Леонов Леонід Максимович

У романі «Борсуки» (1925) Леонов показав драматичні події в селі під час революції. Цей роман — велике епічне полотно, що реалістично зображує драматичні епізоди революційної боротьби на селі. Ненависть до міщанського побуту, до власницької психології, прекрасне знання національного колориту і дореволюційного побутового укладу своєрідно проявилися в «Борсуках» у яскравих образах московських торговців, ремісників, куркулів, сільських шукачів правди. Основна ідея роману — неминучість поразки патріархальщини прозвучала переконливо, історично прогресивно. Мовна майстерність, точність композиції, захопливість сюжету допомогли «Борсукам» зайняти помітне місце в тогочасній російській прозі[9].

Реалізм і майстерність автора були високо оцінені Максимом Горьким й Анатолієм Луначарським.

Складні соціально-філософські та морально-психологічні проблеми порушені Леоновим в романі «Злодій» (1928, нова редакція 1958—1959). Його матеріалом став «екзотичний» світ соціального дна, а героями — злодії, вбивці, грабіжники, процвітаючі непмани, зникаючі з лиця землі «колишні люди». Роман щиро і талановито висловив розгубленість молодого письменника перед обличчям міщанина-власника, що відродився після революції, пошляка-обивателя.

Видатним надбанням російської літератури ХХ століття став роман Леонова «Російський ліс» (1953; Ленінська премія, 1957) — натхненний виступ на захист природних багатств вітчизни. В ньому пристрасно звучать теми патріотизму, моралі, виховання, простежується зв'язок поколінь. У романі виявилися найголовніші риси таланту Леонова: глибина філософського мислення, висока інтелектуальність, художня майстерність, уміння побудувати складну і водночас струнку композицію. Усе це сусідить тут з тонкістю психологічного аналізу, мальовничістю форми, виключним багатством мови. Дія роману відноситься до років війни, але в той же час описує і передреволюційну епоху. Розповідь про два напрямки в лісовій науці, про два типи радянських вчених перетворюється під пером Леонова в пристрасну сповідь художника про його власне розуміння патріотичного боргу, про особливості національного характеру, моральність людини майбутнього. У «Російському лісі» знаходять завершення пошуки Леонова нової форми роману, де поряд з мальовничим і психологічно точним відтворенням реалістичних характерів, побуту, природи, великого значення набувають поетичні образи-символи, що містять концентровану авторську думку. Такий узагальнюючий образ російського лісу — сфера діяльності героїв, естетичне середовище їхнього духовного формування, комора природних багатств країни, символічний вираз душевної краси і сили народу[10].

Тема соціальних перетворень, проблеми науки, морально-етичні шукання, трагедії людей у складних умовах 1920-х — 1930-х років досліджуються у романах «Соть» (1930), «Скутаревський» (1932), «Дорога на Океан» (1936). Драматичні колізії 1930-х відображено в повісті про російську еміграцію «Evgenia Ivanovna» (1938, опубліковано 1963), п'єсах «Вовк», «Половчанські сади» (обидві — 1938), «Хуртовина» (1940, опубліковано 1963), «Звичайна людина» (1941). Події Другої світової війни Леонов відтворив у повісті «Взяття Великошумська» (1944), п'єсах «Навала» (1942; Сталінська премія, 1943; друга редакція 1964) та «Льонушка» (1943), художньо-публіцистичних статтях і нарисах. Складні морально-етичні проблеми порушено у комедії «Золота карета» (1946; друга редакція 1955, третя редакція 1964), яка свого часу зазнала гострої критики, знімалась з репертуару театрів; у процесі тривалої роботи п'єса була перероблена.

Проза Леонова видавалася у перекладах на азербайджанську, англійську, вірменську, білоруську, болгарську, угорську, італійську, казахську, іспанську, латиську, литовську, молдавську, німецьку, словацьку, татарську, українську[11], французьку, хінді, чеську та інші мови.

Окремі твори Леонова було екранізовано[12].

Фантастика у творчості автора представлена розрізненими і незавершеними різножанровими творами, які показують прагнення «живого класика» радянської літератури вийти за канонічні рамки соцреалізму.

Письменник створив яскраві образи утопії в романі «Дорога на Океан».

Роздуми письменника про війну і мир, про взаємну відповідальність людей в атмосфері атомної небезпеки висловилися в кіносценарії «Втеча містера Мак-Кінлі» (1961; Державна премія СРСР, 1977). У цьому сатиричному памфлеті з наочністю плаката і в той же час з великою психологічною проникливістю показується механізм політики «холодної війни», а також пов'язаних з нею глобальної наживи та атмосфери страху [13].

У 1994 році виходить у світ останній роман письменника «Піраміда», над яким він працював з початку 1940-х, так і не довівши його до кінця і видавши незакінченим. Цей роман підводить підсумки і власної творчості Леонова, і всієї реалістичної літератури XX століття. У ньому з особливою виразністю проявилося прагнення Леонова поєднати у своїй творчості наукову картину світу з теологічною, відтворити шлях розвитку цивілізації, пояснити суть історичних катаклізмів Росії. Роман овіяний трагічними передчуттями, есхатологічними настроями, відчуттям тривоги і смутку. Він складний для сприйняття, бо в ньому багато сюжетних ліній, героїв, що належать як до світу реальності, так і інфернальної сфери, багато непростих асоціацій, спеціальної (наукової, містичної, богословської) термінології. Роман містить часові зміщення, складні діалоги персонажів, філософські роздуми про минуле і майбутнє людства[14].

Твори автора включалися в відомі спеціалізовані антології фантастики.