Лапшин (Тернопільський район)

Уперше село у варіанті написання Łapszyna згадується в історичних документах 1441—1446 років[4]. Друга писемна згадка фіксує його існування у 1578 році у Львівському повіті Речі Посполитої під назвою Łapsin.[5].

Спеціалісти з топоніміки виводять назву села від давньослов'янського власного імені Лепша (ліпший, кращий) із додаванням присвійного суфікса належності -ин. На думку дослідника історії села Василя Петровича[6] село також могло бути перейменоване польською владою з другої половини XIV ст., отримавши за згодою мешканців села назву від болотяної рослини  — лепеха, лепіш, лапіш (аїр болотяний) — яка використовувалася як корм для худоби чи покрівельний матеріал; густо росте й дотепер над Золотою Липою.

Село простягається з півночі на південь вздовж правого берега річки Золота Липа. Воно розташоване на пагорбах і у видолинках на висоті близько 300 м над рівнем моря 4 км на північ від м. Бережани. Межує на півдні з с. Гайок, на північному сході із селами Гиновичі та Жуків, на півночі із с. Підлісне, на північному заході із с. Вербів. Найвища точка на території села — гора Ли́сиця, заввишки 378 м над рівнем моря.

У селі бере початок річка Гай, права притока Золотої Липи. Біля села розташований ботанічний заказник загальнодержавного значення «Жолоби».

У селі є вулиці[7]: Бережанська, Бічна, Дубіка, Зелена, Квіткова, Ковари, Лесі Українки, Лугова, Львівська, Молодіжна, Нова, Пирогова, Привокзальна, Сонячна та Центральна.

Далекими предками лапшинців можна вважати один із родів племені дулібів, про що опосередковано можуть свідчити поширені серед мешканців села прізвища Дулеба й похідне від нього Бідула[8].

25 червня 1445 року у Львівському гродському суді відбулось засідання, на якому розглядали справу власника Бережан — шляхтича Петра Цебровського,[lower-alpha 1] який переховував у маєтку своєї онуки селян-втікачів з Лапшина та Лісників.[9]

Король Сигізмунд I Старий надав привілей-підтвердження коронному гетьману Миколаю Сенявському на його дідичне село Лапшин за військові заслуги.[10]

У другій половині XVII ст. у селі збудували дерев'яну церкву, яка проіснувала до половини XIX ст. Нині на її місці поставлено кам'яний хрест. У 1697 році в селі проживало всього 55 сімей. Парохом був о. Іван. Саме він, правдоподібно, започаткував літопис села, який місцеві священики продовжували аж до 1939 року, коли він зник за ініціативою органів НКВД, які знищували будь-які сліди національної історії. У той же час в селі ще був монастир оо. Василіян (про нього згадують ревізії ігуменів за 1724 р.), який збудували на східній окраїні урочища Сади. Будівництвом опікувався о. Пахомій Губицький.

Упродовж XVII — XVIII ст. кількість населення в Лапшині зросла майже до 1000 осіб.

16 травня 1848 року в Галичині була скасована панщина. У пам'ять про це в селі встановлено хрест, і цього дня щорічно аж до 1939 року лапшинці святкували цю подію. Ця традиція була відновлена лише в 1990 році.

1880 року на території Лапшина було два фільварки. Фільварок бережанських монахів бернардинів розташовувався по ліву сторону на сьомому кілометрі шляху з Бережан до Нараїва. Близько 1900 року його землі, які дотепер називають Берладини, розпродали лапшинцям. Інший фільварок належав графу Станіславу Потоцькому, спадкоємцю графів Сенявських. Угіддя фільварку розташовувалися по обидві сторони від дороги Бережани — Нараїв на заході простягалися аж лапшинського хутора Гайок.

Близько 1871 року на парохію Лапшина прийшов молодий отець Лев Джулинський, в особі якого поєднався священик, громадський діяч та економіст-комерсант. Л. Джулинський започаткував на початку 80-х років XIX ст. на Бережанщині видавничу справу і продовжував її до 1914 року. Тут у Лапшині він приймав широке коло письменників, поетів, мовознавців, художників, журналістів, істориків, друкарів, у співпраці з якими видавав часописи, збірники церковно-народних пісень, листівки з малюнками і піснями, календарі. Серед них: квартальник «Руська бібліотека», кольорові репродукції всесвітньо відомих живописців «Біблійна історія в образах» з текстом українською, англійською, німецькою, французькою мовами, великоформатне (1000 стор.) багато ілюстроване «Житіє Святих», альманах для дітей «Золота книжечка». Він шанував і підтримував таланти. З метою створення опери «Роксоляна» він запросив до Лапшина композитора Дениса Січинського. О. Джулинський був також ініціатором створення при церкві позичкової каси, яка допомагала парохіянам кредитами. Коли у 1923 році Лев Джулинський помер, його поховали на Лапшинському цвинтарі. На його могилі поставили дубовий хрест, який лапшинська громада через 50 років замінила камінним.

