Меріл Стріп

Ме́рі Луї́з «Ме́ріл» Стріп (англ. Mary Louise "Meryl" Streep; нар. 22 червня 1949) — американська акторка театру, кіно та телебачення, співачка. Вважається однією з найкращих кіноакторок сучасності.

Меріл Стріп
англ. Meryl Streep
Меріл Стріп, друга половина 1970-х рр
Меріл Стріп, друга половина 1970-х рр
Ім'я при народженні Мері Луіз Стріп
Народилася 22 червня 1949(1949-06-22)[1][2][…] (72 роки)
Самміт, Нью-Джерсі, США
Громадянство  США
Релігія атеїзм
Діяльність кіноакторка, акторка театру, телеакторка, акторка озвучення, акторка, кінопродюсерка, телепродюсерка
Alma mater Коледж Вассараd (1971), Єльський університет (1975), Єльська школа драми і Bernards High Schoold
Вчителі Джин Артур, Carmen De Lavalladed, Robert Lewisd і Estelle Lieblingd
Роки діяльності з 1971
Чоловік Дон Гамер (з 1978)
Діти 4
Батьки
Mary Wilkinson Streepd
IMDb nm0000658
Автограф
Нагороди та премії
Оскар(3), BAFTA(2), Еммі(3), Золотий глобус(9), SAG(2)
 Меріл Стріп у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
Меріл Стріп, 2014 рік

Життєпис

Мері Луїз Стріп народилася 22 червня 1949 року в Самміті (штат Нью-Джерсі). Батько, Гаррі Вільям Стріп-молодший, — менеджер фармацевтичної компанії, мати Мері Вульф — художниця[3]. Крім Меріл, у родині зростали двоє її братів — Ден і Гаррі[4]. Родина належала до пресвітеріанської церкви, предки матері Меріл Стріп мали швейцарське, ірландське і британське громадянства, батька — нідерландське, його далекі предки були сефардами[5].

Все дитинство Меріл провела в боро Бернардсвілль, штат Нью-Джерсі, де навчалась у Вищій школі Бернардс[6]. 1971 року Стріп здобула ступінь бакалавра мистецтв за спеціалізацією «драма» в коледжі Вассар, де її викладачкою недовгий час була акторка Джин Артур[7], і впродовж чверті за обміном навчалася в Дартмутському коледжі[8]. Згодом акторка здобула ще й ступінь магістра образотворчого мистецтва в Єльській школі драми[9]. Під час навчання в Єльській школі драми Стріп виконувала ролі різноманітних персонажок у місцевому театральному гуртку: від манірної Олени в шекспірівському «Сні в літню ніч» до 80-річної бабусі у виставі за п'єсою Крістофера Дюранга і Альберта Іннаурато «Ідіот Карамазов»[10].

Меріл Стріп була заручена з актором Джоном Казале від 1976 року до його смерті від раку легень у березні 1978[11].

У 1978 одружилася зі скульптором Доном Гаммером, від якого народила чотирьох дітей: Генрі «Генк» Вулфа Гаммера (нар. 13 листопада 1979), Мемі Гаммер (нар. 3 серпня 1983), Грейс Гаммер (нар. 9 травня 1986) і Луїзу Джекобсон Гаммер (нар. 12 червня 1991). Мемі і Грейс стали акторками, Генк — музикант, виступає під ім'ям Генрі Вулф[12].

На питання, чи дотримується Стріп релігії, відповіла: «Я не дотримуюся ніякої доктрини. Я не належу до церкви, храму, синагоги або ашраму. Але я не виключаю можливості існування Бога. У мене є відчуття того, що я повинна робити світ кращим. Звідки ж воно взялося?»[13].

Кар'єра

Початок акторської кар'єри і перший «Оскар»

Стріп розпочала кар'єру на сцені у 1971 році в п'єсі «Плейбой з Севільї». Після закінчення Єльської школи драми Стріп переїхала до Нью-Йорка, де грала в різних театральних виставах, у тому числі в тих, що демонструвалися на Нью-Йоркському шекспірівському фестивалі[14] спектаклях «Генріх V», «Приборкання норовливої» з Раулем Хулією в головній ролі і «Міра за міру», де партнерами Стріп були Сем Уотерстон і Джон Казале, з яким у акторки незабаром почались стосунки[4]. У 1975 році Стріп не пройшла кастинг на головну жіночу роль у фільмі «Кінг-Конг». Продюсер Діно де Лаурентіс, обговорюючи Стріп зі своїм сином італійською, сказав: «Навіщо ти надіслав мені цю свиню? Ця жінка настільки потворна…» і був шокований, коли акторка відповіла йому тією ж мовою: «Мені дуже шкода, що я розчарувала вас»[15].

1977 року Меріл Стріп вперше з'явилася у повнометражному фільмі — мелодрамі Фреда Циннеманна «Джулія», в якій виконала невелику роль Енн-Марі поряд з Джейн Фондою та Ванессою Редґрейв. Фільм був прихильно прийнятий світовими кінокритиками та здобув три «Оскари» на 50-й церемонії вручення[16]. Через рік Стріп погодилася на роль Лінди у військовій драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів». Як пізніше зізнавалася Стріп, вона дала згоду зіграти у фільмі тільки через те, що одну з головних ролей в ньому виконував її партнер Джон Казале, вже смертельно хворий. Також в ньому грав Роберт де Ніро. Акторка не була зацікавлена в самій ролі і говорила, що «їм була потрібна дівчина між двома хлопцями, і нею стала я»[17]. Фільм став подією, він був номінований на дев'ять «Оскарів» і виграв п'ять з них, в тому числі і в категорії «Найкращий фільм»[18]. Сама Меріл Стріп висувалася в номінації «Найкраща жіноча роль другого плану», але програла Меггі Сміт[18]. Крім премії Кіноакадемії, Стріп номінувалася і на «Золотий глобус», проте знову програла, цього разу Даян Кеннон[19]. Завдяки фільму до Стріп швидко прийшов успіх, як серед критиків, так і з комерційної точки зору. У захват від гри Стріп прийшов кінокритик Дан Жарден, сказавши, що «…Стріп — найкраща акторка всіх часів. Назавжди»[20]. З ним погодився Вінсент Кенбі (The New York Times): «Меріл Стріп, яку давно визнали за її перевтілення на сцені нью-йоркських театрів, показала приголомшливу акторську гру …»[21].

