Лебідь Микола Кирилович

Мико́ла Кирилович Ле́бідь, або Микола Кирилович Лебедь (псевдо: «Максим Рубан», «Марко», «Євген Скиба», «Олег», «Ігор», «Ярополк», «Вільний») 11 січня 1909 (за іншими даними — 23 листопада 1910) Нові Стрілища, тепер Жидачівський район, Львівська область — 19 липня 1998, Піттсбург, США) — український політик, один із лідерів ОУН-УПА. Перший начальник Служби безпеки ОУН (1940—1941). Організатор замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького (1934). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Микола Лебідь
Микола Лебідь
Міністр Державної Безпеки УДП
30 червня 1941 — 1942
Попередник посада запроваджена
Наступник посада скасована
3-й Голова ОУНР на українських землях
вересень 1941 — травень 1943
Попередник Іван Климів
Наступник Роман Шухевич
1-й Голова СБ ОУН
1940 — 1941
Попередник посада запроваджена
Наступник Микола Арсенич
Народився 11 грудня 1909(1909-12-11)
Нові Стрілища, Бібрський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Помер 19 липня 1998(1998-07-19) (88 років)
Піттсбург, штат Пенсільванія,  США
Похований Цвинтар святого Андрія
Відомий як політик
Країна Австро-Угорщина, Польща і США
Освіта Львівська академічна гімназія
Політична партія Організація українських націоналістів

Життєпис

Народився в селі Нові Стрілиська Бібркського повіту (тепер Львівська область, Жидачівський район) у родині кравця Кирила Лебедя[1].

Член 7-го куреня пластунів у Львові, організатор першої підпільної «п'ятки» Юнацтва, організатор та керівник Юнацтва в гімназії від 1929 року. У 1930 році закінчив[2] академічну гімназію[3] у Львові. У 1930—1932 роках брав активну участь в організації молодіжних груп ОУН на Західно-Українських землях, керівник підпільних вишколів Юнацтва ОУН у Карпатах. У 1932—1934 роках зв'язковий між Крайовою Екзекутивою ОУН ЗУЗ та Проводом ОУН за кордоном.

У 1934 році підготував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.

Після здійснення замаху намагався виїхати через Данциг—Штеттін до Німеччини, але за наказом Генріха Гіммлера був заарештований гестапо й виданий Польщі. На Варшавському процесі 1935—1936 років був засуджений до смертної кари, яку згодом було замінено довічним тюремним ув'язненням у Святому Хресті. 5 вересня 1939 року Лебідь під час конвоювання в іншу в'язницю втік.

У 1940 році перейшов до лав ОУНР під керівництвом Степана Бандери, у 1941 році став його другим заступником.

30 червня 1941 у Львові Українські національні збори проголосили Акт відновлення Української Держави та створення Українського державного правління, до складу якого увійшов Лебідь. У Державному правлінні в липні 1941 р. призначений на пост міністра державної безпеки[4]. Як «урядуючий провідник» після арешту Степана Бандери та Ярослава Стецька в 1941 р. — головний організатор протигітлерівського резистансу (український антифашистський рух Опору).

Організатор та керівник трьох конференцій ОУНР в Україні (вересень 1941, квітень 1942, лютий 1943). У 1941—1944 роках вів переговори з польською Армією Крайовою (АК) про спільну боротьбу проти гітлерівців. До 1943 очолював ОУНР на західноукраїнських землях та відіграв важливу роль у формуванні Української повстанської армії. 21-25 серпня 1943 став учасником III Надзвичайного великого збору ОУНР, обраний головою Головної ради ОУНР та керівником Референтури зовнішніх зв'язків при Проводі ОУНР. У 1944 став співзасновником Української головної визвольної ради та генеральним секретарем закордонних справ УГВР.

За дорученням президента й генерального секретаря УГВР виїхав на Захід для встановлення контактів із представниками західних союзників. До 1948 був членом Закордонних частин ОУНР.

Із грудня 1949 мешкав у місті Йонкерс (округ Вестчестер, штат Нью-Йорк, США).

У 1952—1974 роках очолював науково-дослідницький центр «Пролог» у Нью-Йорку, у 1982—1985 — заступник голови, з 1974— член ради директорів. У 1956—1991 — член управи Українського товариства закордонних студій у Мюнхені та Торонтського видавничого комітету «Літопис УПА» (1975). Автор спогадів «УПА» (1946, 1987). Помер 19 липня 1998 року.

Родина

Одружився в тюремній капличці з Дарією Гнатківською, політичним в'язнем, яку на Варшавському судовому процесі 1935—1936 за вбивство міністра Перацького було засуджено на 15 років тюрми.

Двоюрідний брат Стефанії Данилівни Горинь (у дівоцтві Грек) - матері Михайла, Богдана та Миколи Горинів[5].

Праці
  • [УПА. Українська повстанська армія. Її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Частина І. Німецька окупація України: Репринтне вид]. — Дрогобич: Відродження, 1993. — 203 с. (електронна версія)

Джерела та література

Література

Посилання

Примітки
  1. Лебедь, Микола Кириллович.
  2. Абсольвент
  3. В'ятрович В. Історія з грифом секретно. Типовий революціонер Микола Лебедь
  4. Українське Державне Правління, утворене 30 червня 1941 року // Богдан Бо Стенограма за 2011 та частково 2010 роки мого блогу в http://i.ua. Частина 1.
  5. Вахтанг Кіпіані, Василь Овсієнко Невідомий Горинь: дитинство та юність // Україна молода, 16 червня 2001
Попередник
Іван Климів		 3-й голова Проводу ОУНР на українських землях
вересень 1941 — травень 1943		 Наступник
Роман Шухевич
Попередник
Посада запроваджена		 1-й Голова Служби Безпеки ОУН
березень 1940 — березень 1941		 Наступник
Микола Арсенич
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.