Меморіал Тарасові Шевченку (Вашингтон)

Перше на американській землі Товариство імені Шевченка (засноване 1898 року в Пенсильванії) поставило собі за мету побудувати пам'ятник «найбільшому синові України-Руси». Тоді не вдалося зробити задумане. Початок здійсненню задуму поклала опублікована 1956 року на шпальтах нью-йоркської газети «Свобода» стаття професора Івана Дубровського «За пам'ятник Т. Г. Шевченку у Вашингтоні». Автор зауважив, що до цієї справи мають взятися Українське наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка та Український конгресовий комітет Америки (УККА). У вересні 1960-го за ініціативою голови останнього, Льва Добрянського, було створено Комітет пам'ятника Шевченка. Його очолили президент Головної ради наукових товариств імені Шевченка Роман Смаль-Стоцький, президент Української вільної академії наук у США Юрій Шевельов та Лев Добрянський.[1]

Крім провідників української діаспори, до справи залучилося чимало американських українців, які надсилали листи на Капітолійський пагороб. Підтримували спорудження також республіканці сенатор Джекоб Джевітс та конгресмен Елвін Бентлі.

У червні 1960 року резолюцію одностайно схвалила палата представників, а в серпні, напередодні закінчення сесії Конгресу, також одноголосно — сенат. 13 вересня її скріпив підписом президент Дуайт Ейзенхауер, і вона набула чинності як публічний закон 86-749.

СРСР був проти спорудження даного пам'ятника[1]. Вимоги щодо неспорудження пам'ятника висловлювали як радянське посольство, так і представництво УРСР в ООН. У «Washington Post» було випущено ряд статей, які зображали Шевченка як ненависника католиків, православних, росіян, поляків і євреїв, а водночас «передвісника комунізму». Видання, настирливо домагалося від Конгресу скасування ухваленого ним закону. Напружена ситуація виникла після освячення майдану, коли під впливом опублікованої у «Washington Post» антиукраїнської статті міністр внутрішніх справ Стюарт Юдалл надумав навіть безрезультатно переглянути вирішене питання.

Також, була спроба зменшити підтримку проєкту з боку українців Америки. Посольство СРСР розповсюдило у Вашингтоні поміж українських видань «Слово до українців, до всієї української громади у США, до Комітету пам'ятника Шевченку в США», яке підписало ряд письменників УРСР. Улесливе звернення до «земляків поза Україною сущих» змінювалося в ньому прокльонами на адресу «деяких людців», які намагаються використати світле ім'я Шевченка «в своїх брудних політичних цілях».

Початково існувала ідея залучити до створення Олександра Архипенка, однак домовитись не вийшло і 1961 року все ж організовано конкурс. Журі складалось із 11 осіб: П. Андрусіва, В. Міяковського, Д. Горняткевича, А. Малюци, А. Осадци і У. Самчука, Г. Д. Клерка, Дональда де Лю, Роберта Б. Гейла, Е. П. Дженевейна, Еріка Ларсена. З-посеред 17 проєктів було обрано проєкт Леоніда Молодожанина. Дорадником і автором розпланування площі був архітектор Радослав Жук.[2]

Попри всі спроби противників монументу, у квітні 1963 року мистецька комісія американської столиці затвердила запропонований проєкт пам'ятника та оформлення майдану в цілому. Відкриття відбулося 27 червня 1964 року. В ньому взяли участь 100 тис. осіб, делегації з Канади, Аргентини, Бразилії, Великої Британії, Німеччини, Франції, Бельгії, Австралії. Були присутні представники уряду США та посли закордонних держав. Президент Дуайт Ейзенхауер, відкриваючи монумент Тарасові Шевченку, назвав його героєм України: «Він запалить тут новий світовий рух […] невпинний рух до незалежності й волі всіх народів і всіх поневолених націй у світі»[1].

Вашингтонський меморіал став четвертим пам'ятником Шевченку на північноамериканському континенті. Перед цим пам'ятники з'явились (у хронологічному порядку) у Клівленді, Кергонксоні та Вінніпегу.[2]