Меріл Стріп, 1979 рік

Того ж року в мінісеріалі Марвіна Чомські «Голокост» Стріп виконала роль німкені Інги Хельм, яка одружилася з єврейським художником Карлом Вайссом. Пізніше зазначала: «Я погодилася через гроші. Я мала в них велику потребу і не приховую цього»[22]. Мінісеріал був позитивно визнаний критикою і номінований на «Еммі» в 15 номінаціях (8 перемог) і три премії «Золотий глобус» (2 перемоги). За роль знедоленої німкені Стріп стала володаркою першої премії «Еммі» в категорії «Найкраща жіноча роль в міні-серіалі або фільмі»[23]. Після повернення з Німеччини, де акторка знімалася в «Голокості», вона виявила, що стан Джона Казале сильно погіршився, й увесь свій час до його смерті доглядала за ним. Казале помер від раку легенів 12 березня 1978 року[4].

1979 року Меріл Стріп з'явилася в трьох картинах: романтичній комедії Вуді Аллена «Мангеттен», політичному трилері Джеррі Шацберга «Спокушування Джо Тайнена» і соціальній драмі Роберта Бентона «Крамер проти Крамера» з Дастіном Гофманом. Всі три фільми були дуже добре прийняті публікою і критикою і відзначені преміями. Останній фільм отримав 9 номінацій на «Оскар» і переміг у 5 з них, включаючи «Найращий фільм». За роль дизайнерки Джоани Крамер, яка судиться з чоловіком через п'ятирічну дитину, Меріл Стріп здобула першу статуетку на 52-й церемонії вручення[18]; крім цього, Стріп стала лауреаткою премії «Золотий глобус»[24]. Вінсент Кенбі назвав гру Стріп «однією з найбільш важливих за 1979 рік»[25], а Дон Вілмотт вважав, що «саме цей фільм зробив з Меріл Стріп справжню зірку»[26]. Прикметно, що під час обговорення сценарію з продюсером Стенлі Джеффі, режисером Робертом Бентоном і партнером по знімальному майданчику Дастіном Хоффманом Стріп наполягала, щоб її героїня була ближчою до реальних жінок, які стикаються з розлученням і судом, і не була «занадто злою». Всі присутні погодилися з запропонованим Стріп варіантом, і сценарій заново переписали[27].

Другий «Оскар» та успіх у Голлівуді

Після здобуття «Оскару» Меріл Стріп стала затребуваною у Голлівуді й отримала безліч пропозицій зйомок. Першою у 1980-х стала роль Сари Вудраф в мелодрамі Карела Рейша «Жінка французького лейтенанта» за класичним романом Джона Фаулза. Разом зі Стріп грав тоді ще актор-початківець Джеремі Айронс. Злагоджена акторська робота принесла Стріп першу премію BAFTA, другий «Золотий глобус» і третю номінацію на «Оскар», в якій вона програла прославленій Кетрін Гепберн, що здобула рекордний 4-й «Оскар» в кар'єрі[28]. 1982 року на екрани світових кінотеатрів вийшла драма Алана Пакули «Вибір Софії» (екранізації однойменного роману Вільяма Стайрона), в якій Меріл Стріп зіграла польку Софію Завістовську, яка пережила нацистську окупацію й емігрувала до США. У новому житті героїню Стріп переслідувало відчуття провини за загибель дітей у таборі (після прибуття туди німецькі солдати надали їй вибір: убити одразу сина або доньку) і за батька, який був переконаним антисемітом. Все це привело Софію до трагічного кінця. За цю роль Стріп здобула другий «Оскар» і третій «Золотий глобус»[29][30]. Авторитетний кінокритик Роджер Еберт так висловив свою думку про акторську гру Стріп:

Меріл Стріп чудова в ролі Софії. Вона не виглядає, не звучить і не сприймається як та Меріл Стріп, яку ми бачили раніше у фільмах «Мисливець на оленів», «Мангеттен» або «Жінка французького лейтенанта». Щось є в ній тут більш яскраве; тут вона веселіша і розкутіша, вона випромінює хороший настрій і грайливість перед тим, як почати розповідати Стінго про своє минуле. У бруклінських сценах Стріп має чарівну польсько-американську вимову (це перший акцент, який мені хотілося обійняти). У цьому фільмі вона втілює увесь спектр людських емоцій — без будь-яких зовнішніх зусиль. Це одна з найбільш приголомшливих акторських робіт, природних і в той же час позбавлених будь-якої награності, які собі тільки можна уявити.

— Роджер Еберт[31]

За словами рецензентки The New York Times, Джанет Маслін, Стріп досягла майже неможливого, втіливши героїню Стайрона досить переконливо для глядача, але зберігши весь закладений письменником масштаб персонажки[32]. Успіх не полишив її й у наступній роботі в біографічному фільмі «Сілквуд», де Стріп втілила активістку Карен Сілквуд, працівницю фабрики з очищення плутонію, яка вступає в боротьбу з адміністрацією, винною у багатьох порушеннях технології і, як наслідок, в радіоактивному зараженні персоналу.

Меріл Стріп на церемонії вручення премії «Оскар», 1989 рік

1985 року Меріл Стріп перевтілилась в данську баронесу Карен фон Бліксен-Фінеке в драмі Сідні Поллака «З Африки». Фільм зібрав хорошу касу і безліч кінопремій, у тому числі 7 «Оскарів» і 3 «Золотих глобуси»[33][34]. Сама Стріп номінувалася на обидві премії та обидва рази поступилася — Джеральдін Пейдж і Вупі Голдберг[33][34]. Попри численні номінації, світові критики переважно негативно сприйняли акторські роботи Роберта Редфорда. Більшість з них нарікали на відсутність «любовної хімії» між акторами, яка за сюжетом мала бути[35][36]. Впродовж наступних двох років Стріп з'явилася в двох не звернених до широкої публіки картинах за участю Джека Ніколсона — «Ревнощі» Майка Ніколса і "Будяк "Гектора Бабенка, у яких співала на екрані, вперше від часів телефільму «Секретна служба» (1977).

