Логвин Григорій Никонович

Григорій Логвин (праворуч у другому ряду) з учасниками з'їзду молодих активістів (1930-ті роки)

Народився 22 (9 ст. с.) травня 1910 року в с. Косівка, нині Олександрійського району Кіровоградської області (тоді Олександрійського повіту Херсонської губернії) в селянській родині.

У 1926 році закінчив семирічну школу в м. Олександрія. 1929 — закінчив сільськогосподарську школу в с. Шамівка Знам'янського району, після якої працював головним агротехніком, заступником голови і головою колгоспу в с. Дмитрівка Знам'янського району (1929-1931).

1931—1934 — студент Харківського художнього інституту. 1934-1936 — студент Харківського інституту інженерів комунального господарства (ХІІКГ; спеціальність: архітектор, дипломний проект: «Реконструкція Залізноводського курорту»).

1936—1938 — асистент, викладач історії архітектури, рисунку та живопису, архітектор у проектній майстерні та в ХІІКГ.

1938—1941 — студент Московського інституту образотворчих мистецтв (кваліфікація: художник).

1941—1945 — в лавах радянської армії (13-й запасний стрілецький полк до серпня 1941, 36-й артилерійський полк до жовтня 1945).

З жовтня 1945 — «архітектор-автор» в проектному інституті «ДІПросільбуд».

1946–1947 — аспірант Академії архітектури УРСР (науковий керівник П. Г. Юрченко). Тема кандидатської дисертації: «Архитектурный комплекс в Зимно» (1948; архітектура Святогірського монастиря в с. Зимне на Волині).

1958 — ВАК СРСР затвердив Г. Логвина у вченому званні старшого наукового співробітника зі спеціальності «теорія та історія архітектури».

Тема докторської дисертації: «Украинское искусство (Происхождение предвозрождения). 1240—1540 гг.» (1968; українське мистецтво XIV—XVI століть; офіційні опоненти: М. К. Каргер, М. А. Ільїн, П. О. Раппопорт.

Від 1947 протягом майже 50 років працював у Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури і містобудування (Київ).

В 1965 році опублікував у газеті Літературна Україна статтю, із закликом створити Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Ідея була підтримана багатьма вченими, митцями й культурними діячами, які утворили ініціативну групу й організували установчий з'їзд Товариства, який відбувся 1966 року[2].

Похований 10 березня 2001 року на Байковому кладовищі у Києві.

Родина Григорія Никоновича Логвина. Сам він — у другому ряду праворуч. В першому ряду його малолітній син Юрій, майбутній письменник і художник.

Син — український художник та письменник Юрій Логвин.

Григорій Никонович Логвин (ліворуч) з відомим музеєзнавцем Іларіоном Свєнціцьким і своїм сином Юрієм на території Львівського музею українського мистецтва (1951)

1957 — автор розділів «Архітектура України періоду формування української народності (XIV—XVII століть)» та «Дерев'яна архітектура України (XIV—XIX ст.ст.)» у 1-му томі «Нарисів історії архітектури Української РСР».

1967 — автор розділу про архітектуру XIV — першої половини XVI століть в II томі «Історії українського мистецтва».

1968 — автор аналогічного розділу до VI тому «Всеобщей истории архитектуры» (Москва).

1968 — виходить фундаментальна праця «По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки». К., «Мистецтво», 1968.

Член редколегії та науковий редактор III і IV томів ілюстрованого довідника-каталога «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (К. : Будівельник, 1983—1986).

Редактор і автор вступного слова (разом із М. П. Бажаном) до монографії С. А. Таранушенка «Монументальна дерев'яна архітектура України» (К. : Будівельник, 1976).

Інші монографічні праці (за абеткою):

• З глибин: Гравюри українських стародруків XVI—XVIII ст. (К. : Дніпро, 1990.
• З глибин: Давня книжкова мініатюра XI—XVIII століть (К. : Дніпро, 1974, також: англійською мовою — 1977).
• Киев: По художественным памятникам Киева (Очерк) (М. : Искусство, 1963, 1980, також: англійською, фрнацузькою, німецькою мовами, 1982).
• Киево-Печерская лавра (М. : Искусство, 1958).
• По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки (К. : «Мистецтво», 1968).
• Собор Святої Софії в Києві (К.: Мистецтво, 2001).
• Софія Київська (1971, також: російською, англійською, німецькою, французькою мовами).
• Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель (М. : Искусство; Лейпциг: Эдицион, 1982, 1987).
• Украинские Карпаты: Книга-спутник (М. : Искусство, 1973).
• Украинское искусство X—XVIII века (М. : Искусство, 1963).
• Українське мистецтво XIV — першої половини XVIII ст. (К. : Мистецтво, 1963, співавтор Л. С. Міляєва).
• Український середньовічний живопис (К. : Мистецтво, 1976, співавтори Л. С. Міляєва, В. І. Свєнціцька).
• Художник М. Г. Дерегус: Нарис (К. : Мистецтво, 1963).
• Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль (М. : Искусство, 1980).
• Чигирин. Суботів: Архітектурно-історичний нарис (К. : Вид-во Академії архітектури УРСР, 1954).

На честь Г. Н. Логвина видано: Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць Державного НДІ теорії та історії архітектури і містобудування. — К. : НДІТІАМ, 1998. — Вип. 3: На честь Григорія Никоновича Логвина. — 240 с. (Основні друковані праці Г. Н. Логвина, с. 14-19).

У травні 2016 в Олександрії на честь Григорія Логвина було названо вулицю на мікрорайоні Перемога[3].

• Логвин Н. Г. Логвин Григорій Никонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 255. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Логвин Н. Г. Логвин Григорій Никонович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — С. 585—586. — ISBN 978-966-02-7999-5.
• Гассанова, Н. Академія Григорія Логвина / Н. Гассанова // Образотворче мистецтво. — 2001. — № 4. — С. 6-7.

• Віктор Вечерський. Феномен довгожителя на ниві українського мистецтвознавства (до 90-річчя Григорія Логвина).
• Валентина Олійник. Він написав «енциклопедію українського мистецтва».