Малі Дорогостаї

Географічні координати 50 градусів 32'48" пн. ш. і 25 градусів 35'16 сх. д.

Розташоване у південно-західній частині Волинської височини. Розташоване на березі притоки Ікви за 15 км від автомагістралі Київ — Львів — Чоп.

Знаходиться в лісостеповій зоні, Західноукраїнській її провінції. Територія багата вапняком, глиною, крейдою, піском. Оброблювальні землі чергуються з дубово-мішаними гаями. Ґрунтовий покрив представлений опідзоленими чорноземами. На окраїні села протікає річка Дійничка, яка бере початок на Турецькій горі, а взагалі село лежить за 7 кілометрів від районного центу, 70 кілометрів від обласного та 31 кілометр від залізничної станції міста Дубно, через нього проходить автомагістраль Дубно-Луцьк.

У Переліку фондів родових архівів магнатів і шляхти Правобережної України КЦАДА зазначено, що магнати Сапєгі посідали володіння Dorohosta[je] на Волині з 1402 по 1812 р.р.[1]

Назва Дорогостаї (без слова Малі, Великі) вживалася від зародження поселення. Вперше село з такою назвою згадано в акті від 1545 року. Назва села походить від прізвища пана Дорогостайського, а назва Малі Дорогостаї з‘явилася внаслідок того, що меншому синові дісталася менша частина землі.

Речові пам‘ятки свідчать про те, що село вже існувало в XII столітті (при розборі католицького костела, який колись був на території села, виявилося, що цегла, з якої він зроблений, виготовлена у XII столітті.) Село із східної, південної і західної сторін було оточене водою. З північної — проліг глибокий рів. Південна сторона села була ще захищена кам‘яною стіною, залишки якої виявлені при земельних роботах.

У 1561 р. частину Дорогостаїв захопив Ян Кухмистрович у тодішнього свого брата Миколи.

14 березня 1561 р. Кухмистрович скаржиться на свого пана за те, що той переховує селянина-коваля, який втік, боячись бути покараним за крадіжки.

4 червня 1563 р. надійшла скарга князя Івана Масальського про захоплення паном Яном Кухмистровичем його коней, які втекли з Радухівки в Торговицю через Дорогостаї.

Задокументовано, що 10 березня1564 р. селянин Єврам Плюта, помираючи заявив привселюдно, що причиною його смерті є побої, завдані йому паном Яном Дорогостайським (опис актової книги Київського центрального архіву). Акт від 20 серпня 1565 р. зафіксував скаргу пана Миколи Кухмистровича на пана Яна Кухмистровича-Дорогостайського про підпал сіна та трьох селянських дворів у Дорогостаях.

Акт від 8 квітня 1566 р. свідчить, що у Дорогостаях в пана Яна Кухмистровича вкрали сіно, підпалили клуню з житом і зробив це слуга брата скаржника.

Автором скарги від 19 жовтня 1566 р. є литовський стольник Микола Дорогостайський. Він стверджує, що нанесли побої та рани його слугам та коням, захопили мисливських собак в Дорогостаях і переорали його поля муравицький війт, міщани та урядники литовського гетьмана Григорія Ходкевича.

Той же Ян Кухмистрович 15 травня 1569 р. згодився на приєднання до Корони Польської і підтвердив згоду присягою. 6 березня 1577 р. на татарський табір, що розташувався під Дорогостаями, несподівано напав невеликий загін. Події тогочасного побоїща та його наслідки проаналізував на основі архівних документів кандидат історичних наук із Львова Андрій Козицький: «Татари з‘явилися несподівано. Час для нападу було вибрано вдало. Більша частина військ Речі Посполитої разом з українськими козаками Яна Зборовського вирушила на північ воювати з вільним містом Гданськом. На Волині, втім, як і на решті території держави залишилися лише окремі гарнізони в окремих замках. У суботу 2 березня 1577 р. татарський загін хана Карвула підійшов до Горині. Степовики, які з‘явилися з південного сходу, швидко знайшли дві гаті і переправилися ними через річку. Опинившись на другому березі татари одразу ж поділилися на дрібні загони й, розсипавшись околицею, почали палити села і брати ясир. З димом пішли Сураж, Опишковці, Борки, Шумськ, Мізуринці. Наступного дня нападники перейшли по льоду Ікву між Дубном і Таракановим й заклали кіш в Погорільцях. Перепочивши день, 4 березня степовики розділилися на два загони, один з яких пішов угору, а другий — униз по Ікві. Перший загін спалив дощенту Івання, Муравицю та Млинів й зупинився в Добрятині та Торговиці. Ті татари, які йшли вниз по течії річки, дійшовши до Верби, звернули на північ і знищили ще три села.