Драма Фреда Скепісі «Крик у темряві» (1988) принесла акторці нові номінації на «Оскар» і «Золотий глобус» і єдиний в кар'єрі приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю; Стріп програла «Оскар» Джоді Фостер і «Золотий глобус» Фостер, Сіґурні Вівер і Ширлі Маклейн[37][38]. Стріп зіграла Лінді Чемберлен, засуджену за вбивство власної дитини, попри її твердження, що дитину викрала собака динго. Вінсент Кенбі назвав гру Стріп «незрівнянною»[39]; з ним погодився і Роджер Еберт, додавши, що «Стріп зіграла ризиковано, але впевнено»[40]. Два роки по тому на широкі екрани кінотеатрів вийшла трагікомедія Майка Ніколса «Листівки з краю безодні», в якій Стріп зіграла наркозалежну акторку Сьюзен Вейл. Вчергове Стріп номінувалася на «Оскар» і «Золотий глобус», проте на обох церемоніях вручення статуетки дісталися іншим акторкам — Кеті Бейтс і Джулії Робертс[41][42]. Після виходу «Листівок» акторка планувала створити феміністичний фільм «Тельма і Луїза» разом з подругою Голді Гоун, але через вагітність Стріп не змогла взяти участь у проєкті, і розробка картини відійшла Рідлі Скотту[43].

Біографка Карен Холлінгер описала 1990-ті роки як «абсолютний спад популярності фільмів за участю Меріл Стріп»[44]. Перша половина 1990-х виявилася найбільш невдалою в кар'єрі Стріп. Якщо за провальну комедію «Дияволиця» акторку висували на «Золотий глобус», то надалі невдачі переслідували Стріп по п'ятах. У першій половині 1990-х Стріп зіграла в таких провальних, за відгуками кінокритиків, картинах, як «Захищаючи твоє життя» (1991), «Смерть їй личить» (1992), «Будинок духів» (1993), «Дика річка» (1994). Єдиним успішним проєктом серед них була драма Клінта Іствуда «Мости округу Медісон», в якій Стріп перевтілилася в добропорядну італійку Франческу Джонсон. Фільм Іствуда часто порівнюють з радянською мелодрамою Тетяни Ліознової «Три тополі на Плющисі»[45][46]. Роль Франчески Джонсон принесла Стріп вже стандартні номінації на премії «Оскар» і «Золотий глобус», і вчергове вона поступилася Сьюзен Серендон і Шерон Стоун[47][48]. Акторську гру Стріп у цьому фільмі високо оцінили провідні кінокритики світу. Репортерка газети The New York Times Джанет Маслін заявила, що «це найкраща роль Меріл Стріп за останні роки»; залишившись незадоволеним фільмом, критик San Francisco Chronicle Мік Ласаль висловився так:

«Мости округу Медісон» належать Стріп. Навіть у такій недоробленій халтурі, як ця, - опинившись у фільмі, де їй не запропоновано нічого іншого, як чекати і дивуватися, - вона приковує до себе всю увагу і здається справжньою кожну хвилину, проведену на екрані. З іншою акторкою в головній ролі «Мости» взагалі було б нестерпно дивитися. У своєму нинішньому вигляді картина має цінність хоча б тому, що тут ми можемо споглядати Стріп довше, ніж в будь-якому іншому фільмі останніх років.

— Мік Ласаль[49]

Ще однією стрічкою 90-х, що відбулася, стала телевізійна драма Джима Абрахамса «...Перше: не нашкодь», яка здобула позитивні відгуки критики. Крім того, за виконання ролі люблячої матері Лорі Реймаллер Меріл Стріп номінувалася на премії «Золотий глобус» і «Еммі» в категорії «Найраща жіноча роль в міні-серіалі або телефільмі», однак поступилася Елфрі Вудард[50][51]. Успішними проєктами Стріп кінця 90-х були «Кімната Марвіна» (номінація на «Золотий глобус»[52]) і «Справжні цінності» разом із «Музикою серця» (номінації на «Оскар»[53][54], «Золотий глобус» і премію Гільдії кіноакторів США[55][56] за обидва фільми). У «Кімнаті Марвіна» Стріп зіграла Лі, жінку, яка погодилася на трансплантацію кісткового мозку для сестри, в «Справжніх цінностях» — смертельно хвору матір родини Галденів, а в «Музиці серця» — самотню шкільну вчительку Роберту Гуаспарі, яка намагається налагодити власне життя після зради чоловіка.

2000-ні

2000-ні роки почалися для Меріл Стріп з озвучування Блакитної Феї в науково-фантастичній драмі Стівена Спілберга «Штучний розум». Того ж року, після двадцятирічної перерви, Стріп повернулася на сцену нью-йоркського театру Делакорте, де виконала роль Ірини Миколаївни Аркадіної у виставі за п'єсою Антона Чехова «Чайка». Режисером постановки став старий друг Стріп Майк Ніколс, якого вона довгий час переконувала поставити цей спектакль[57]. Постановка і акторська робота Меріл Стріп удостоїлися позитивних відгуків від преси: репортер The New York Times Бен Брентлі сказав, що «Стріп зобразила портрет комічної жорстокості і ніжного розуміння»[58].

Рік по тому акторка приступила до роботи над перетворенням у журналістку Сьюзен Орлеан у трагікомедії Спайка Джонза «Адаптація», за роль отримала четверту статуетку премії «Золотий глобус», а також номінації на премії «Оскар» і BAFTA[59][60][61]. Стріп описала сценарій картини як «один з найбільш цікавих і неоднозначних сценаріїв… за останні роки»[62] і вкрай хотіла зіграти у фільмі перед тим, як її затвердили на цю роль[63]. Журналістка газети Access Atlanta Елеанор Рейнджел Гіллеспі сказала, що «Перевтілення Стріп — одне з найкращих цього року. Вона рухлива, елегантна і весела»[64], а Пітер Рейнер, критик газети New York Movies, сказав, що «… Стріп ще ніколи не була такою відкритою і чуттєвою, як тут»[65].

