Леонардо Ді Капріо

Народився 11 листопада 1974 року в Лос-Анджелесі, Каліфорнія. Леонардо — єдина дитина автора коміксів Джорджа Ді Капріо (н. 30 листопада 1943) і секретаря суду Ірмелін Інденбіркен (н. 1943). Батько має наполовину італійське (Неаполь), та німецьке (Баварія) коріння. Мати народилася в західнонімецькому Ор-Еркеншвіку в бомбосховищі в родині німця Вільгельма Інденбіркена й російської емігрантки Гелени Інденбіркен (1915—2008, уроджена Олена Степанівна Смирнова), яка перед Жовтневим переворотом виїхала з батьками до Німеччини[5].

Джордж та Ірмелін познайомилися ще під час навчання, пізніше переїхали до Лос-Анджелеса. Сина назвали на честь Леонардо да Вінчі — коли мати розглядала картину великого майстра, дитина поворухнулася в її лоні. Коли малюкові виповнився один рік, його батьки розлучилися. Хлопчик жив здебільшого з матір'ю. Ді Капріо жив в таких кварталах Лос-Анджелеса, як Еко-Парк і 1874 Гіллгерст-авеню, поки його мати працювала на кількох роботах.

Навчався в Початковій школі Сідд, потім вступив до Центру розширених наук Лос-Анджелеса, в якому провчився чотири роки.[6]

Ді Капріо дебютував у кіно у 5-річному віці. До 10 років він уже був розчарований у кінобізнесі — його агент наполягав на зміні імені (йому пропонували псевдонім Ленні Вільямс) і Леонардо відмовили у кількох ролях через його зачіску. У 14 років Леонардо вирішив повторити спробу стати актором. Він знайшов агента, якому подобалася і його зачіска, і його ім'я. Він знявся у понад 30 рекламних роликах і кількох серіях «Санта-Барбари». З 1991 року знімався в серіалі «Проблеми зростання» (Growing Pains), але покинув шоу заради зйомок у картині «Життя цього хлопця. Правдива історія» (This Boy's Life, 1993). Ді Капріо переміг понад сто претендентів на роль Тобіаса Вульфа в цьому фільмі. Він отримав найсхвальніші відгуки критиків за цей фільм, причому деякі стверджували, що він переграв самого Роберта Де Ніро. Наступною картиною Ді Капріо була картина «Що гнітить Гілберта Грейпа» (What's eating Gilbert Grape, 1993). У цьому фільмі він зіграв розумово відсталого брата Джоні. Його чесна і відкрита гра принесла йому номінацію на премію Оскар. Тоді 19-річний актор уперше привернув до себе увагу преси.

1994 року на екрани вийшов вестерн «Швидкий та мертвий», де Ді Капріо дісталася одна з головних ролей. 1995 року Ді Капріо знявся в екранізації роману Джима Керола «Щоденник баскетболіста», проєкт, зйомки якого відкладалися багато років в очікуванні на молодого талановитого актора. Фільм став лідером прокату, багато в чому завдяки грі Леонардо. Того ж року він з'явився у картині «Повне затьмарення», де зобразив гомосексуальні стосунки поета Артюра Рембо і його вчителя Поля Верлена, котрого зіграв Девід Тьюліс. Критики були в захваті, а Ді Капріо одразу ж зарахували до секс-меншини. 1996 року він знявся у двох фільмах: «Кімната Марвіна», де його партнерами стали Меріл Стріп та Даян Кітон, і «Ромео+Джульєта», сучасній інтерпретації однойменної романтичної трагедії Вільяма Шекспіра.

1997 рік став зірковим для Леонардо Ді Капріо. Разом із Кейт Вінслет вони зіграли головні ролі у блокбастері Джеймса Кемерона «Титанік». Герой Леонардо — 22-річний Джек Доусон, який, вигравши квиток, потрапляє на борт лайнера «Титанік», котрому судилося затонути під час своєї першої і останньої подорожі. Фільм стає найкасовішим в історії кінематографу, а самому Леонардо приносить номінацію на «Золотий глобус» і ставить його в ряд найбільш високооплачуваних акторів Голлівуду.

