Маценко Микола Іванович

З початку 90-х, разом із художником Олегом Тістолом, розробляє програму «Нацпром» — дослідження національних стереотипів, зафіксованих у предметному середовищі[3][17][18]. Серед спільних проєктів — «Українські гроші», «Музей Ататюрка», «Музей архітектури», «17 ве­рес­ня», «Музей України», «Мать городов», де інсталяції, картини, фотографії тощо поставали актуальною формою авторського дослідження «українського простору», парадоксів національної історії, масової свідомості, особливостей національного світосприйняття, з властивими йому замилуванням «красою» і схильністю до міфотворчості[13][19]. Як зазначає мистецтвознавець та куратор Олександр Соловйов, набувши досвіду «в зіштовхуванні, іронічному переплетенні різноманітних міфів та стереотипів культури, автори прагнуть створити якісно новий український стереотип, або ширше — метаміф»[20].

2006 року на фестивалі Арт-Шаргород художник розпочинає перформативний проєкт «В кожну хату — по квадрату[21]», що мав на меті  популяризацію «Чорного квадрата» Казимира Малевича та «наведення мостів над прірвою, що досі пролягає між авангардним мистецтвом та пересічною людиною». Під час перформансу митець виготовляв копії «Чорних квадратів» та продавав їх за символічною ціною широкій публіці, паралельно займаючись просвітницькою роботою щодо ідеї та значення твору в історії мистецтва. Проєкт отримав продовження 2007 року на Арт-Москві, згодом у ЯГалереї та на Андріївському узвозі в Києві, 2012 року — на симпозіумі сучасного мистецтва «Бірючий». Логічне завершення отримав 2016 року в акції «Український сувенір» в Мистецькому Арсеналі. Під час майстер-класу всі охочі мали змогу долучитися до виготовлення «Чорних квадратів», втілюючи на практиці розповсюджену тезу на адресу мистецьких творів «я теж так можу»[22][23][24].

У мистецтві існує всього дві загальновідомі „ікони“ — „Джоконда“ Леонардо да Вінчі та „Чорний квадрат“ Казимира Малевича. І якщо щодо позитивного сприйняття першої картини існує безумовний консенсус, то друга ось уже ціле століття є предметом гострих дискусій не тільки і не стільки у вузьких колах фахівців, скільки серед широких верств суспільства. „Квадрат“ не залишає байдужими нікого: починаючи від простого робітника і закінчуючи академіком. … Комерційно-просвітницька акція „В кожну хату — по квадрату!“ — не стільки мій авторський перформанс, скільки спроба доступними мені художніми засобами посприяти позитивному сприйняттю геніальної картини нашого великого земляка серед пересічних українців. … „Чорний квадрат“ — це своєрідний портал, здолавши який можна ввійти до безмежного світу сучасного мистецтва.

— Витримки з тексту Миколи Маценка 2016 року[23]

У проєкті «Неофольк», розпочатому 2005 року, Микола Маценко звертається до фундаментальної структури народного мистецтва. Колористичні варіації будуються навколо одного структурного модуля, традиційні орнаменти набувають форми, співзвучної сьогоденню. Переосмислюючи фольклор у контексті глобалізації, художник інтерпретує атрибути національного буття, актуалізує архетипні пласти колективної свідомості. За словами самого автора, це переосмислені мотиви гуцульських килимків зі спогадів його дитинства. «Народне мистецтво дуже просте і зрозуміле. Воно сприймається на первинному рівні і не потребує пояснень. Цей проект не є спробою адаптувати старожитності до сучасності. Це демонстрація автентичності не як архаїки, а як актуального мистецтва у потоці безперервного творчого процесу нашого народу. Це коломийки у візуальному виконанні»[25].

2012 року проєкт було показано в PinchukArtCentre в рамках персональної виставки художника в форматі критичного концептуального висловлювання, тотальної інсталяції, де живопис поєднувався з білими облицювальними кахлями[26][27][28].

Одним із ключових проєктів Миколи Маценка є «Геральдичний цикл», який художник створює з 2007 року до сьогодні. Він є своєрідним концентратом авторського і колективного бачення сучасної локальної духовної і матеріальної культури в глобальному контексті. Подібно до традиційної геральдики, «геральдика» Маценка ― система соціального кодування, квінтесенція смислів: символів, знаків, стереотипів. Поєднуючи у вигадливих композиціях побутові предмети, елементи повсякдення і різноманітні історичні та культурологічні алюзії, автор конструює персональну оповідь про історію і сучасність суспільства, що його оточує, і складовою якого він сам є. Абревіатури, крилаті вислови і літературні цитати ― теж своєрідні коди, частини меседжу, водночас іронічного і серйозного, часто парадоксального, ― «про звичне і екстраординарне, прекрасне і страхітливе, про загрози і переваги, вподобання і фобії, минуле і теперішнє, перемоги і поразки, з яких плететься орнамент дійсності»[29][30]. За словами мистецтвознавиці Олени Мартинюк, у цій серії Маценко «вільно черпає з різних джерел, як-то традиції авангардної абстракції, модерної української графіки (Г.Нарбут), радянських абревіатур, пишноти бароко та вуличної естетики графіті. Створює органічне своєму баченню поле української сучасної культури, прослідковуючи ґенезу багатьох явищ від їх витоків до сучасних маніфестацій»[12].