Меріл Стріп у Санкт-Петербурзі, 2004 рік

Того ж року Меріл Стріп з'явилася в феміністській драмі Стівена Долдрі «Години», де її партнерками по майданчику були Ніколь Кідман і Джуліанн Мур. Фільм здобув велику кількість кіновинагород, а всі три акторки здобули схвальну критику і спільну премію «Срібний ведмідь найкращій акторці» на 53-му Берлінському кінофестивалі[66]. Персонажка Стріп — літературна редакторка Кларисса Воган, зайнята турботою про колишнього коханця Річарда, який вмирає від СНІДу. Акторку висували на премії «Золотий глобус» і BAFTA, однак на обох церемоніях вручення статуетки дісталися її колежанці Ніколь Кідман[59][61]. Журналіст газети The Guardian Пітер Бредшоу свою думку про акторську гру Стріп висловив так:

Акторська гра Стріп найбільш логічно завершена з усіх трьох головних героїнь, вона повернулася до складної ролі, що вимагає зрілої майстерності. Подібні ролі в минулих голлівудських фільмах взагалі були її вотчиною. Нервово виснажена, розсіяна, змучена пристрастю, яку вона намагається видати за співчуття до іншої людини, вона з тужливим презирством до себе розуміє, що її власне життя витекло крізь пальці.

— Пітер Бредшоу, [67]

Крім Бредшоу, позитивну думку про гру Стріп залишили Патрік Неш з сайту Three Movie Buffs («… Кідман і Стріп — блискучі акторки»)[68], Лі Джонсон з журналу Hollywood («…Але це Стріп, яка без будь-якої допомоги вживається у свою персонажку настільки, що за найменшого руху ви бачите, що це — Кларисса»)[69] і Пітер Рейнер з газети New York Movies («Меріл Стріп показала хороший пробіг у цьому місяці: спочатку „Адаптація“…, а тепер „Години“, де її чутливість настільки виразна, що ви відчуваєте це, як ніби вона всередині вашої шкіри»)[70].

У 2003 році Меріл Стріп взяла участь у єдиному проєкті — міні-серіалі Майка Ніколса «Янголи в Америці», де виконала чотири різні ролі — турботливої матері Ганни Пітт, американської шпигунки Етель Розенберг, рабинки Ісидор Чемельвітц і янголки Австралії. За ці перевтілення Стріп стала володаркою другої статуетки «Еммі»[71] і п'ятого «Золотого глобуса». Через рік Стріп стала наймолодшою жінкою за всю історію існування Американського інституту кіномистецтва, яка здобула почесну премію «за життєві гідності»[72]. Того ж року акторка з'явилася в політичному трилері Джонатана Деммі «Маньчжурський кандидат» (номінації на «Золотий глобус» і BAFTA), а також сімейній комедії Бреда Сілберлінга «Лемоні Снікет: 33 нещастя».

Через два роки Меріл Стріп постала в образі Міранди Прістлі, владної дизайнерки і головної редакторки журналу «Подіум» у комедії Девіда Френкеля «Диявол носить Прада» (2006), що зібрала в прокаті понад 300 млн доларів. Прототипом Прістлі була редакторка Анна Вінтур, яка дійсно існувала, у зв'язку з чим Стріп намагалася зробити свою героїню наближеною до справжнього образу; спеціально для картини вона схудла на 10 кілограмів[73]. Фільм добре прийняли кінокритики, які відзначали також акторську гру Меріл Стріп. Роб Гонсальвес з сайту EFilmCritic.com сказав, що «Стріп — набагато більша причина подивитися фільм, ніж всі його складові», а Джо Лозіто з сайту BigPictureBigSound.com висловив свою думку так: «Меріл Стріп додала цю роль до свого довгого списку акторських звитяг. Міранда вийшла ганебною і чуйною»[74]. Роль Прістлі принесла Стріп шосту статуетку «Золотого глобуса», а також номінації на премії «Оскар» та BAFTA[75][76][77].

Меріл Стріп, увесь склад фільму «Мамма міа!» і чотири учасники гурту ABBA на прем'єрі, Швеція, 2008 рік

2008 року режисерка Філліда Ллойд розпочала підготовку до зйомок мюзиклу «Мамма Міа!», На головну роль в якому запросила Меріл Стріп. Персонажка Стріп — матір-одиначка Донна, яка виховувала дочку Софі одна. Софі вирішує знайти батька, знаючи лише, що він — хтось із колишніх коханих Донни. Фільм зібрав у прокаті по всьому світу $ 609 млн, проте мав неоднозначні відгуки критики[78]. У картині Меріл Стріп неодноразово співала й після виходу фільму навіть видала пісенний альбом, за який номінувалася на премію «Греммі»[79]. За роль Донни її висували лише на «Золотий глобус», проте статуетка відійшла до молодої акторки Саллі Хокінс[80]. Попри це, критикиня журналу Slate Дана Стівенс назвала гру Стріп «енергійною»[81], а репортер сайту FilmFreakCentral.com Волтер Чоу, навпаки, докоряв Стріп і сказав: «…Ймовірніше, що інопланетні паразити, які висмоктали мозок Меріл Стріп, коли вона погоджувалася на цю роль, зробили те саме і з моїми очима»[82].

З останніх проєктів Меріл Стріп кінця 2000-х:

  • Детективна драма Джона Патріка Шенлі «Сумнів» (2008), у якій Стріп виконала роль сестри милосердя Елоїзи Бов'є. Номінації на «Оскар», «Золотий глобус» і BAFTA в категорії «Найкраща жіноча роль»[80][83][84]. Під час зйомок фільму акторка зовсім не користувалася послугами стилістів і гримерів і не наносила макіяж[85].
  • Трагікомедійний біографічний фільм Нори Ефрон «Джулі і Джулія: Готуємо щастя за рецептом» (2009), роль Стріп — знаменита письменниця Джулія Чайлд, яка написала книгу «Освоюючи мистецтво французької кухні». Сьома статуетка премії «Золотий глобус», номінації на премії «Оскар» та BAFTA[86][87][88].
  • Мелодраматична комедія Ненсі Меєрс «Як все заплутано»; Стріп перевтілилась у Джейн Адлер, матір трьох дітей і власницю ресторану в Санта-Барбарі. Номінація на премію «Золотий глобус» у категорії «Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл»[86].

