Мащенко Микола Павлович

Народився 12 січня 1929(19290112) року в с. Мілуватка, тепер Сватівський район, Луганська область, Україна.

1953 — закінчив Харківський театральний інститут (майстерня Мар'яненка).

1957 — почав працювати на Київській кіностудії художніх фільмів.

1989—2004 — директор, згодом генеральний директор Київської кіностудії ім. Довженка.

1996 — засновник Академії мистецтв України, а за рік — її дійсний член (академік).

2004 — академік-секретар відділення кіномистецтва Національної академії мистецтв України.

Помер 2 травня 2013 року на 85-му році життя[1]. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

У Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки поставив спектакль «Будинок, де все шкереберть» А.Портеса (1995).

Микола Мащенко є автором низки книг:

• «Зоря для матері» (1983);
• «Мамо, рідна, єдина…» (1991);
• «Відьма-енкаведистка» (2000);
• «Ви бачили, як плаче птаха…» (2003);
• «Спогад про любов. Троє» (2004);
• «Остання атака» (2005);
• «Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка» (2006).

Також він є автором низки книг з історії телебачення.

• 1961 — «Повія» (2-й режисер у співавт.)
• 1962 — «Радість моя» (у співавт.)
• 1963 — «Новели Красного дому» (у співавт.)
• 1965 — «Хочу вірити»
• 1965 — «Всюди є небо»
• 1967 — «Дитина»
• 1970 — «Комісари»
• 1971 — «Іду до тебе…»
• 1973 — «Як гартувалася сталь» (за романом російського письменника Миколи Островського, 6 серій)
• 1978 — «Шлях до Софії» (за романом болгарського письменника Стефана Дичева, 5 серій, СРСР — Болгарія)
• 1980 — «Овід» (за романом англійської письменниці Етель Ліліан Войнич, 3 серії)
• 1982 — «Карастоянови» (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія)
• 1983 — «Паризька драма»
• 1986 — «Мамо, рідна, любима...»
• 1987 — «Все перемагає любов»
• 1988 — «Зона» (спільно з С. Шахбазяном)
• 1993 — «Кобзар»
• 1992 — «Вінчання зі смертю»
• 2008 — «Богдан-Зиновій Хмельницький»

Меморіальна дошка на адміністративному корпусі кіностудії ім. Довженка (Київ)

Свого часу Микола Павлович висловлював впевненість у скорому відродженні українського кіновиробництва. Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, митець згадував, як:

Колись президент США Рузвельт, побачивши картину Марка Донського «Райдуга», вигукнув: «Народ, який здатен знімати такі фільми, непереможний!», А французький президент Де Голль, зачарований силою енергетики, що випромінювали «Тіні забутих предків» Параджанова, замовив собі копію і багато років дивився фільм удома"http://argumentua.com/stati/sergei-paradzhanov-i-slezhka-kgb

• Республіканська премія ЛКСМУ (1970)
• Орден Трудового Червоного Прапора (1971)
• Почесна Грамота Верховної Ради Абхазії (1971)
• Премія Ленінського комсомолу (1974) — за к/ф «Як гартувалася сталь» (1973)
• Орден Кирила та Мефодія (Болгарія) за фільм «Шлях до Софії» (1978)
• Орден Дружби народів (1978)
• Народний артист УРСР (1983)
• Лауреат Національної премії України ім. Шевченка за фільм «Овід» (1982)
• Почесна Грамота Верховної Ради УРСР (1990)
• Почесна відзнака Президента України (22 серпня 1996) — за видатний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, вагомі творчі досягнення та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[2]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (11 грудня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку національного кіномистецтва, багаторічну плідну громадську діяльність[3]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (29 грудня 2004) — за визначні особисті заслуги у розвитку українського кіномистецтва, багаторічну плідну творчу працю та громадську діяльність[4]
• Орден «За заслуги» II ст. (10 вересня 2008) — за значний особистий внесок у розвиток національного кіномистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну плідну працю та з нагоди Дня українського кіно[5]
• Орден «За заслуги» I ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[6]
• Державна премія України імені Олександра Довженка 2011 року — за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва[7]
• Почесний громадянин Софії (Болгарія).

• П. М. Бондарчук. Мащенко Микола Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 566. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.

• Мащенко Микола Павлович на сайті IMDb (англ.)
• Національна академія мистецтв України. Мащенко Микола Павлович.
• Микола Мащенко: Син сім'ї довженківців
• Помер колишній директор кіностудії Довженка Микола Мащенко