На світанку 6 березня 1577 р. на татарський табір, що розташувався під Дорогостаями, несподівано напав невеликий загін литовського мечника Миколи Монвида Дорогостайського. Налетівши на ворога, сміливці прорвалися у самий цент табору. Загін Дорогостайського налічував заледве 80 чоловік, але захопленим зненацька татарам видалося, що їх атакує набагато численніше військо. Поки степовики не зорієнтувалися в ситуації, Микола Дорогостайський зумів звільнити велику частину ясиру і навіть захопити кількох татар у полон. І хоча повністю розбити татар не вдалося, отримавши неочікувану відсіч, хан Караул зібрав залишки свого чамбулу й швидко пішов на південь.

Переможна битва з набагато сильнішим ворогом одразу зробили Миколу Монвида Дорогостайського відомим. Утім, слава його була заслуженою, бо, за словами хроніста, був він чоловік «великих здібностей, освіти та мужності». На заклик польського короля в 1578 р. Дорогостайський вирушив на війну з московитами. Упродовж двох наступних років він неодноразово відзначався в боях, особисто керував захопленням двох міст і особливо уславився при штурмі Полоцька. Бажаючи винагородити відважного мечника, король Стефан Баторій надав йому у володіння Вовковиї та почесний титул старости Вовковийського».
На той час біля села знаходився курган, який називався «Могила Цвитобиль». У документі за 1595 р. курган названо по іншому «Могила велика».

Задокументовано також, що Дорогстаям у 1605 р. довелося знову відчути на собі татарський погром. Завойовники змусили населення шукати притулку у північно-східній стороні, куди татари не наважилися йти. Там були горби, дрімучі ліси. Частина люду після того, як минула небезпека, не захотіли повертатися на згарища і поселилися на території Великих Дорогостай.

У 1906 році село Млинівської волості Дубенського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 19 верст, від волості 5. Дворів 87, мешканців 785[2].

Великих руйнувань зазнало село у роки першої світової війни, багато жителів було евакуйовано з села.

Перша радянська окупація почалась у 1918 році, у лютому 1918 року село визволили австро-німецькі війська, а восени 1920 р. Млинівщина опинилася під владою Польщі.

У 1939 році село перейшло до складу СРСР.

У 1941 році село взяли під контроль німецькі війська. У червні 1943 р. через село проходило партизанське з‘єднання під командуванням С. Н. Ковпака. Село було визволене від нацистських загарбників 2 лютого 1944 р. військами 13-ї гвардійської дивізії.

40 чоловік із Малих Дорогостай загинуло на фронтах війни. На вшанування пам‘яті про них встановлено обеліск. Всього ж на війну було мобілізовано 150 малодорогостайців.

Серед них: Диковицький Іван Якович, Перев'язко Вячеслав Павлович, Тростянчук Олексій Григорович,Титарчук Леонід Михайлович.

20 вересня 1947 р. Млинівський райвиконком затвердив статус сільськогосподарської артілі ім. Шевченка. У грудні 1950 р. на загальних зборах членів колгоспу об‘єдналися 3 колгоспи: ім. Шевченка (Малі Дорогостаї), «Нове життя» (с. Маслянка) та ім. Жданова (с. Мантин). Головою колгоспу був обраний Ярмольчук К. Г.

Літнього вечора 1953 р. в колгоспі вперше засвітилася лампочка Ілліча. В 1958 р. до колгоспу ім. Шевченка приєднався колгосп ім. Калініна (с. Брищі). А в червні 1959 р. також був приєднаний колгосп ім. Молотова (с. Муравиця). Головою колгоспу в 1959 р. був обраний Слободінський П. М., а в 1962 р. головою колгоспу був обраний Яцюк Г. В.

У 1979 р. колгосп очолив Прудников А. М. Під його керівництвом розпочато газифікацію і асфальтування вулиць. Закладено фундамент для будування адмінбудинку.

З 1984 р. головою колгоспу стає Романюк М. С. У 1986 р. закінчено будівництво адмінбудинку, розпочато телефонізацію, встановлено в адмінбудинку АТС на сто номерів.
У 1987 р. закінчено будівництво дитячого садка і реконструйовано центральну площу села (знесено старі хати і заасфальтовано площу). Зараз колгоспна земля розділена між селянами, кожному з яких належить понад 2,5 га.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 857 осіб[3].