2010-ті: третій «Оскар»
Метт Леблан і Меріл Стріп на 69-й церемонії вручення премії «Золотий глобус»

2011 року, в драматичному біографічному фільмі Філліди Ллойд «Залізна леді», Меріл Стріп зіграла прем'єр-міністерку Великої Британії Маргарет Тетчер. Попри більшість негативних відгуків колег Тетчер і її прихильників, критики хвалили акторську гру Стріп. Журналіст газети The Daily Telegraph Девід Грітті сказав, що «всі можливі нагороди і премії дістануться Стріп цього року»[89]. Ксен Брукс, який пише для газети The Guardian, назвав гру Стріп «дивовижною і бездоганною»[89]. За словами самої баронеси Тетчер, яка спочатку відмовилася дивитися картину, мотивуючи це тим, що з її кар'єри зробили «своєрідну розвагу», Меріл Стріп не змогла втілити на екрані реальний образ[90]. 15 грудня 2011 року Голлівудська асоціація іноземної преси оголосила номінантів на 69-ту церемонію вручення премії «Золотий глобус»; за роль Тетчер Стріп удвадцятьшосте номінували на цю премію[91] і увосьме стала володаркою статуетки[92], а також здобула другу статуетку премії BAFTA[93]. Акторці також пророкували номінацію на премію «Оскар»[94], на яку її зрештою висунули, вже всімнадцяте для неї[95]. 26 лютого 2012 року Меріл Стріп утретє стала володаркою премії «Оскар», обійшовши найближчу суперницю Віолу Девіс[96].

14 лютого 2012 року Меріл Стріп здобула почесний приз Берлінського кінофестивалю — «Золотий ведмідь»[97][98]. Під час оголошення цієї новини директор фестивалю Дітер Косслік сказав, що «Меріл Стріп — блискуча, унікальна акторка, яка з легкістю балансує між драматичними і комедійними ролями»[97].

Того ж року в прокат вийшли дві картини за участю Стріп — комедія «Весняні надії» режисера Девіда Френкеля, з яким акторка працювала шістьма роками раніше на знімальному майданчику «Диявол носить Prada», і масштабний документальний проект "У Арктику 3D ", де Стріп озвучила багато сторінок закадрового тексту. За участь в першій акторці та її основному напарнику Томмі Лі Джонсу пророкували чергові номінації на премію «Оскар»[99], і хоча до шорт-листа Стріп не потрапила, роль принесла їй 27-му номінацію на «Золотий глобус»[100].

«Здається, що Меріл Стріп приєднується до перегонів за „Оскар“ кожного разу, коли з'являється в [будь-якому] фільмі» — так починає свою замітку про нову картину зі Стріп «Серпень: Графство Осейдж» газета Daily Mail[101]. У драмі режисера Джона Веллса акторка виконала роль матріарха великого сімейства, що зібралося разом на похоронах Беверлі Вестона — чоловіка героїні Стріп. Крім всіх проблем, що навалилися на неї, жінка до того ж дізнається, що хвора на рак[102]. Прем'єра стрічки відбулася на міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2013 року, де акторську роботу Стріп традиційно зустріли захопленими відгуками критики[102]. Акторку висунули на премію «Оскар»[103] і «Золотий глобус», проте на обох церемоніях її обійшли Кейт Бланшетт і Емі Адамс.

У фільмі «У темному-темному лісі» персонажка Меріл Стріп — відьма, яка наклала закляття бездітності на пекаря і його дружину. Щоб повернути собі колишню красу, вона згодна зняти закляття в обмін на 4 речі[104][105]. Після отримання ролі Стріп зізналася, що порушила своє правило «не грати відьом», оскільки їй здався проект Маршалла вельми привабливим. В інтерв'ю вона розповідала: «Коли мені виповнилося 40 років, упродовж року я отримала пропозиції зіграти трьох відьом. І нічого іншого. <…> Лише відьом. Я думала: „Боже, має ж бути інший шлях“»[106]. Перевтілення акторки принесло їй вже звичне визнання від кінокритиків і номінації на «Оскар» і «Золотий глобус»[107][108].

Громадська діяльність
Відбитки рук і ніг Меріл Стріп перед Китайським театром TCL.

У 2001 році Меріл Стріп спільно з Ліамом Нісоном вела Нобелівський концерт[109]. 2010 року увійшла до складу Американської академії мистецтв та літератури і була удостоєна почесного звання докторки мистецтвознавства в Гарвардському університеті[110][111].

Меріл Стріп є ораторкою Національного музею жіночої історії, у який внесла значну суму коштів і де вела численні заходи[112].

У 2017 році Меріл Стріп приєдналась до акції #FreeSentsov з вимогою звільнити кримського політв'язня Олега Сенцова[113].

Нагороди

Загалом Меріл Стріп отримала за свою роботу три «Оскари», приз Каннського кінофестивалю, дві премії Гільдії акторів кіно, чотири номінації на премію «Греммі», чотири премії «Еммі», дві премії БАФТА та номінацію на премію «Тоні». На премію «Оскар» її номінували 20 разів, більше, ніж будь-кого із акторів чи акторок. Вона отримала 6 премій «Золотий глобус», стільки ж як Анжела Лансбері та Джек Ніколсон. На цю премію Стріп номінували рекордні 30 разів, що б'є попередній рекорд (22 рази), який належав Джеку Леммону. Стріп належить до жменьки акторів, які зуміли отримати чотири основі премії у світі кіномистецтва: «Оскар», «Золотий глобус», премію Гільдії акторів кіно та БАФТА.

Більше можна дізнатися на сторінці "Список нагород та номінацій Меріл Стріп".

