Ластовський Олександр Костянтинович

Ласто́вський Олекса́ндр Костянти́нович (1890(1890), Сміла, Київська губернія, Російська імперія — 1920, Катеринослав, Катеринославська губернія, Українська СРР) — київський робітник-друкар, більшовик, партійний і профспілковий діяч.

Ластовський Олександр Костянтинович
Народився 1890(1890)
Сміла, Київська губернія, Російська імперія
Помер 1920(1920)
Катеринослав, Катеринославська губернія, Українська СРР
Країна  УНР→
УСРР Російська імперія (до 1917 року)
Діяльність революціонер
Партія РСДРП(б) → КП(б)У
Колишня анотаційна дошка на честь Олександра Ластовського

Біографія

Народився 1890 року в Смілі в сім'ї робітника[1][2]. З 1907 року вів у Києві нелегальну роботу, розповсюджував соціал-демократичні листівки та прокламації серед солдатів 3-го польового інженерного парку на Печерську[3]. Під час одного з нелегальних зібрань Ластовський був заарештований разом з групою солдатів, як неповнолітнього його засудили до заслання у Вологодську губернію, де він перебував з 1908 по 1910 рік[4]. 1910 року повернувся в Київ і знову почав діяти за завданнями місцевого комітету РСДРП(б). У 1912 році був активним розповсюджувачем більшовицької газети «Правда». Цього ж року був знову заарештований і засуджений до 3-х років заслання в Архангельську губернію[1]. Під час ув'язнення та заслання захворів на сухоти[2].

1915 року, повернувшись до Києва, працював у нелегальній партійній друкарні, що розміщувалася в будинку № 13 по Золотоустівській вулиці, де був заарештований під час друку антивоєнних прокламацій[5].

Після Лютневої революції 1917 року брав активну участь у встановленні радянської влади на Україні. Був обраний до Київського комітету РСДРП(б), Київської ради робітничих депутатів, був членом правління профспілки друкарів, вів активну роботу в Центральному бюро профспілок.

Від Київської ради робітничих депутатів був обраний делегатом на II Всеросійський з'їзд Рад[1]. 1918 року під час німецької окупації та гетьманату Павла Скоропадського — член підпільного Київського обласного комітету РКП(б)/КП(б)У. У червні 1918 року на підпільній обласній конференції більшовицької організації, що відбулася в Пущі-Водиці, разом з Петром Дегтяренком, Михайлом Реутом та ін. був обраний до загальноміського партійного комітету для керування повстанням[6]. У липні 1918 року під час роботи I з'їзду Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) був обраний до складу підпільного Київського обласного комітету КП(б)У. Був членом редколегії газети «Київський комуніст». У жовтні 1918 року Ластовський представляв більшовиків Київщини на II з'їзді КП(б)У, входив до складу обласного революційного комітету («п'ятірки»), що очолювала підготовку повстання проти гетьманщини. З грудня 1918 року — член виконкому Київської ради робітничих депутатів. Після встановлення в Києві радянської влади в 1919–1920 роках — член міського і губернського комітетів КП(б)У[1].

Напередодні захоплення Києва польськими військами навесні 1920 року виїхав до Катеринослава, де невдовзі помер від сухот[2].

Увічнення пам'яті

У 1928–2016 роках на честь Ластовського називалася вулиця на Печерську (попередня назва — Аносівська[7], теперішня — вулиця Степана Ковніра).

У 1957–1958 роках на честь Олександра Ластовського також мала назву Аеродромна вулиця на Чоколівці в Києві[8][9].

У червні 1962 року на фасаді будинку № 3 по вулиці Ластовського було встановлено анотаційну дошку з чорного граніту з написом: «Ця вулиця носить ім'я Олександра Ластовського — активного борця за Радянську владу, члена більшовицької фракції Київської Ради робітничих депутатів і Секретаріату Центрального Бюро Ради профспілок Києва (помер у 1920 р.)»[10][11].

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Ластовського Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[12].

Примітки
  1. Миронец, 1977, с. 18..
  2. Пролетарська правда, 1927.
  3. Пономаренко, 1968, с. 31..
  4. Пономаренко, 1968, с. 32..
  5. Путівник по Києву, 1930, с. 52..
  6. Путівник по Києву, 1930, с. 70..
  7. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  8. Постанова бюро Київського міського комітету Компартії України і виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 10 грудня 1957 року № 2193 «Про впорядкування справи присвоєння імен державних і громадських діячів вулицям і державним установам м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 926, арк. 577–578. Архівовано з першоджерела 15 квітня 2013.
  9. Вулиці Києва, 1958, с. 397..
  10. Галайчук, 1966, с. 66..
  11. Улица Ластовского // Карта «Интересного Киева» (рос.)
  12. Підстава: «Учасник встановлення радянської влади в Україні. У період Гетьманату Павла Скоропадського — член підпільного Київського обкому комуністичної партії».

Джерела
  • Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 117. — ISBN 5-88500-070-0.
  • Галайчук А. М. Розповідають художньо-меморіальні дошки Києва. — К. : Мистецтво, 1966. — 112 с.
  • Миронец Н. И., Пономаренко Л. А. Их именами названы улицы Киева. — К. : Общество «Знание», 1977. — 32 с. (рос.)
  • Пономаренко Л. А., Скаковський Й. М. Їх іменами названі вулиці Печерського району м. Києва. — К. : Товариство «Знання», 1968. — 44 с.
  • Путівник по Києву (Сучасний та давній Київ) / М. Плісецький, Є. Півнева, В. Стебловський та ін. — К. : Укртуре, 1930. — 153 с.
  • Ті, що одійшли // Пролетарська правда. — 1927. — № 255 (1868). — 6 листопада. — С. 10.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.