Роман Петрович Зінь

До 2016 - центр Малодорогостаївської сільської ради. У підпорядкуванні якої знаходилися села: Брищі,Маслянка, Мантин, Стоморги.

Сільський голова — Зінь Роман Петрович (на 2016 рік). Від 2016 у Млинівській селищній громаді

На території сільської ради працюють:

• М'ясо — переробне підприємство «Чайка» — приватний підприємець Чайка В.
• «ДБК Буд» по виробництву цегли
• Магазин-кафе «Оксамит» — пп. Коновалова О. О.
• Магазин «Пивна хата» — пп. Дубравський С. П.
• Кафе і магазин Млинівського РАЙСТ

Фермерські господарства:

• «Влада» — пп. Романчук О. М.
• «Влада +» — пп. Романчук І. А.
• «Магія і К» — пп. Момот Я. Д.
• «Лілея і К» — пп. Гайструк С. В.
• «Явір» — пп. Назаркевич М. О.
• «Арсен +» — пп. Трачук А. та
• «Серпанок» — пп. Романюк М. С.

Амбулаторія сімейної медицини

Колись у Малих Дорогостаях існував римо-католицький кармелітський костел. Про нього згадується в акті від 1 лютого 1704 р. в скарзі від імені луцького єпископа Діонісія Жабокрицького до приналежних до Дорогостайського монастиря робітників, які разом з Палієвими козаками наїхали на село Жабокрицького Межирічки і пограбували будинок селянина Івана. При розборі цього костелу виявилося, що цегла з його стін виготовлена ще у XII столітті, отже, можна стверджувати, що поселення існувало ще в XII столітті. Фундували костел на початку XVII століття на місці давнього собору Ян Сапега та його дружина Констанція з Гербуртів. Будівництво костелу у стилі бароко було закінчене у 1679 р., а після заборони греко-католицької церкви у 1832 р. він був переобладнаний на церкву. Під час першої світової війни церкву було зруйновано. Залишилися голі стіни без склепіння.

В храмі знаходився склеп, у якому була захоронена польська графиня і ще було 12 домовин. У цих домовинах були захоронені діти і дорослі люди.

За переказами жителів, поляки пропонували відновити костел і вручити селянам ключі вже від відновленого костелу, за що їм повинні були дати певну частину лісу. Але жителі не погодились на такі умови і цей храм простояв ще до 1957 р., доки його стіни не почали розбирати на будівництво школи.

Цікавий запис зафіксовано у церковних книгах за 1789 р.:

Сію книгу купила раба Божия Н. Якимчучка з Великих Дорогостай за власны гроши, за золотых восемдесят, року Божия 1789 мисяця сентембрия дня дванадцятого до церкви Дорогостайський местецкой храма Покрова Пресвятыя Богородицы.

При церкві в Малих Дорогостаях священиками були Стефан Лучинський (1811—1840 рр.), Александр Якович Остальський (з 1841 по жовтень 1886 р.), Петро Олександрович Кваснєцький (з 1886 р.). Останній отримував платню 300 рублів, псаломщик — 50 рублів.

Церква в ім‘я Покрови Пресвятої Богородиці перебудована у 1873 р. із кармелітського костелу, збудованого у XVIII столітті. Переобладнано іконостас, а також дзвіницю над папертю. Роботи по переобладнанню коштували 9000 рублів казенних грошей та 2000 рублів, зібраних прихожанами. В 1887 р. церква пофарбована зсередини та зовні. В церковному лісі є сад, будинок та город, що приносить 40 рублів прибутку в рік.

У роки першої світової війни храм був знищений і залишилися одні стіни. Після війни, приблизно в1918 −1920 рр. почалося будівництво нової церкви, яка і досі носить назву Свято — Покровської. Спочатку ця церква була дерев'яна у вигляді хати і найбільшу участь у її будівництві брав житель Мантина Никитюк Дмитро Якович. До 1980-х років церква залишалася дерев'яною і лише під приводом того, що робиться реконструкція, приблизно у 1980—1981 рр. церква і дзвіниця була обмурована.

У цей час у церкві правили такі священики: Коровіцький, Кострицький, Василь Буйницький, отець Гордій і зараз править з 1993 року Андрій Іванейко.

• Цимбалюк Є. П. Млинівщина на межі тисячоліть: Фрагменти літопису від давнини до сьогодення. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2001. — С. 85—90.
• Тронько П. Т. Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область. — Київ: Інститут історії Академії наук УРСР, 1973. — С. 424—425.
• Dorohostaje Małe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 431. (пол.) — S. 431. (пол.)

• Облікова картка с. Малі Дорогостаї. Верховна Рада України.