Вулиця Коперника (Львів)

У XVI столітті по теперішній вулиці Коперника проходила «Сокільницька дорога», яка вела до села Сокільники (назва відома з 1560 року). У XVI—XVIII століттях Сокільницька дорога забудовувалася, і з того часу дотепер збереглися Шпиталь святого Лазаря та дзвіниця церкви Святого Духа Української греко-католицької семінарії (заснована у 1783 році). З часом верхня частина дороги, приблизно до вулиці Бандери, стала називатися «Сокільницькою вулицею» (від 1690 — вулиця Широка[4].

Барельєф Патріарха Йосипа Сліпого у Львові де була семінарія

Вид на вул. Коперника від початку вул. Степана Бандери

У 1871 році вулицю було названо на честь великого польського астронома — Миколая Коперника. Наприкінці XIX століття вулиця Коперника стала центральною, на ній з'явились багатоповерхові будинки, дорогі магазини. Відносна віддаленість від шуму міста, густа зелень сприяла поселенню на цій вулиці еліти. У XX столітті у більшій частині будівель на вулиці вже розміщувались невеликі підприємства та майстерні.

У 1941 році під час німецької окупації вулиця мала назву Копернікусштрассе. У 1944 році вулиці повернена довоєнна назва — вулиця Коперника.

У 1894 році від пошти до кінця вулиці проклали лінію електричного трамваю. До березня 1970 року у верхній частині вулиці Коперника курсував трамвай № 12 за маршрутом від трамвайного депо через центр на Високий Замок. Нині цією вулицею курсує більшість маршрутів громадського пасажирського транспорту, що прямує через центральну частину міста[2].

Поруч з тротуаром, на схилі монастирського пагорба біля костелу та шпиталю святого Лазаря, є напівкругла, викладена цеглою ніша — фонтан «Криниця з левами», що з'явився на цьому місці у середині ХІХ століття. Нішу прикрашають два кам'яні леви з гербами родин патриціїв Шольц-Вольфовичів та Кампіанів (скульптор Бернард Дікембош), які свого часу прикрашали стару львівську ратушу, що були встановлені тут значно пізніше, ніж була облаштована сама криниця. До криниці вода була проведена з джерела і з часом вода перестала текти, бо джерела замулились. Колодязь діяв до середини 1950-х років і відтоді аж до 2017 року ванна колодязя слугувала квітником[5].

Реставрацію криниці розпочало 2017 року ПП «Оберіг Груп», зокрема, біля фонтану було перемуровано підпірну стінку, бо через потрапляння ґрунтових вод вона фактично була зруйнована, а також розчищено саму криницю. Старовинні фігури левів, що стояли по обидвох боках колодязя, очистили в майстерні від забруднень. 31 липня 2018 року було встановлено дві відреставровані фігури левів та запущено в дію фонтан. Залишається лише замостити невеличку ділянку тротуару бруківкою, який розкопали під час підведення води. Фонтан буде працювати лише у літню пору, а на зиму його закриватимуть[6].

Забудова

Палац Потоцьких

• № 1. На місці цієї будівлі у 1828 році було відкрито аптеку «Під золотою зіркою». Тут у 1853 році львів'яни Ігнатій Лукасевич і Ян Зег винайшли гасову лампу. У 1898—1901 роках будівничою фірмою Івана Левинського за проектом Івана Левинського та Альфреда Захаревича споруджений «Пасаж Миколяша» — торгова галерея, через яку можна було перейти від вул. Коперника до тодішньої вулиці Крутої (нинішня вулиці Вороного) з відгалуженням до вулиці Лінде (нинішня вулиця Ференца Ліста) та був накритий ажурною заскленою металевою конструкцією. У пасажі були десятки крамниць, два кінотеатри, кав'ярні та різні офіси, зокрема, тут працювало консульство Югославії[7]. На початку другої світової війни, у 1939 році, під час бомбардування міста німецькою авіацією, одна з авіабомб впала на пасаж та зруйнувала його. До початку реконструкції приміщення на першому поверсі будівлі у 2010 році тут функціонувала центральна аптека міста Львова. Після реконструкції у 2017 році в приміщенні колишньої аптеки відкрився інтерактивний музей-кондитерська «Під золотою зіркою» родини Іонових. Власники закладу також планують відновити історичний пасаж Міколяша[8].

