Муравйовки

«Муравйовки» — білоруська народна назва церков Московського патріархату, масове будівництво яких розгорнулося в окупованих Білорусі, Україні й Польщі, особливо після придушення національно-визвольного повстання 1863—1864 років. Народна назва походить від імені генерал-губернатора Михайла Муравйова за прізвиськами «вішальник» і «кат», який розробив програму рос. «мероприятий, имевших в виду водворение и преобладание в Северо-Западном крае русской народности» і для цієї мети запросив у російського імператора Олександра ІІ 500 тисяч рублів на відновлення старих і будівництво нових церков у Віленській і Гродненській губерніях. Ще раніше такі кошти були виділені для Вітебської, Могилівської і Мінської губерній.

Реконструкція початкового вигляду (ліворуч) і сучасний стан (праворуч) Василівської церкви-ротонди у Володимирі; притаманні для «муравйовок» цибулясті бані, декорований кокошниками барабан, характерний для так званого російсько-візантійського стилю абрис ґанку добудували лише на початку ХХ ст.

Сотні церков-«муравйовок» зводилися за типовими проектами і повинні були втілювати православно-російські і церковно-традиційні риси архітектури. Їхнє будівництво мало ідейно-політичну роль (згідно з проголошеною російським царем Миколою ІІ тезою «самодержавие, православие, народность»).

В Україні будівництво «муравйовок» покликане було замінити, а в результаті знищити український сакральний стиль в архітектурі церков.

Основні риси «муравйовок»

1865 року вийшли спеціальні «Правила, которые следует соблюдать при постройке православных церквей и причетнических сооружений в Северо-Западном крае», в яких історія білоруського народу тлумачилася з монархічних і імперських позицій.

Синод і Міністерство внутрішніх справ затвердили серію типових проектів, згідно з якими слід було споруджувати храми. Водночас заборонялося індивідуальне церковне будівництво в поміщицьких маєтках, а також проектування сільських храмів землемірами в обхід чиновників губернських будівничих комісій. Таким чином визначалася відносна однорідність і стильова єдність церков, що будувалися в Білорусі. Храми повинні бути однакового планування і містити елементи, властиві для середньовічного московського зодчества: цибулясті бані, шатрові вирішення верхів, кокошники, декоративний орнамент тощо.

Синодальний напрям

На початку ХІХ століття Російським Синодом на основі образу російської церкви було розроблене об'ємно-планувальне рішення церкви синодального типу. Після постанови про заборону будівництва церков в українському стилі передбачалося їх обов'язкове спорудження за канонізованими Синодом взірцями. Характеризується відсутністю довільної архітектурної творчості[1]. Церква синодального типу — один з ідеологічних чинників, скерованих на знищення церкви, матеріальної і духовної культури України[2].

Московсько-Ярославський напрям

У часи правління Миколи ІІ в церковному будівництві за зразок було «найвисоко заповідано» брати архітектурні пам'ятки Москви та Ярославля XV—XVII століть, які, згідно з висловлюванням І. Грабара, цінували за «несравненную сказочность». Вважалося, що саме «лубочное» московсько-ярославське церковне і теремне зодчество, на відміну від візантійського, є справжньою національною російською архітектурою.

  • Московсько-Ярославський напрям
  • Церква Андрія Первозваного в Хмельницькому
  • Свято-Преображенський собор у Житомирі
  • Надбрамна дзвіниця Свято-Троїцького жіночого монастиря в Корці
  • Церква Воздвиження Чесного Хреста в Кременці

Неовізантійський напрям

Неовізантійський напрям головним чином орієнтувався на старосвітські взірці константинопольських церков, «звідки бере початок російська національна архітектура». Однак при цьому відбувалося чимало запозичень з архітектурно-виразного арсеналу владіміро-суздальської і ранньомосковської архітектурних шкіл.

Знищення українських і білоруських історико-культурних цінностей
Змосковщення через архітектуру: церква Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря князів Чорторийських до (ліворуч) і після (в центрі) перебудови в стилі московської середньовічної архітектури (1899). Понівечення довершилося в 1995 році під зверхністю Московського патріархату (праворуч)

У 1800 російський імператор Павло І з подачі синоду Православної російської церкви видав указ про заборону будівництва трьохверхих і взагалі всяких церков в українському стилі[3].