Фільмографія

Як кіноакторка
Рік Фільм Оригінальна назва Роль
1977 Джулія Julia Анна Марі
1978 Мисливець на оленів The Deer Hunter Лінда
1979 Мангеттен Manhattan Джил
Зваблення Джо Тайнена The Seduction of Joe Tynan Карен Трейнор
Крамер проти Крамера Kramer vs. Kramer Джоанна Крамер
1981 Жінка французького лейтенанта The French Lieutenant's Woman Сара/Анна
1982 У нічній тишині Still of the Night Брук Рейнольдз
Вибір Софії Sophie's Choice Софія Завістовська
1983 Сілквуд Silkwood Карен Сілквуд
1984 Закохані Falling in Love Моллі Ґілмор
1985 Неспокійне серце Plenty Susan Traherne
З Африки Out of Africa Карен Бліксен
1986 Ревнощі Heartburn Rachel Samstat
1987 Будяк Ironweed Helen Archer
1988 Крик у темряві A Cry in the Dark Lindy Chamberlain
1989 Дияволиця She-Devil Мері Фішер
1990 Листівки з краю безодні Postcards from the Edge Suzanne Vale
1991 Заради іншого життя Defending Your Life Джулія
1992 Смерть їй личить Death Becomes Her Madeline Ashton
1993 Будинок духів The House of the Spirits Clara del Valle Trueba
1994 Дика річка The River Wild Gail Hartman
1995 Мости округу Медісон The Bridges of Madison County Франческа Джонсон
1996 До і після Before and After Dr. Carolyn Ryan
Кімната Марвіна Marvin's Room Лі
1998 Танці під час Лунази Dancing at Lughnasa Kate 'Kit' Mundy
Справжні цінності One True Thing Kate Gulden
1999 Хрізантемум Chrysanthemum Оповідач
Музика серця Music of the Heart Роберта Гуаспарі
2001 Штучний розум A.I. Artificial Intelligence Blue Fairy
2002 Адаптація Adaptation. Сьюзен Орлеан
Години The Hours Кларисса Воган
2003 Застряг у тобі Stuck on You Себе
2004 Маньчжурський кандидат The Manchurian Candidate Елеанор Шоу
Лемоні Снікет: 33 нещастя Lemony Snicket's A Series of Unfortunate Events Aunt Josephine
2005 Мій найкращий коханець Prime Ліза Метцґер, психотерапевт
2006 Компаньйони A Prairie Home Companion Yolanda Johnson
Музика серця The Music of Regret" The Woman
Диявол носить Прада The Devil Wears Prada Міранда Престлі, головна редакторка
Лихо мурашине The Ant Bully Queen Ant
2007 Чорна матерія Dark Matter Джоанна Сілвер
Вечір Evening Lila Wittenborn Ross
Версія Rendition Corrine Whitman, CIA official
Леви для ягнят Lions for Lambs Жанін Рот
2008 Мамма Міа! Mamma Mia! Donna Sheridan
Сумнів Doubt Sister Aloysius Beauvier
2009 Джулі і Джулія: Готуємо щастя за рецептом Julie & Julia Джулія Чайлд
Незрівнянний містер Фокс Fantastic Mr. Fox Mrs. Fox
Як все заплутано It's Complicated Джейн
2011 Залізна леді The Iron Lady Маргарет Тетчер
2012 Весняні надії Hope Springs Кей Соумс
2013 Серпень: Графство Осейдж August: Osage County Віолета Вестон
2014 Посвячений The Giver Головна Старійшина
2014 Місцевий The Homesman Altha Carter
2014 У темному-темному лісі Into the Woods[114] Відьма
2015 Суфражистка Suffragette Еммелін Панкгерст
2015 Рікі і Флеш Ricki and the Flash TBA
2016 Флоренс Фостер Дженкінс Florence Foster Jenkins Флоренс Фостер Дженкінс
2017 Секретне досьє The Post Кей Грем
2019 Велика маленька брехня Big Little Lies Мері Луїза Райт
2020 Нехай говорять Let Them All Talk Еліс Г'юз
2021 Не дивися вгору Don't Look Up Президент Джені Орлеан

