Кузьмінков Лель Миколайович

Лель Миколайович Кузьмінко́в (нар. 8 жовтня 1925, Маріуполь пом. 15 березня 2012, Маріуполь) — український художник і скульптор грецького походження; член Спілки художників України з 1960 року та Ма­­ріупольського товариства греків (завідувач відділу наукових досліджень).

Кузьмінков Лель Миколайович
Народження 8 жовтня 1925(1925-10-08)
Маріуполь, Українська СРР, СРСР
Смерть 15 березня 2012(2012-03-15) (86 років)
  Маріуполь, Донецька область, Україна
Країна  Україна
Жанр пейзаж і портрет
Навчання Харківський художній інститут
Діяльність скульптор
Вчитель Шигимага Петро Антонович
Член Національна спілка художників України
Нагороди


Життєпис

Народився 8 жовтня 1925 року в місті Маріуполі (тепер Донецька область, Україна). Впродовж 19471951 років навчався у Харківському художньому училищі (викладачі Микола Сліпченко, Лев Фітільов, Петро Шигимага). Дипломна робота — «Сталін під час доповіді в підпіллі».

З 1951 року за призначенням Міністерства культури УРСР працював художником та монументалістом у художніх майстернях Маріупольського товариства художників «Укоопхудожник», був керівником ізостудії при товаристві. Обирався делегатом ІІІ-го з'їзду Спілки художників України, також делегат ІІІ-го з'їзду Спілки художників СРСР.

Жив у Маріуполі в будинку на вулиці Донбаській № 81, квартира 7. Помер у Маріуполі 15 березня 2012 року.

Творчість

Працював в галузі станкового живопису, книжкової графіки та монументально-декоративного мистецтва. Автор пейзажів, низки автопортретів, мозаїчних панно. Серед робіт:

живопис
  • «Автопортрет» (1952);
  • «Соцзабез» (1954);
  • «Крутий берег. Чов­ни» (середина 1950-х);
  • «Старий більшовик І. П. Польщиков» (1957);
  • «Горновий» (1958);
  • «На батьківщині Куїнджі» (початок 1960-х);
  • «Сталевари» (1960; 1968);
  • «Токар І. Чернищук» (1970);
  • «Матрос Азов­ської флотилії Ю. Танков»;
  • «Учасниця Другої світової війни І. Шварц»;
  • «Поет А. Шапурма»;
  • цикл картин «Литва».

Автор графічних творів до видань «Кобзаря» Тараса Шевченка грецькою мовою, видання «Каменярі» грецькою мовою, за що отримав подяку від Музею Івана Франка зі Львова.

мозаїки
пам'ятники
пам'ятник митрополиту Ігнатію
«Воїн-визволитель»
погруддя Володимира Карпова
  • поету Горгію Костоправу у селі Малоянісолі (1992, у співавторстві з Валентином Константиновим);
  • митрополиту Ігнатію (1998, у співавторстві з Валентином Константиновим);
  • ар­хітектурно-скульптурна композиція «Воїн-визволитель» у Маріуполі (2001, у співавторстві з Валентином Константиновим).
  • рельєфи в Палаці весіль у смт Старому Кримі;
  • меморіал «Вічний вогонь» у селі Малоянісолі;
  • погруддя Героя Соціалістичної Праці Володимира Карпова у Маріуполі.

Брав участь у міських, обласних, всеукраїнських художніх виставках з 1957 року. Персональна виставка відбулася у Маріуполі у 1959 році (разом з Леонідом Гаді). У 1992 році провів виставку у Парижі[1].

Твори зберігаються у Донецькому художньому музеї, Маріупольському краєзнавчому музеї, приватних колекціях у Бельгії, Греції, Голландії, Україні, Франції[2][1]. Ліногравюри до рукописних екземплярів «Кобзаря» в перекладах грецьких авторів, знаходяться в музеї Тараса Шевченка у Києві, Російській національній бібліотеці у Москві, Маріупольському краєзнавчому музеї[1].

Автор історико-критичного нарису «Переселение Крым­ских греков в Северное Приазовье в 1778–1980 гг. (Причины и следствия)» (Маріуполь, 1997).

Відзнаки

  • Диплом першого ступеня Донецької організації Спілки художників України (1967, за полотно «Сталевари»)[3];
  • Грамота Президії правління Спілки художників СРСР (1967, за полотно «Сталевари»)[3];
  • Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1990; за заслуги в розвитку українського образотворчого мистецтва, багаторічну творчу діяльність)[2][3];
  • Почесний громадянин Маріуполя (березень 2011; за багаторічну творчу працю на благо міста і в зв'язку з 85-річним ювілеєм)[3].

Примітки

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.