Кочубей Аркадій Васильович

Аркадій Васильович Кочубей (20 лютого 1790 16 березня 1878) державний діяч Російської імперії українського походження, чиновник і мемуарист з роду Кочубеїв: камергер (1827), орловський губернатор (18301837), сенатор1842), дійсний таємний радник (1856).

Кочубей Аркадій Васильович
{{{ім'я}}}
Нині на посаді
Народився 20 лютого 1790(1790-02-20)
Чернігівська губернія
Помер 16 березня 1878(1878-03-16) (88 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Похований Новодівочий цвинтар
Відомий як офіцер
Країна Російська імперія
У шлюбі з Sofya Vyazemskayad
Діти Кочубей Петро Аркадійович і Vasily Kochubeyd
Нагороди
Підпис [[Зображення:Портрет роботи К. М. Шрейнцера|128px]]

Життєпис

Аркадій Кочубей був молодшим сином генерал-майора Василя Кочубея (17561800) і Олени Туманської (пом. 1836).

Подружжя мало ще доньку Олену (1793-1863) і трьох синів: Василя (1784-1844), Дем'яна (1786-1859) і Олександра (1788-1866)[1]. У віці 10 років втратив батька.

У 1794 у віці чотирьох років визначений гефрейт-капралом в лейб-гвардії Кінного полку[2]. До 12 років разом з братом Олександром виховувався вдома під керівництвом спочатку швейцарця Дорньє, а потім абата Фромана.

З 1802 по 1807 продовжив освіту в Петербурзі в аристократичному пансіоні Ніколя, куди був відправлений за бажанням дядька Віктора Кочубея разом з братом[3].

З 25 січня 1802 числився в Колегії іноземних справ[4] юнкером, з 2 січня 1806 перекладачем.

25 серпня 1809 звільнений.

12 вересня 1809 разом з братом Дем'яном почав службу в канцелярії принца Георгія Ольденбурзького під керівництвом Ф. П. Луб'яновського і в Головному управлінні водяних і сухопутних шляхів сполучення (з 1811 Головне управління шляхів сполучення)[4] .

20 грудня 1810 — помічник столоначальника.

30 липня 1811 титулярний радник, 15 жовтня 1811 — отримав придворне звання камер-юнкера.

З початком Французько-російської війни залишив цивільну службу і 13 жовтня 1812 вступив до Гродненського гусарського полку, з яким брав участь у багатьох боях в Російській імперії і в закордонному поході: за Бій під Чашниками отримав орден Святого Володимира 4-го ступеня з бантом, брав участь в боях під Борисовим, при Люцині, Бауцені та інших, у взятті Тильзіта, Кенігсберга, Берліна і Парижа. 13 жовтня 1812 поручик, 18 серпня 1813 штабс-ротмістр, 14 вересня 1814 ротмістр, 10 жовтня 1814 по клопотанню Віктора Кочубея перейшов до лейб-гвардії Гусарського полку з тим же чином. Через конфлікти з командиром полку графом Левашовим за рекомендацією князя Васильчикова перейшов до Тверського драгунського полку, який складався в корпусі графа Воронцова.

9 травня 1816 підполковник.

10 березня 1824 полковник у відставці[5].

Софія Кочубей, дружина

30 листопада 1824 перейшов на службу чиновником з особливих доручень до начальника поштового департаменту; 7 січня 1824 надвірний радник, 30 вересня 1825 колезький радник, з 9 січня 1828 по 1830 роки був київським віце-губернатором, 2 жовтня 1827 камергер, з 21 квітня 1830 — виконувач посаду орловського губернатора, 6 грудня 1831 дійсний статський радник 1 січня 1832 затверджений на посаді.

4 травня 1837 таємний радник[2].

30 червня 1842 призначений сенатором, з 1847 — почесний опікун Санкт-Петербурзької присутності Опікунської ради установ імператриці Марії, в 18471868 керував лікарнею Всіх скорботних[4]. Як сенатор був присутній в 1-му відділенні 5-го департаменту Сенату, а з 1 січня 1851 року по 1 січня 1865 — першоприсутній 2-го відділення того ж департаменту.

З 1 січня 1865 до кінця життя був присутнім на Загальних зборах перших трьох департаментів і Департаменту герольдії Сенату.

Кочубей у своєму маєтку в селі Згурівка Прилуцького повіту зібрав бібліотеку близько 10000 томів, що складалася з праць з історії[4].