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118823655 // Meryl Streep — 2012—2016.
  2. SNAC — 2010.
  3. Meryl Streep Biography (1949-) (англ.). FilmReference. Процитовано 2012-1-3.
  4. Meryl Streep: Yahoo (англ.). Yahoo. Процитовано 2012-1-3.
  5. Стюарт Джеффріс (2 липня 2008). A legend lightens up (англ.). The Guardian. Процитовано 2012-4-2.
  6. N.J. TEACHERS HONOR 6 GRADUATES (англ.). Philly.com. Процитовано 2012-1-3.
  7. Jean Arthur Trivia (англ.). Whosdatedwho. Процитовано 2012-1-3.
  8. Марк Бубріскі (19 травня 2000). From Vassar (to Hanover) to Hollywood: Meryl Streep’s college years (англ.). TheDartmouth. Процитовано 2012-1-3.[недоступне посилання з липня 2019]
  9. School of Drama (англ.). Yale Arts. Архів оригіналу за 30 листопада 2011. Процитовано 2012-1-3.
  10. Мел Гассоу (7 січня 1991). Critic's Notebook; Luring Actors Back to the Stage They Left Behind (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-3.
  11. Richard Shepard Talks John Cazale Doc, Plus The Trailer For 'I Knew It Was You' (англ.). The Playlist. 6 січня 2010. Процитовано 2012-1-5.
  12. About Henry Wolfe (англ.). HenryWolfe.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 2012-1-5.
  13. Meryl Streep’s struggle with faith (англ.). The Week. 18 грудня 2008. Процитовано 2012-1-5.
  14. Shakespeare in the Park (The New York Shakespeare Festival) (англ.). Shakespeare in American Life. Процитовано 2012-1-3.
  15. Meryl Streep: 'De Laurentiis Called Me A Pig' (англ.). Starpulse. 29 листопада 2008. Процитовано 2012-1-3.
  16. The 50th Academy Awards (1978) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-3.
  17. Style Evolution: Meryl Streep (англ.). MyDaily. Процитовано 2012-1-4.
  18. The 51st Academy Awards (1979) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4.
  19. The 36th Annual Golden Globe Awards (1979) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 2012-1-4.
  20. Дан Жарден (25 лютого 2007). The Deer Hunter (1978, USA, Michael Cimino) (англ.). Cinemania. Процитовано 2012-1-4.
  21. Вінсент Кенбі (15 грудня 1978). The Deer Hunter: Vincent Canby (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-4.
  22. Star Treks (англ.). Horizon Magazine. серпень 1978. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 2012-1-4.
  23. Outstanding Lead Actress In A Limited Series 1978 (англ.). Emmys. Процитовано 2012-1-4.
  24. The 37th Annual Golden Globe Awards (1980) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 2012-1-4.
  25. Вінсент Кенбі (19 грудня 1979). Kramer vs. Kramer: Vincent Canby (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-4.
  26. Дон Вілмотт (14 листопада 2008). Kramer vs. Kramer: Don Wilmott (англ.). Filmcritic. Архів оригіналу за 5 березня 2011. Процитовано 2012-1-4.
  27. Meryl Streep to the Rescue (англ.). Ms. Magazine. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 2012-1-4.
  28. The 54th Academy Awards (1982) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4.
  29. The 55th Academy Awards (1983) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4.
  30. The 40th Annual Golden Globe Awards (1983) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 2012-1-4.
  31. Роджер Еберт (1 січня 1982). Sophie's Choice: Roger Ebert (англ.). RogerEbertSunTimes.com. Процитовано 2012-1-4.
  32. Джанет Маслін (10 грудня 1982). Sophie's Choice: Janet Maslin (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-4.
  33. The 58th Academy Awards (1986) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4.
  34. The 43rd Annual Golden Globe Awards (1986). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 2012-1-4. Проігноровано невідомий параметр |langий= (довідка)
  35. Емануель Леві. Out of Africa: Emanuel Levy (англ.). EmanuelLevy.com. Процитовано 2012-1-4.
  36. Вінсент Кенбі (18 грудня 1985). Out of Africa: Vincent Canby (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-4.
  37. The 61st Academy Awards (1989) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4.
  38. The 46th Annual Golden Globe Awards (1989) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 2012-1-4.
  39. Вінсент Кенбі (11 листопада 1988). Reviews/Film; Meryl Streep in 'A Cry in the Dark' (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-4.
  40. Роджер Еберт (11 листопада 1988). A Cry In The Dark: Roger Ebert (англ.). RogerEbertSunTimes.com. Процитовано 2012-1-4.
  41. The 63rd Academy Awards (1991) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4.
  42. The 48th Annual Golden Globe Awards (1991) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 7 жовтня 2010. Процитовано 2012-1-4.
  43. Hope I Die before I get Old (англ.). Premiere Magazine. вересень 1992. Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 2012-1-4.
  44. Карен Холлінгер, Biography of Meryl Streep, сторінка 78
  45. Євген Гришковець (30 сентября 2011). 30 вересня. Лиознова (рос.). Odnovremenno.com. Процитовано 2012-1-5.
  46. Новорічна сінематерапія (рос.). Психологія. Процитовано 2012-1-5.
  47. The 68th Academy Awards (1996) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5.
  48. The 53rd Annual Golden Globe Awards (1996) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 29 грудня 2010. Процитовано 2012-1-5.
  49. Мік Ласаль (1 червня 1995). THE BRIDGES OF MADISON COUNTY: Mick LaSalle (англ.). San Francisco Chronicle. Процитовано 2012-1-5.
  50. The 55th Annual Golden Globe Awards (1998) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 7 жовтня 2010. Процитовано 2012-1-7.
  51. Outstanding Lead Actress In A Miniseries Or A Special 1997 (англ.). Emmys. Процитовано 2012-1-7.
  52. The 54th Annual Golden Globe Awards (1997) (англ.). The Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 7 жовтня 2010. Процитовано 2012-1-31.
  53. The 71st Academy Awards (1999) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture Arts and Sciences. Процитовано 2012-1-31.
  54. The 72nd Academy Awards (2000) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture Arts and Sciences. Процитовано 2012-1-31.
  55. The 5th Annual Screen Actors Guild Awards (англ.). Screen Actors Guild. Процитовано 2012-1-31.
  56. The 6th Annual Screen Actors Guild Awards (англ.). Screen Actors Guild. Процитовано 2012-1-31.
  57. Пітер Маркс (5 серпня 2001). THEATER; The Stars Favor Chekhov (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-5.
  58. Бен Брентлі (13 серпня 2001). THEATER REVIEW; Streep Meets Chekhov, Up in Central Park (англ.). The New York Times. Процитовано 2012-1-5.
  59. The 60th Annual Golden Globe Awards (2003) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 14 квітня 2013. Процитовано 2012-1-5.
