Кулик Павло Петрович

Павло Петрович Кулик (14 січня 1918, Краматорськ — 7 червня 1985, Київ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки німецько-радянської війни командир батареї 88-ї гаубичної артилерійської бригади 13-ї артилерійської дивізії 7-го артилерійського корпусу прориву 27-ї армії Воронезького фронту, капітан.

Павло Петрович Кулик
Народження 14 січня 1918(1918-01-14)
Краматорськ, (зараз Донецька область)
Смерть 7 червня 1985(1985-06-07) (67 років)
Київ
Поховання Берковецьке кладовище
Країна  СРСР
Приналежність КПРС
Рід військ  артилерія
Роки служби 1936–1960
Партія КПРС
Звання  Полковник
Війни / битви Німецько-радянська війна
• Битва за Дніпро
Нагороди
Медаль «За бойові заслуги»

Біографія

Народився 14 січня 1918 року в місті Краматорську (нині Донецької області) в родині робітника. Українець. Член ВКП(б) з 1943 року. У 1936 році закінчив 10 класів у місті Костянтинівці Донецької області України.

У Червоній Армії з 1936 року. У 1939 році закінчив Ленінградське артилерійське училище, а в 1943 році — курси удосконалення командного складу в Хабаровську. У боях німецько-радянської війни з травня 1943 року. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у боях під Орлом, у прориві ворожої оборони на Білгородському напрямі, у відвоюванні Лівобережної України.

Відзначився 1—12 жовтня 1943 року при форсуванні Дніпра і в запеклих боях з утримання плацдарму біля села Григорівка Канівського району Черкаської області. Вогнем батареї придушив ворожі вогневі точки і забезпечив переправу стрілецьких підрозділів. 3 жовтня 1943 року П. П. Кулик прийняв командування дивізіоном на себе і до 12 жовтня відбив кілька контратак противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 лютого 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Павлу Петровичу Кулику присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2549)[1].

Потім брав участь у відвоюванні Києва, Правобережної України, визволенні Румунії, Польщі, Чехословаччини.

Могила Павла Кулика

Після закінчення війни продовжив службу в лавах Збройних сил СРСР. У 1954 році закінчив курси удосконалення офіцерського складу в Ленінграді. З 1960 року полковник П. П. Кулик — в запасі. Жив у Києві. Працював начальником відділу кадрів одного з заводів. Обирався секретарем партійної організації. Помер 7 червня 1985 року. Похований у Києві на Міському кладовищі «Берківці».

Примітки
  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза офицерскому и сержантскому составу артиллерии Красной Армии» от 9 февраля 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 24 февраля (№ 11 (271)). — С. 1

Нагороди

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Література
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Кавалеры Золотой Звезды. — Донецк: Донбас, 1976
  • Кулик Павло Петрович (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.