Аркадій Кочубей помер 16 березня 1878. Похований в Петербурзі на Новодівичому цвинтарі[6] поруч з братами Дем'яном і Олександром.

Творчість

Ще в пансіоні разом зі своїм другом, графом Сергієм Потьомкіним, склав за поемою Богдановича оперу «Душенька»[7], яка була тоді ж розкішно видана з гравюрами. Аркадій писав:

Більше за інших я був дружній з графом Самойловим і з графом Сергієм Потьомкіним, з останнім ми перекладали Расіна, писали вірші і навіть видали «Душеньку», — оперу у віршах, взяту з поеми Богдановича, яка потім була надрукована і вилаяна в журналах, що назавжди вилікувало нас від бажання бути авторами. Видання було зроблене за рахунок Потьомкіна найкращим чином, з гравюрами.

У 1890 були опубліковані записки Кочубея «Сімейна хроніка. Записки Аркадія Васильовича Кочубея. 1790—1873.» — СПб.: Тип. братів Пантелєєвих, 1890. — 314 с.

Родина

Дружина (з 15 вересня 1824) — княжна Софія Вяземська (15.06.1798 —20.05.1834), хрещениця Павла I[8], фрейліна двору, донька сенатора князя Миколи Вяземського (17691846) від шлюбу з Катериною Васильчиковою (1773/1774 1816). По лінії матері Софія була онукою Анни Розумовської і рідною племінницею княгині Марії Василівни Кочубей. Весілля було в домашній церкві в селі Диканьки. За словами Кочубея, його дружина «була дуже хороша собою і дуже добра. Отримавши хороший стан від діда свого Розумовського, вона негайно стала думати як допомогти своїм бідним родичам і знайомим». Проживши в шлюбі десять років, майже нерозлучно. Між ними не було ніяких сварок, мало того, вони знали всі думки одне одного, тому що нічого ніколи не приховували один від одного. Померла в Орлі від горлових сухот. У шлюбі народилися[2]

  • Петро (18251892) таємний радник, з 1851 одружений з графинею Варварою Кушелєвою-Безбородько (1829-1894), донькою Олександра Кушелєва-Безбородька;

«Я тут майже нікого не бачу, французів я, Ви знаєте, не люблю, а приємних росіян мало. Тут є граф Кочубей, одружений з донькою Волконського. І він, і вона милі люди і так люблять один одного, що весело дивитися на них».

За словами сучасниці, Олена була чарівною не правильністю обличчя, а невимовною грацією всього стрункого єства, освітленого виразними великими чорними очима. Вона володіла дивовижним голосом і співала з братом прекрасні дуети. Добре освічена, вона мала світський лоск, тримала себе вільно і з гідністю в середовищі вищого суспільства.

  • Віктор (1828-?)
  • Леонтій (пом. бл. 1830 в дитинстві)

Нагороди

Коментарі

    Примітки

    1. Петров П.Н. История родов русского дворянства.Князья и дворяне Кочубеи // История российской геральдики. — М : Эксмо, 2010. — С. 549. — (Российская императорская библиотека) — 3000 прим. — ISBN 978-5-699-33485-8.
    2. Кочубеи //Малороссийский родословник Т.2 — С. 524—570.
    3. Семейная хроника. Записки Аркадия Васильевича Кочубея. 1790—1873.//С.-Петербург. — Типография брат. Пантелеевых. Казанская № 33. — 1890.
    4. Кочубеи // Большая российская энциклопедия / С.Л. Кравец. — М : Большая Российская энциклопедия, 2010. — Т. 15. — С. 534. — 60 000 прим. — ISBN 978-5-85270-346-0.
    5. Кочубеи //Малороссийский родословник Т.2 — С. 524—570.
    6. Кочубей, Аркадий Васильевич // Петербургский некрополь / Сост. В. И. Саитов. — СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1912. — Т. 2 (Д—Л). — С. 502.
    7. «Душенька» в РГБ
    8. ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.124-1. с.109.

    Джерела

    • Кочубей Аркадий Васильевич // Список гражданским чинам первых трех классов. Исправлен по 1-е октября 1877 года. — СПб. : Типография Правительствующего сената, 1877. — С. 7—8.
    • Список сенаторов по старшинству чинов. Исправлен по 17 апреля 1866 года. СПб., 1866. С. 14.
    • Месяцослов и общий штат Российской империи на 1837 год. Часть 2.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.