Котарбінський Вільгельм Олександрович

Вільгельм Олександрович Котарбінський (пол. Wilhelm Kotarbiński; 30 листопада 1848, с. Неборув, нині Ловицький повіт, Лодзинське воєводство — 4 вересня 1921, Київ) — польський художник. Працював у галузі монументального, монументально-декоративного та станкового живопису. Яскравий представник академізму та символізму в живописі

Вільгельм Олександрович Котарбінський
пол. Wilhelm Kotarbiński
Народження 30 листопада 1848(1848-11-30)
с. Неборув, Ловицький повіт, нині Лодзинське воєводство, Польща
Смерть 4 вересня 1921(1921-09-04) (72 роки)
  Київ, Українська СРР
Поховання Байкове кладовище
Національність поляк
Країна Російська імперія →  УНР → УСРР
Навчання Академія Святого Луки (1872—1875)
Діяльність художник
Напрямок Академізм. Символізм. Модерн.
Нагороди
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
 Котарбінський Вільгельм Олександрович у Вікісховищі

Біографія

Народився 30 листопада 1848 року в селі[1] Неборув (Варшавська губернія, Королівство Польське, Російська імперія), де і пройшли перші роки його дитинства. Батько — шляхтич Александер Котарбінський, рахмістр неборувських маєтностей.[2]

Після закінчення гімназії у Варшаві протягом 1866—1869 років навчався у Варшавських класах малюнка, очолюваних Ципріяном Лахницьким [3] , де його наставником був Рафаїл Гадзієвич. Класи були створені при Товаристві заохочення красних мистецтв в Варшаві (Towarzystwo Zachęty Sztuk Pięknych, TZSP). По закінченні Котарбінському була видана Товариством премія за "малюнок олійний з натури Рембрандта" в 500 срібних рублів і стипендія для навчання за кордоном в розмірі 200 рублів[4].

Також поступив до Варшавського університету, однак не закінчив його.

У 1871 році вступив до римської Академії мистецтв святого Луки, де навчався під керівництвом Франческо Подесті й закінчив з великою золотою медаллю у 1875 році.

Стипендіати TZSP мали можливість і зобов'язання виставляти свої роботи на щорічних виставках Товариства, таким чином здобуваючи ім'я. З 1877 року художник регулярно приймає участь у вернісажах в Варшаві. В період до 1886 р. Котарбінський виставляє полотна "Воскресіння сина вдови", "Повернення з Голгофи", "Libelle, "Гондола"(Венеційська серенада), "Увінчання поета" та інші[5]. В 1883 р. художник взяв участь в грандіозному відкритті Виставкового палацу в Римі з картиною "Ecce Homo", де загалом виставлялося 1500 робіт. На цій виставці Котарбінський був представлений разом з Яном Матейко та Генріхом Семирадським[6]. З останнім його пов'язували дружні стосунки[7].

В Римі, орієнтовно в 1875-1876 р. Котарбінський також заприязнився з художниками братами Павлом та Олександром Свєдомськими. У 1885 році професор Адріян Прахов, який керував внутрішніми оздоблювальними роботами у Володимирському соборі (Київ) запросив Свєдомських і Котарбінського долучитися до проекту розпису собору, разом з Віктором Васнецовим, Михайлом Нестеровим, учнями Школи Мурашко[8]. Окремі роботи виконав Михайло Врубель. Вже за кілька років Котарбінський залишив Рим назавжди і надалі жив та працював між Мінською губернією, Києвом, Варшавою та Санкт-Петербургом.

В 1889 р. художник одружився й оселився в маєтку Кальськ у Слуцькому повіті[9] Мінської губернії, який належав його дружині. Ім'я дружини Котарбінського досі не називалося в літературі, відомо лише, що це його "кузина" - за останніми даними, це найвірогідніше Катерина Пудловська (Коженьовська), власниця маєтку де Котарбінський жив до початку I світової війни і ймовірно троюрідна сестра майстра[10].

Працюючи над розписами в соборі, часто приїжджав до Києва, де спочатку проживав у номерах Кане на Фундуклеївській (вулиця Хрещатик, 40/1), а згодом — у готелі «Прага» (тепер один з корпусів готелю «Санкт-Петербург», що знаходиться на вулиці Володимирській, 36).

З 1886 до 1896 року працював над розписами Володимирського собору разом з В. М. Васнєцовим, М. В. Нестеровим, П. О. Свєдомським та іншими художниками. Вільгельм Котарбінський і Павло Свєдомський написали 18 картин і 84 окремі фігури. Допомагав їм і Олександр Свєдомський. Чотири картини — «Тайна вечеря», «Вхід до Єрусалима», «Розп'яття» і «Суд Пілата» — написані ними у співпраці. В. Котарбінському належать «Преображення Господнє», «Четвертий», «П'ятий» та «Шостий» дні творіння та портрети відомих діячів церкви різних історичних часів (Св. Пафнутій Боровський, Св. митрополит Московський, Св. Микита Стовпник, Св. Варлаам Хотинський, Св. Йосиф Вологодський, Св. Митрофан Воронезький, Св. Нифонт Новгородський, Св. Авраам Смоленський, Св. князь Федір Ростиславович, Св. Микола Святоша, Св. князь Володимир Ярославович, Св. княгиня Ірина). Також В. Котарбінський та П. Свєдомський по малюнкам В. Васнєцова і за його участі написали всі орнаменти центральної частини собору. За розписи Володимирського собору Котарбінський був нагороджений орденом Станіслава ІІ ступеня.