  60. The 75th Academy Awards (2003) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5.
  61. Film Nominations 2002 (англ.). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5.
  62. Скотт Коллара (5 грудня 2002). Adapting Meryl Streep (англ.). Mania. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 2012-1-5.
  63. Cage has Adaptation Inclination (англ.). Variety. Процитовано 2012-1-5.
  64. Елеанор Рінджел Гіллеспі. Adaptation.: Eleanor Ringel Gillespie (англ.). Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 2012-1-5.
  65. Пітер Рейнер. Celluloid Heroes (англ.). New York Movies. Процитовано 2012-1-5.
  66. Prizes and Honours: Berlinale (англ.). Berlinale. Процитовано 2012-1-5.[недоступне посилання з квітня 2019]
  67. Пітер Бредшоу (14 лютого 2003). The Hours: Peter Bradshaw (англ.). The Guardian. Процитовано 2012-1-6.
  68. Патрік Неш. The Hours: Patrick Nash (англ.). Three Movie Buffs. Процитовано 2012-1-5.
  69. Лі Джонсон. The Hours: Leigh Johnson (англ.). Hollywood. Архів оригіналу за 25 січня 2013. Процитовано 2012-1-5.
  70. Пітер Рейнер. War Hero (англ.). New York Movies. Процитовано 2012-1-5.
  71. Outstanding Lead Actress In A Miniseries Or A Movie 2004 (англ.). Emmys. Процитовано 2012-1-5.
  72. The AFI Life Achievement Awards (англ.). American Film Institute. Процитовано 2012-1-5.
  73. Мел Вінсент (2 липня 2006). Prada: Streep, costume designer know where the devil lives (англ.). HamptonRoads. Процитовано 2012-1-5.
  74. Джо Лозіто (30 червня 2006). The Devil Wears Prada Review (англ.). BigPictureBigSound. Процитовано 2012-1-5.
  75. The 64th Annual Golden Globe Awards (2007) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 18 березня 2011. Процитовано 2012-1-5.
  76. The 79th Academy Awards (2007) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5.
  77. BAFTA: Actress in a Leading Role 2006 (англ.). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5.
  78. Mamma Mia! (2008) (англ.). RottenTomatoes. Процитовано 2012-3-1.
  79. Oh, 'Mamma Mia!' A Grammy for Meryl Streep? (англ.). Gold Derby. 14 серпня 2008. Процитовано 2012-1-5.
  80. The 66th Annual Golden Globe Awards (2009) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 29 грудня 2010. Процитовано 2012-1-5.
  81. Дана Стівенс (18 липня 2008). Hot Mamma! (англ.). Slate. Процитовано 2012-1-5.
  82. Волтер Чоу. Mamma mia!: Walter Chaw (англ.). FilmFreakCentral. Архів оригіналу за 7 березня 2012. Процитовано 2012-1-5.
  83. The 81st Academy Awards (2009) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5.
  84. BAFTA: Leading Actress 2008 (англ.). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5.
  85. Meryl Streep's essential make-up (англ.). ChinaDaily. 19 січня 2009. Процитовано 2012-1-5.
  86. The 67th Annual Golden Globe Awards (2010) (англ.). Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 29 грудня 2010. Процитовано 2012-1-5.
  87. The 82nd Academy Awards (2010) Nominees and Winners (англ.). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5.
  88. BAFTA: Leading Actress 2009 (англ.). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5.
  89. Meryl Streep film The Iron Lady wows British critics (англ.). BBC News. 15 листопада 2011. Процитовано 2012-1-5.
  90. Фильм «Залізна леді»: думки розділились (рос.). Вести.ru. 5 січня 2012. Процитовано 2012-1-5.
  91. The 69th Annual Golden Globe Awards (2012) (англ.). The Hollywood Foreign Press Association. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 2012-1-5.
  92. В Каліфорнії вручили «Золотий глобус» (рос.). Lenta.ru. 16 января 2012. Процитовано 2012-1-16.
  93. 64th BAFTA Awards Winners: ‘The Artist’, Meryl Streep, Jean Dujardin, Director Michel Hazanavicius, ‘Rango’, Octavia Spencer, Christopher Plummer (англ.). Deadline. 12 лютого 2012. Процитовано 2012-2-12.
  94. Бред Бревет. Oscar Predictions: Best Actress (англ.). RopeofSilicon. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 2012-1-5.
  95. Енді Свіфт (24 січня 2012). Academy Awards 2012 — See The Full List Of Oscar Nominations (англ.). HollywoodLife. Процитовано 2012-1-24.
  96. Meryl Streep rules as Oscar best actress (англ.). Today Entertainment. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 2012-2-27.
  97. Berlin film festival to honor Meryl Streep (англ.). Dawn.com. 2 січня 2012. Процитовано 2012-1-16.
  98. Джоді Джилл (14 лютого 2012). Meryl Streep honored at Berlin Film Festival receives Golden Bear award (англ.). Examiner. Процитовано 2012-2-15.
  99. Роджер Фрідман (3 серпня 2012). Meryl Streep, Tommy Lee Jones “Hope Springs” Is Oscar Material (англ.). Showbiz. Процитовано 2012-8-29.
  100. Бред Бревет (13 грудня 2012). 2013 Golden Globe Award Nominations (англ.). Rope of Silicon. Процитовано 13 грудня 2012.
  101. Едді Кім. (12 вересня 2013). Pill-popping Meryl Streep gets snarky in new trailer for adaptation of Pulitzer-winning play August: Osage County (англ.). Daily Mail. Процитовано 2013-11-2.
  102. Річард Корлісс. (11 вересня 2013). August: Osage County: Meryl Streep and Julia Roberts Duke It Out for an Oscar (англ.). Time. Процитовано 2013-11-2.
  103. Oscars 2013 Nominations: Charts & Graphs (англ.). Gold Derby. Процитовано 2013-11-2.
  104. Roxbury Composer's Future: New Town, Working with Meryl Streep as a Witch. Litchfield Country Times. Процитовано 31 січня 2013.
  105. Meryl Streep Will Head Into The Woods With Rob Marshall. Cinema Blend. Процитовано 1 лютого 2013.
  106. Abramovitch, Seth (10 грудня 2014). Perverted Wolves, Cheating Wives and a Fired 10-Year-Old: The Dark Path to Disney's 'Into the Woods'. The Hollywood Reporter (Prometheus Global Media). Процитовано 13 грудня 2014.
  107. Labrecque, Jeff (15 січня 2015). Oscars 2015: Full list of nominations. Entertainment Weekly. Процитовано 15 січня 2015.
  108. Gray, Tim (11 грудня 2014). Golden Globes: ‘Birdman,’ ‘Fargo’ Top Nominations. Variety. Процитовано 15 січня 2015.
  109. Meryl Streep and Liam Neeson Host The Nobel Peace Prize 100th Anniversary Concert (англ.). The Free Library. Процитовано 2012-1-5.
  110. Meryl Streep elected to elite arts academy (англ.). BBC News. 13 квітня 2010. Процитовано 2012-1-5.
  111. Honorary degrees awarded (англ.). HarvardGazette. Процитовано 2012-1-5.
  112. Рубен Непалес (10 грудня 2011). Meryl on ‘Streep Tease’ and Margaret Thatcher (англ.). National Woman's History Museum. Процитовано 2012-1-6.
  113. Легендарна Меріл Стріп закликала Росію звільнити Олега Сенцова. ТСН.
  114. WORLD EXCLUSIVE! New Confirmed Casting For the INTO THE WOODS Movie, Starring Streep & Depp Broadway World, Retrieved July 27, 2013

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.