• № 2. На початку XX століття на першому поверсі будинку містилися цукерня Яна Гефлінґера, крамниця Артура Бартоша з продажу ламп, залізних, латунних і садових меблів, порцеляни та скляних виробів[9], а також «Оптика» Бенедикта Мюнца[10].

• № 3. Будинок збудовано у стилі модернізму у 1908—1910 роках на місці давньої кам'яниці міщанина Яна Марішлера. Замовником виступала італійська страхова компанія «Assicurazioni Generali». Архітектор Альфред Захаревич. Фасад оздоблено маскаронами та увінчано чотирма скульптурами роботи Зигмунта Курчинського. Між другим-третім поверхами, над входом — горельєф «Піклування», виконаний Тадеушем Блотницьким. Вітражі сходової клітки виготовлені за картонами Захаревича на фабриці Станіслава Ґабріеля Желенського. На першому поверсі у 1911—1914 роках діяло кабаре «Вулик» (пол. Ul). До 1939 року тут містилися бюро морських подорожей лінії «Ґдиня-Америка», «Реставрація Скаврона» М. Рудека,[7] «Дивани Живецькі» Марцина Тремського[11]. За радянських часів у будинку містився фінансовий технікум (нині — львівська державна фінансова академія)[12]. 6 жовтня 2016 року, у рамках проекту «Львів дипломатичний», на будинку міський голова Львова Андрій Садовий разом із Надзвичайним та Повноваженим Послом Королівства Данії в Україні Крістіаном Донсом Крістенсеном відкрили інформаційну таблицю почесного консульства Королівства Данії, яке працювало тут у 1918—1924 роках[13].

• № 4. П'ятиповерховa будiвля споруджена у 1912—1914 роках за проектом архітекторів Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича для колишньої Земської кредитної спілки[14]. Будівля прикрашена двома монументальними скульптурами крилатого Меркурія, створених Зиґмунтом Курчинським, а з боку від вулиці Банківської оздоблена вгорі скульптурними зображеннями кінських голів. Нижні вікна оздоблені вишуканим мереживом залізних ґрат. Інтер'єр банку прикрашений розписами Каетана Стефановича та Зигмунта Розвадовського[15]. За Польщі цю адресу мали склад кіно-фототехніки та матеріалів Яна Буяка[16], фабричний відділ акціонерного товариства закладів Жирардовських[17]. За радянських часів тут містилося львівське міське управління та львівська обласна контора Держбанку СРСР[18]. Будівля використовується банками й донині — управління НБУ у Львівській області.

• № 5. Колишній прибутковий дім Ізидори Шутц, збудований близько 1911 року за проєктом Романа Фелінського. Скульптурне оздоблення Зигмунта Курчинського[19]. За Польщі тут містилися склад та представництво фабрики шоколаду Е. Ведель[17]. В цьому будинку до 1943 року мешкав галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії Роман Дашкевич[20]. У будинку від грудня 1944 року міститься львівська державна музична школа № 2 імені Миколи Колесси), що була заснована у 1939 році, як музична вечірня школа для дорослих[21]. З 1926 роках тут містився салон, що виробляв та продавав музичні інструменти. Від 1960-х років й донині перший поверх будинку займає крамниця музичних інструментів «Трембіта», яка у 2021 році за «найтриваліший період незмінного місцезнаходження» увійшла до Книги рекордів України[22].

• № 9. Кам'яниця збудована у 1912 році за проектом архітектора Казимира Теодоровича. Від часу побудови на першому поверсі будівлі діє кінотеатр «Коперник» (початкова назва — «Санс-Рівал»), один із найстаріших кінотеатрів міста[23]. До початку 1960-х років у будинку був також готель.

