виходить на вул. Театральну.

У плані церква — трьохнавовий, зі слабо вираженою зовні абсидою. Бокові нави стосовно центральної дуже вузькі і низькі. Для збільшення площі над ними збудовано галереї — емпори. На початковому етапі замість бічних нав були тільки окремі каплиці, тобто нави, переділені поперечними стінами, що властиво для святинь єзуїтського ордену.

Домінуючим є головний фасад, оздоблений пілястрами коринфського ордера, нішами зі статуями святих та орнаментальною різьбою віконних обрамлень. Скульптури двох верхніх ярусів встановлено у XVII ст. Вгорі є Пресвята Богородиця (ліворуч) та архангел Гавриїл (праворуч). Під ними розташовані святий Войцех (ліворуч) та св. Станіслав Щепановський (праворуч). Скульптури двох нижніх ярусів встановлено у 1894 р. (скульптор Фелікс Павлінський). Вони зображують чотирьох святих єзуїтського ордену: нижній ряд — блаженний Андрій Боболя (ліворуч) та св. Станіслав Костка (праворуч), другий ряд — св. Ігнацій Лойола (ліворуч) та св. Франциск Ксаверій (праворуч).

Головний вівтар — потужний, чотириколонний, мурований, мармуризований, біля колон є статуї святих ордену єзуїтів більше людських розмірів.

Протягом XVIII ст. інтер'єр святині змінював свій вигляд. Під час реставрації 1896 року в нішах першого ярусу встановлено статуї.

Будівля колишньої Єзуїтської колегії

З північної сторони до костелу примикає триповерховий будинок колишньої Єзуїтської колегії, перебудований у 1723 р. Проект попереднього будинку колегії виконав Джакомо Бріано. Учнями цієї колегії були Богдан Хмельницький, Ярема Вишневецький, відомий мандрівник і архітектор Василь Григорович-Барський. Під час реставрації 1906 р. в приміщеннях колегії відкрито фресковий живопис XVIII ст.

Орган костелу

Орган костелу святих апостолів Петра й Павла музикознавці датують 18 століттям. Використання музичного інструменту впродовж десятиліть спонукало до ремонтів, догляду та реконструкцій. Він і був реконструйований в добу романтизму в 19 ст. За часів СРСР, після передачі костелу бібліотеці, орган не використовувався, а частка його обладнання (металеві труби) втрачені. Добре збережені дерев'яні орнаментальні та скульптурні оздоби в стилі рококо. Серед скульптур — біблійні персонажі з музичними інструментами:

  • цар Давид — з лірою
  • Свята Цецилія з органчиком
  • дві фігури тримають мандоліну та флейту і їх вважають музами.

Інструмент має 22 регістри; недоукомплектований, потребує реставрації. З 20 століття пошкоджений орган не діє.

  • Інтер'єр церкви, 2015 рік
  • Інтер'єр церкви у 2015 році

Усипальниця, надгробки, пам'ятні дошки

У крипті костелу були поховані: Франциск[14] та його син Юрій Станіслав Дідушицькі, Ельжбета Луція Сенявська, Александер Станіслав Белжецький,[15] Ян Станіслав Яблоновський та його дружина Маріанна з Казановських, Станіслав Ян Яблоновський, Марцін Ніканор Анчевський,[16] Томаш Карчевський…

У лівій наві костелу збереглись надгробки, пам'ятні таблиці з епітафіями князям Яблоновським: Янові (1659 р.), Янові Станіславові та його дружині Маріанні з Казановських, Станіславові Янові, Станіславові Вінцентію. На одному зі стовпів, що відділяє центральну наву від правої, є пам'ятна дошка Пйотрові Скарзі, на інших — представникам родів Вижицьких, Дідушицьких.

  • Пам. дошка Йоанні Яблоновській, 2014
  • Пам'ятна дошка на зовнішній стіні
  • Пам. дошка Петра Скарґи

Див. також

Примітки
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 15 вересня 2013.
  2. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 71.
  3. Kaniewska I. Sieniawsckа z Gostomskich Elżbieta Łucja (1573—1624)… — S. 88.
  4. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 519. (пол.) — S. 519. (пол.)
  5. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 86.
  6. Лильо О. Діяльність Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine. // Мистецтвознавство і дослідження. — С. 96.
  7. Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich… — S. 199.
  8. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 237.
  9. Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 67. — ISBN 5-7745-0316-X.
  10. Петро Біляньский // ІІІ. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1907/8. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1908. — С. 28.
  11. Богослужіння у Церкві Петра і Павла у Львові заплановане на 6 грудня, — мер (zaxid.net, 13 жовтня 2011 року)
  12. Садовий: Відкриття костелу Єзуїтів — найважливіше досягнення громади (zaxid.net, 7 грудня 2011 року)
  13. Книги з костелу Єзуїтів перевезуть у нове приміщення ще цього року, — Садовий (zaxid.net, 20 вересня 2011 року)
  14. Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — S. 149. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.)
  15. Piwarski K. Bełżecki Aleksander Stanisław (†1677) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1935. — T. 1. — S. 414. (пол.)
  16. Ziembicki W. Anczewski Marcin Nikanor (†1682) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Т. 1, zeszyt 1; Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 91. — ISBN 8304034840. (пол.)

Джерела
  • Вуйцик В. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 35. — ISBN 5-7745-0358-5.
  • Козицький А. (редактор). Костел єзуїтів (Костел святих апостолів Петра і Павла) // Енциклопедія Львова. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 472—477. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  • Шубарт П. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини. — Одеса, 2012. — С. 52—62. — ISBN 978-966-413-321-7.
  • Betlej A.. Nagrobek Jabłonowskich w kościele Jezuitów we Lwowie // Folia Historiae Artium. — 2007. — SN 11. — S. 65—84. (пол.)
  • Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1865. — 480 s., dod. (пол.)
  • Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 86—89. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.