Однокласна школа була відкрита в Лапшині 1884 року, а до того часу існувала ще школа-дяківка. З 1888 року народна школа стала двокласною, пізніше  — шестикласною.

За однією версією у Лапшині 11 березня 1886 року народився Едвард Ридз-Сміглий, польський політик, останній маршал Польщі в Другій Речі Посполитій. За іншою вірогіднішою версією Ридз-Сьміґли народився в с. Лісники поблизу Бережан.

З початком XX століття в Лапшині розпочинається, як і по всій Галичині, патріотичний здвиг, який проявляється в боротьбі за національні, політичні, економічні права. Лапшинці одностайно підтримали на виборах до австрійського парламенту Тимотея Старуха, який 1907 року став послом від Української Національно-Демократичної Партії. Лапшинська молодіжна організація "Січ"товариства активно боролася не тільки з пожежами (за рік виникало 10—15 пожеж), але й з пияцтвом. 1912 року збудовано будинок читальні«Просвіти», двоповерховий будинок народної школи. 1914 року з початком Першої світової війни близько 300 осіб з села було мобілізовано до армії, багато юнаків добровольцями пішли в легіон Українських Січових Стрільців. Понад 150 осіб загинуло у цій війні. Наприкінці серпня в село вступили російські війська. А майже через рік на початку липня 1915 року, відступаючи на лівий берег Золотої Липи, вони спалили село. Згоріли всі будівлі, покриті соломою та тростиною, церква. Уціліли кілька хат, стара і нова школи, священичий дім, читальня. Майже два місяці тривали позиційні бої поблизу села і лапшинці змогли повернутися на згарища вже під осінь. У селі залишалися майже самі жінки (чоловіків мобілізували на фронт), без худоби, коней, харчів. Люди копали землянки, тимчасово мешкали в школі, читальні. Як читальню використовували стару школу. Пізніше в читальні аж до 1928 року була церква.

Коли у листопаді 1918 року була проголошена Західно-Українська Народна Республіка, близько 200 лапшинців з військового обов'язку й патріотизму добровільно влилися до лав УГА. І разом з нею пройшли славний і кривавий шлях в боротьбі за незалежну Україну. Не всі повернулися в рідне село.

1920—1925 рр. село відбудовувалося, з 1926 року почали відбудовувати церкву, від якої після пожежі залишилися лише муровані стін. Будівництво завершили у 1928 році.

Працювали «Просвіта», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок» та інші українські товариства, кооператива.

До 1939 року в селі було близько сотні бджолярів та пасік.

Після ліквідації Бережанського району 19 липня 2020 року село увійшло до Тернопільського району[11].

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[12]:

Є церкви св. Миколая (змурована 1848 року, відновлена 1920 року), святих Петра і Павла (х. Малинівка, 2001), 2 каплички, «фігури» святих Анни (1874), Андрія, скульптура Івана Хрестителя (скульптор Василь Бідула) і Св. Миколая (1994).

Споруджено пам'ятник жертвам військових дій 1914–1920, встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1948), меморіальну таблицю Денису Січинському, насипано 10 символічних могил на місцях загибелі вояків УПА. Пам'ятаю про вас люди мої.

Скульптура Іоана Хрестителя

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована біля дороги Бережани-Нараїв біля джерела.

Робота самодіяльних майстрів, виготовлена із каменю (1854 р.).

Постамент — 2,7х2,1х2,1 м, скульптура — 2,2 м, хрест 2,8 м, площа — 0,0005 га.[13]

Скульптура святої Анни

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована в центрі села.

Робота самодіяльних майстрів, виготовлена із каменю (1874 р.).

Постамент — 3,2х0,65х0,65 м, скульптура — 2 м, 0,0002 га.[13]

Діють Лапшинський НВК "ЗЗСОI -II спупенів - ЗДО "., клуб, бібліотека, ФАП.

• Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга.  — Тернопіль—Бережани : Джура, 2007.  — 1028 с.
• Бідула Григорій, Желінська Степанія. Лапшин. Мала історія отчого краю. Книга друга. — Тернопіль : Джура, 2010.  — 484 с.
• Гуцал П., Мисак Я., Мельничук Б., Федечко М. Лапшин // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 400—402. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Мищишин В., Уніят В. Лапшин // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 320. — ISBN 966-528-199-2.
• Петрович Василь. Лапшин. Мала історія отчого краю. Книга перша. — Тернопіль : Джура, 2010.  — 276 с.

• Лапшин (Тернопільський район) на сайті «Замки та храми України» (укр.)