Після закінчення розписів у соборі продовжував працювати у жанрі монументального живопису. Розписав палаци, де зараз знаходяться музеї Національний імені Т. Г. Шевченка (бульвар Т. Шевченка, 12) та імені Богдана і Варвари Ханенків (вулиця Терещенківська, 15-17). Для першого художник виконав на плафоні над сходами великі чотири панно на билинні теми, а у залі — «Амур і Психея» значно меншого розміру; для другого — 13 панно, а саме бокові частини плафону, живописні панно над дверима (так звані десюдепорти) та композиції фризу з алегоричними зображеннями чотирьох цивілізацій стародавнього світу — Індії, Єгипту, Греції та Риму, які розмістили у «червоній» вітальні, названій так за колір шпалер.

Також працював на замовлення московських багатіїв, виконав релігійні образи для костелів Білорусі.

У 1890 році став членом Південноросійського союзу художників, брав активну участь у культурному житті Києва. Так, у 1893 році разом з В. Галімським, Є. Вжещем, Я. Станіславським та І. Урсин-Замараєвим заснував Товариство київських художників. Брав участь у численних виставках.[11] У 1897 році увійшов до складу Київського товариства старожитностей і мистецтв, яке було реформовано з Товариства заохочень мистецтв[12].

Під час Першої світової війни видавав свої рисунки у листівках з зображеннями пропагандистського характеру, котрі закликали до надання допомоги сім'ям солдат. А його твір «Київ — Польщі» був агітаційним плакатом в дні окупації Польщі, котрий закликав до пожертвувань польському населенню.

На початку I світової війни (його дружина на той час очевидно померла, бо маєток перейшов до спадкоємців) Котарбінський приїжджає до Києва і більше не має змоги покинути його. Бойові дії повністю унеможливлюють шлях додому[13], а з маєтку в Кальську "націоналізовано" та вивезено 282 роботи Котарбінського, місцезнаходження їх наразі невідоме [14] [15].

Останні роки життя в матеріальній скруті[9] провів у Києві, де у готелі «Прага» знімав двокімнатний номер, проте у 1919 році в ньому стало небезпечно, і художник прийняв запрошення Емілії Львівни Прахової, на той момент вдови А.Прахова, перебратися до них (сучасна вулиця Десятинна, 14).

Надгробок на Байковому кладовищі, Київ.

Помер 4 вересня 1921 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві на першій польській ділянці в новій частині цвинтаря; могила ліворуч від алеї.

Галерея робіт
  • Східна сцена
  • Гондола/Венеційська серенада (1881).
  • Клеопатра
  • Могила самогубця
  • Гоплана/Водяна німфа
  • Селянка
  • Воскресіння сина вдови
  • Юна єгиптянка
  • Танок
  • Вечірня тиша
  • Дівчина
  • Стрільба з лука
  • Дві римлянки
  • Сиротки

Вшанування пам'яті

Примітки
  1. Nieborów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 40. (пол.) — S. 40.
  2. Wiercińska J. Kotarbiński Wilhelm (1849—1921 lub 1922)… — S. 260.
  3. Пеліховська, О. "Новое о Вильгельме Котарбинском: прижизненные публикации и переписка современников". Мова та історія. Київ, 2021. Вип. 467. с.17. Процитовано 27 грудня 2021.
  4. Там само. с. 17–18.
  5. Пеліховська, О. Вільгельм Котарбінський: біографічні етюди.. Мова та Історія. Київ 2021. Вип.461. с. 11-12. Процитовано 27 грудня 2021.
  6. Пеліховська, О. (29 листопада 2021). «Римская история»: ранние произведения Котарбинского.. журнал Антиквар. вип.5-6 (124)/2021, с. 5. (укр.). Процитовано 27 грудня 2021.
  7. Пеліховська, О. "Новое о Вильгельме Котарбинском: прижизненные публикации и переписка современников".. Мова та Історія. Київ 2021. Вип.467, с.21. Процитовано 27 грудня 2021.
  8. Ульяновський, В. От "Сотворения мира". Антиквар, Київ. Вип. 5-6 (124)/2021, с. 38 (за посиланням - 32) (англ.). Процитовано 27 грудня 2021.
  9. Wiercińska J. Kotarbiński Wilhelm (1849—1921 lub 1922)… — S. 261.
  10. Пеліховська, О. (17 липня 2020). Вильгельм Котарбинский: жизнь, эпоха, судьба наследия. (укр.). Антиквар. Процитовано 27 грудня 2021.
  11. http://www.kolba.in.ua/mistetstvo/ya-dlya-usih-ta-ni-dlya-kogo-vilgelm-kotarbinskij.html%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
  12. Добріян Д. М. Участь Вільгельма Котарбінського в мистецьких об'єднаннях та художніх виставках Києва.
  13. Пеліховська, О. Архив В.А.Котарбинского в частных коллекциях и музейных собраниях. Антиквар. Київ. Вип.5-6 (124)/2021, с.146-147. Процитовано 27 грудня 2021.
  14. Усава, Н. Мастацтва - Та­ямні­ца ка­лек­цыі Ві­ль­ге­ль­ма Ка­тар­бін­ска­га. www.kimpress.by (біл.). Процитовано 27 грудня 2021.
  15. Пелиховська, О. (17 липня 2020). Вильгельм Котарбинский: жизнь, эпоха, судьба наследия. (укр.). Антиквар. Киев 2020. Вып. 1 (115). Процитовано 27 грудня 2021.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.