2007 року він зняв документальний фільм під назвою «11-а година», де йшлося про стан довкілля.

За даними IMDB, Ді Капріо завоював понад 100 нагород (листопад 2021), зокрема премії «Оскар» (2016), «Золотий глобус» (2005, 2014, 2016) і «Бафта» (2016).[7]

Ді Капріо за кар'єру висували на «Оскар» шість разів. Уперше 1994 року за роль актора другого плану у фільмі «Що гнітить Гілберта Грейпа», далі були номінації за ролі у стрічках «Авіатор», «Кривавий діамант», «Вовк з Уолл-стріт». Також він мав шанс отримати «Оскара» як продюсер картини «Вовк з Уолл-стріт», але нагорода знайшла його лише за два роки — за роль у фільмі «Легенда Г'ю Гласса» (2015). У 2020 році Ді Капріо номінувався на «Оскар» за головну роль у фільмі «Одного разу в… Голлівуді».

Особисте життя Леонардо Ді Капріо широко висвітлюється в засобах масової інформації. У 1990-х Леонардо Ді Капріо зустрічався з данською моделлю Геленою Крістенсен, з 2000 по 2005 рік — з бразильською моделлю Жізель Бюндхен[8], з 2006 по 2009 рік — з ізраїльською моделлю Бар Рафаелі[9]. 26 березня 2010 року Ді Капріо та Рафаелі офіційно оголосили про перерву в стосунках. З літа 2010 року Лео і Бар знову почали зустрічатися і вже планували укласти шлюб[10], проте у травні 2011 року в газеті «New York Post» з'явилося повідомлення, що Леонардо Ді Капріо і Бар Рафаелі остаточно розлучилися[11].

З червня 2011 року зустрічався з актрисою Блейк Лайвлі[12]. На початку жовтня 2011 року з'явилася інформація про те, що Леонардо Ді Капріо та Блейк Лайвлі розлучилися, але обіцяли зберегти дружні відносини[13]. У грудні 2011 року стало відомо, що Лео почав зустрічатися з Ерін Гезертон — моделлю спідньої білизни бренду «Victoria's Secret»[14], однак, у листопаді 2012 року пара оголосила про розставання у зв'язку з напруженими графіками роботи в обох[15].

У травні 2013 року в актора почалися стосунки з німецькою моделлю Тоні Гаррн[16][17]. Також він зустрічався з моделлю Келлі Рорбах протягом 2015 року.[18]

Лео має будинок у Лос-Анджелесі та квартиру в Беттері-Парк-сіті у Нижньому Мангеттені[19]. 2009 року актор придбав острів Блекадор поблизу Белізу, на якому планує відкрити екологічно чистий курорт[20].

2013 року актор став співвласником гоночної команди «Venturi Grand Prix Formula E Team» для участі у Формулі-Е.

Ді Капріо став послом доброї волі ООН з проблем клімату 2014 року. Він часто порушує питання проблем клімату. Актор пожертвував понад 13 млн доларів організаціям, що опікуються питаннями екології. Вчені, відзначивши екологічні зусилля Л. Ді Капріо, назвали на його честь нововідкритий вид членистоногих: Grouvellinus leonardodicaprioi.

Під час своєї промови на цьогорічній премії «Бафта», де він отримав нагороду за найкращу чоловічу роль у фільмі «Легенда Г'ю Гласса», він віддав шану своїй мамі Ірмелін Інденбіркен. «Я виріс у дуже жорстокому районі у східному Лос-Анджелесі, і ця жінка щодня везла мене три години до іншої школи, щоб показати мені інші можливості», — сказав він. «Це її день народження — Мамо, я дуже тебе люблю», — сказав актор зі сцени.[21]

• Офіційний сайт(англ.)
• Леонардо Ді Капріо на сайті IMDb (англ.)
• Леонардо Ді Капріо на сайті Kino-teatr.ua
• Леонардо Ді Капріо