• № 10. За Польщі тут містилася крамниця з продажу нафти та фабрика пасти до взуття О. Келлера. Також до 1939 року в будинку працювала чоловіча кравецька майстерня Марека Тейга[24].

• № 11. За цією адресою за Польщі працювала крамниця з продажу музичних інструментів Конрада Хаїма і сина[16].

• № 12/14. Будинки споруджено у 1908 році за проєктом архітекторів Едмунда Жиховича та Міхала Лужецького.

Музей «Русалка Дністровая»

• № 15. Палац Потоцьких. Палац, збудований у 1880—1889 роках в стилі французького класицизму для графа Романа Потоцького. За радянських часів тут містилися різні установи — Палац піонерів, Український державний геологорозвідувальний інститут, Палац урочистих подій. Нині будівля належить Львівській галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

Кам'яниця (вул. Коперника, 16)

• № 16. Близько 1888 року органмістр Ян Слівінський викупив цей будинок для потреб власної фабрики органів. Перебудувала для Слівінського цю кам'яницю фірма Івана Левинського, ймовірно за проєктом Яна Томаша Кудельського. Фасад будинку барельєфами жінок-музикантів оздобив, ймовірно, львівський скульптор Петро Гарасимович[25]. Кам'яниця мала величезне внутрішнє подвір'я, що, дозволяло майстрові зберігати в себе на фірмі велику кількість необхідних для виготовлення органів матеріалів та різноманітних пристроїв, заготовки з різних порід дерев, запасні частини тощо. Виробничі площі фабрики розташовувалися вглибині будинку. Від 1892 року й до трагічної смерті майстра у 1903 році його фірма діяла за цією адресою[26].

• № 17. Львівський палац мистецтв, споруджений у 1987 році за проєктом архітектора Василя Каменщика. Нині тут також міститься Львівська обласна організація Національної спілки художників України. У попередньому будинку, що стояв на цьому місці, за Польщі містився відділ продажу Малопольської спілки бджолярів[27].

• № 18. За цією адресою за Польщі працювала крамниця фотоапаратів та приладів Станіслава Барвіка[16].

• № 19. За цією адресою працювала фабрика корків Мюльштайна. Будинок реконструйовано фірмою Едмунда Жиховича за проєктом 1908 року авторства Петра Тарнавецького[28].

• № 20. Будинок збудований за проєктом архітектора Фридерика Баумана у 1820-х роках. Спочатку тут працювала друкарня Гоявічинського, пізніше будинок належав віце-губернатору Галичини Францу Краусу. У 1839 році мешкав ерцгерцог Франц Карл Йосип Габсбург (1802—1878), батько майбутнього австрійського імператора Франца Йосифа I. У 1920-х роках в подвір'ї будинку містилася майстерня з виготовлення спортивного взуття Адольфа та Рудольфа Дасслерів. Згодом Дасслери відкрили ще кілька майстерень в районі сучасної вулиці Жовківської. Саме тут зародилася «Фабрика взуття Дасслера», яку офіційно вважають засновницею торгової марки Adidas[29].

• № 22. У цьому будинку діяла майстерня скульптора Юліуша Белтовського[30].

• № 23. У цьому будинку до 1939 року містилися інженерно-архітектурне бюро будівничого Зиґмунта Шлагера[31], аптека Хайльмана[32].

• № 26. Неоренесансний будинок, споруджений 1885 року для адвоката Феліціана Яцковського. На його фасаді поміщено погруддя Коперника, авторства, ймовірно, Юліуша Белтовського[30].

Костел святого Лазаря

• № 27. Колишній шпиталь святого Лазаря — комплекс будівель, що відносяться до XVII—XIX століть і мають статус пам'яток архітектури. Серед них костел святого Лазаря, освячений у 1639 році, пам'ятка епохи ренесансу з елементами готики. Архітектор Амвросій Прихильний, який помер 1640 року і був похований у крипті костелу. 1872 року проведено капітальний ремонт. У радянський час більшість творів мистецтва, що зберігалися в храмі, зникли. Будівлі було передано військовим. 1989 року храм і прилеглі шпитальні будинки передали Державній академічній хоровій капелі «Дударик». Нині в храмі також почергово проводяться богослужіння громад Української греко-католицької церкви та Православної церкви України.