У другій половині XIX століття пожвавлюється діяльність, спрямована на масове знищення стародавніх українських і білоруських церков, а також перебудова в стилі московської середньовічної архітектури колишніх католицьких, греко-католицьких і навіть прадавніх православних святинь. Подібним чином Московський патріархат намагався позначити «канонічну» територію. Фінансувалася ця справа за кошти, зібрані з учасників національно-визвольного повстання під виглядом штрафів і контрибуцій.

Так, у 1863 після огляду церков Мінської губернії підполковник генерального штабу архітектор Зяленський затвердив проекти на перебудову близько 100 будівель.

Внаслідок подібних реконструкцій відбувалося понівечення композицій і стильових вирішень сакральних споруд, знищувалися високої мистецької вартості фрески, вівтарі, амвони тощо.

Найяскравіші приклади:

В Україні:

У Білорусі:

Перебудовані російською владою церкви так само називають «муравйовками».

Оцінки

Ще за радянських часів збудовані за вказівкою російських властей однотипні церкви розцінювалися як матеріальне вираження колоніальної політики царату.

Білоруський митець Микола Купава зазначає, що «муравйовки» суттєво контрастують з білоруським зодчеством як антимистецькі, антагоністичні прояви і не мають нічого спільного з білоруською культурою і духовністю. Митець звертає увагу на показовість того факту, що більшовики практично не чіпали «муравйовок», знищуючи переважно стародавні білоруські святині.

Білоруський митець і етнокультуролог Тодар Кашкуревич проводить паралель між «муравйовками» і сучасним церковним будівництвом Білоруського екзархату Московського патріархату в Білорусі:

<…>це, я б сказав, усвідомлений культурний аспект. Ми маємо справу з тенденцією: просуванням певного стилістичного моменту як доволі істотного ідеологічного. Корені тягнуться з Москви. Вся Білорусь — центральні міста, центральні дороги — забудовані російською православною церквою в псевдоруському стилі. Майже на той самий кшталт, як у XIX столітті робилися «муравйовки». Вони досить добре розуміють політичний потенціал цього стилістичного моменту: «гриби» посадять — позначать свою територію впливу. Як собака мітить дерева. Це величезний політичний капітал, який вимірюється навіть грошовим еквівалентом.

Українські науковці Василь Слободян і Оксана Бойко в рецензії на працю Ярослава Тараса зазначають, що більшість українців не здатні відрізнити російської церкви від української:

В Україні збережено безліч зразків дерев'яного церковного будівництва синодального типу в класицистичному, неокласицистичному, неовізантійському, неоросійському і російському національному стилях тощо. Синодальний вплив відбився не лише в нових будівлях, але й аґресивно втрутився в архітектуру давніх волинських, поліських, подільських, наддніпрянських та лівобережних церков. В Словнику необхідно було вказати на різницю між українською та російською канонічною церквою. Це надзвичайно важливо, адже в часи Незалежної України без такого розуміння набудувалося безліч церков за синодальними зразками, які більшість українців сприймає як свою культуру[4].

Див. також

Примітки
  1. Кулагін А. М. Эклектыка. Архітэктура Беларусі другой паловы XIX — пачатку XX ст. — Менск: «Ураджай», 2000. — С. 40. (біл.)
  2. Тарас Я. М. Українська сакральна дерев'яна архітектура: словник-довідник. — Львів: ІН НАН України, 2006. — С. 437—438.
  3. Рожко В. Українське православне церковне мистецтво Волині (IX-ХХ ст.). — Луцьк, 2006. — С. 10.
  4. Рецензія: Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура[недоступне посилання з липня 2019]

Література
  • Piotr Paszkiewicz. Pod berłem Romanowów. Sztuka rosyjska w Warszawie 1815—1915. — Warszawa, 1991. ISBN 83-900047-7-1 (пол.)
  • Сокол К. Г. Русская Варшава. — Москва, 2002. ISBN 5-7368-0252-Х (рос.)
  • Sokoł K., Sosna A., Kopuły nad Wisłą. Prawosławne cerkwie w centralnej Polsce w latach 1815—1915. — Moskwa, 2003. ISBN 5-7368-0301-2 (пол.)
  • Kirył Sokoł. Rosyjska Warszawa. — Białystok, 2006. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.