Лазаревський Гліб Олександрович

Перші роки проживав в селі Підлипне Конотопського повіту. Його батька переводять до Київського окружного суду, родина переїздить. Випускник юридичного факультету Київського університету св. Володимира. В часі навчання розповсюджує журнал Київська старовина. Там надруковано його першу пробу пера — статтю «Список докторов медицины из малороссов, практиковавших в России в XVIII ст.», схвально оцінену В. Горленком.

Працює в юридичній царині при Київському окружному суді, судовим слідчим у Конотопі, в окружних судах Чернігова, Вільна, Києва.

1917 року почав дослідницьку роботу над творчістю Т. Шевченка.

Восени 1917 за власним бажанням полишає цю роботу та переходить у Київський губернський союз кооперативних закладів. За Української Центральної Ради став активним учасником нац. руху, був членом Українського правничого товариства. Від березня 1918 — 1-й помічник старшого військового прокурора Української Народної Республіки.

За гетьманату П.Скоропадського працював у Головному військово-юридичному управлінні, а також у Комісії з питань правничої термінології. У грудні 1918 очолив Окрему слідчу комісію при Осадному корпусі січових стрільців Є.Коновальця. Від травня 1919 — один з прокурорів (прокураторів) Найвищого суду УНР.

Кінцем серпня 1919 — коли в Києві денікінці, що оголосили мобілізацію юристів, виїздить за межі столиці. В кінці листопада таємно повертається, через кілька днів денікінська контррозвідка арештовує його на квартирі, ув'язнений в Лук'янівській тюрмі, вирок — «розстріляти в адміністративному порядку». 16 грудня більшовики займають Київ, це рятує Лазаревського від смерті. Продовжує роботу в кооперації, за сумісництвом — заступник ліквідаційної комісії при Київському губревкомі в 1920. Окрсільсоюз ліквідовано весною 1925, Лазаренко на роботі в Київській обласній сільськогосподарській студії Наркомзему як науковий секретар та юрисконсульт.

У січні 1930 дістає наукове відрядження на три місяці за кордон — до Польщі й Франції, для збору матеріалу, який стосується Т. Шевченка. Однак перебування там трьома місяцями не обмежилося.

Його роботи цього часу:

• «Молодість Лесі Українки» — 1935-36,
• упорядкував великий том листування М. Драгоманова з членами Старої громади,
• «Земельний устрій Совєтської України» — 1938,
• «Український науковий інститут за п'ять літ його існування. 1930—1935» — 1935,
• «Український науковий інститут за 1935-39 роки» — 1939,
• «Вмарш синіх жупанів. Фрагмент зі спогадів із року 1918» — 1939,
• «Та не буде лучше… (Спогади емігранта про старі панські садиби в Україні» — 1938.

Існують конспірологічні теорії, що науково-творча діяльність Лазаревського була прикриттям, а насправді «дізнавався про настрої буржуазного польського керівництва відносно СРСР».

У вересні 1939 повернувся в радянську Україну. Дружини й сина вдома нема — їх засуджено на 5 років позбавлення волі за «підозру в шпигунській діяльності» на користь Польщі та заслано до Сибіру.

1940 року в Сумах — працює перекладачем і приватним викладачем іноземних мов — добре володів німецькою, польською, французькою; гірше — англійською, голландською, іспанською, італійською мовами.

1941 йому дозволено повернутися до Києва, клопочеться про повернення сім'ї.

В грудні 1941 евакуюється до Уфи, працює перекладачем при Академії наук та літературним редактором і перекладачем в Інституті історії Академії наук.

З липня 1943 — в. о. старшого наукового співробітника Державного літературно-художнього музею Т. Г. Шевченка в Уфі, в тому часі починає писати спогади про «Київську старовину» та працю «Шевченко й Лазаревські».

Літом 1944 року з музеєм переїздить до Києва, тут обіймає посаду завідувача відділу музею.

1 жовтня 1946 року з'являється постанова ЦК КП(б)У "Про журнал «Вітчизна», в ній зокрема є і таке:

"Редакція "Вітчизни" і після постанови ЦК КП(б)У від 16 жовтня 1945 р. продовжувала надавати сторінки журналу такому авторові, як Г. Лазаревський, який активно проповідував у свої писаннях буржуазно-націоналістичні ідеї, всіляко вихваляючи дореволюційну поміщицько-капіталістичну дійсність і підносячи на щит консервативних та реакційних діячів минулого, в тому числі і прямих петлюрівських контрреволюціонерів. Редакція "Вітчизни" не давала відсічі ворожій пропаганді Лазаревського, але, навпаки, – зробила його постійним і основним автором журналу, з номера в номер друкуючи його реакційну писанину"

.

5 жовтня переведений на посаду наукового співробітника музею.

22 листопада 1947 взагалі звільнений з роботи — «за недотримання ідеологічного рівня в наукових роботах».

Його роботи цього часу:

• «Культура російського народу й Т. Г. Шевченко» — 1946,
• «Культура російського народу і пам'ять про Т. Г. Шевченка (1861—1918)» — 1947 — були високо оцінені літературознавцем О. Білецьким.

Квітнем 1948 направлений до Львова, працює бібліотекарем в обласній бібліотеці у відділі опрацювання книг.

Помер 15 січня 1949, похований на 75 полі Личаківського кладовища. Помер від застуди внаслідок виснаження організму через життя впроголодь,

"у нього не знайшлося навіть чистої сорочки, щоб покласти у труну".

• О. О. Лазаревський, І. Б. Усенко. Лазаревський Гліб Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 26. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• О. О. Лазаревський, І. Б. Усенко. Лазаревський Гліб Олександрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Прес-центр^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Літопис роду Лазаревських (Спогади Гліба Лазаревського про журнал «Киевская старина»)
• Три брати
• Лазаревський Гліб Олександрович