• № 28. У 1908—1914 роках в будинку містилася філія фотоательє «Геліос» Макса Апісдорфа, головний офіс ательє містився в будинку на вул. Асника, 4 (нині — вул. Богомольця)[33].

• № 30. Будинок збудований 1907 року в стилі неоготики за проектом архітектора Яна Шульца. Скульптурна орнаментика Петра Гарасимовича[34]. До 1939 року в будинку містилося бюро Францішека Іжика, що спеціалізувалося на монтажі та ремонті систем центрального опалення закладів охорони здоров'я[17].

Будинок № 36

• № 36. У 1729 році на цьому місці було збудовано жіночий монастир ордену домініканок. У 1783 році його закрили, а у будівлі розташувалась греко-католицька духовна семінарія (згодом — духовна академія). У радянські часи будівля старих «музеїв» або семінарський гуртожиток використовувався як студентський гуртожиток Львівського університету імені Івана Франка, але наприкінці 1970-х років будівлю знесено і на її місці побудували сучасну прямокутну будівлю (нинішня адреса — вул. Дорошенка, 43), яку займають служби Львівської філії АТ «Укртелеком», а нові приміщення колишньої семінарії займає географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (нинішня адреса — вул. Дорошенка, 41). Поруч розташована дзвіниця церкви Святого Духа, що була збудована 1729 року поряд з однойменною церквою. Сама ж церква була зруйнована 15 вересня 1939 року, під час бомбардування Львова німецькою авіацією. У наш час на місці, де стояла церква Святого Духа, проведено археологічні дослідження, виявлено фундаменти церкви, але навіть до консервації справи так і не дійшли. Планувалася навіть відбудова церкви. Нині у дзвіниці Свято-Духівської церкви розташовано експозицію музею «Русалка Дністровая».

Пам'ятник М. Шашкевичу у Львові біля музею «Русалки Дністрової»

• № 38. За цією адресою за Польщі працювала майстерня Яна Ортнера з виготовлення меблів[35], також жіночий загальноосвітній гуманітарний та математично-фізичний ліцей Ольги Філіпі-Жихович[36]. Нині цієї адреси не існує.

Палац Сапігів

• № 40. В будівлі міститься львівська середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 9 з поглибленим вивченням інформаційних технологій[37].

• № 40а. Палац князів Сапігів. Палац, збудований 1868 року у стилі французького бароко за проектом архітектора Адольфа Куна. У радянські часи у вцілілій після війни частині палацу містилася бібліотека та актова зала львівської середньої загальноосвітньої школи № 9, пізніше тут розташували львівську обласну організацію Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Вздовж вул. Коперника біля будівлі збереглися залишки палацового парку.

• № 42. Палац Бєльських було перебудовано у 1921—1923 роках архітектором професором Іваном Багенським для графів Бєльських у стилі неокласицизму. Від радянських часів й понині тут міститься Львівський обласний будинок вчителя, при якому функціонує педагогічний музей[38].

• № 56. За Польщі в будинку містилася першокласна майстерня чоловічого, жіночого і дитячого взуття та ремонту калошів і валянків М. Зубрицького.

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 62. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 122, 140. (рос.)
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Коперника вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 72—77. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 29, 30. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. Коперника Миколая вулиця // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 397—401. — ISBN 978-966-7007-99-7.
• Львів. Туристичний путівник. — Львів : Центр Європи, 2007. — 516 с. — ISBN 966-7022-09-9.
• Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
• Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Коперника М.. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 10 жовтня 2021.
• Прес-служба ЛМР (18 квітня 2019). На верхній алеї вулиці Коперника облаштують нову пішохідно-велосипедну доріжку. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 10 жовтня 2021.