Міжводне

Ярилгач («Єрілгачь») і навколишні поселення на російській мапі 1817 року з позначкою «пуст.»

Ярилгач («Джарилгачь» з позначкою «маленьке село») і навколишні поселення на російській мапі 1842 року.

Найдавніші поселення на території Міжводного датуються бронзовою добою.[3]

Також на території та поблизу села виявлено залишки кількох еллінських поселень IV—II ст. до н. е.,[4] що входили до дальньої хори Херсонеської держави, поселення отримали умовні назви Панське 1, 2, 3, 4.

Найбільш досліджене — Панське I, комплекс із 14 садиб, що були розташовані на пересипу між Ярилгацькою бухтою й озером Панським[5], поселення було знищено пожежею в першій половині III ст. до н. е. в результаті набігу скіфів, проіснувавши лише 30-50 років з часу заснування.[6] Біля неї збереглися сліди стародавньої дороги, а за нею знаходився захищений некрополь, що налічував 52 могильних пагорби.[7] На кінець XX ст. некрополь було повністю розграбовано.[8]

У Панському-I було знайдено кам'яний рельєф із зображенням Геракла.[4][9] Наразі рельєф зберігається в Євпаторійському музеї, а територія садиби забудована.[10] Крім того, у Міжводному було знайдено фрагменти двох половецьких статуй.[11]

За часів Кримського ханства село отримало назву Ярилгач.

Кримськотатарське населення покинуло Ярилгач і більшість навколишніх селищ під час першої хвилі еміграції (кінець XVIII ст.), спричиненої приєднанням Криму до Російської імперії. 1795 року землі на узбережжі Ярилгацької бухти разом з селом Ярилгач були передані полковнику Кесвогло за розпорядженням князя Потьомкіна.[12] На російській топографічній 1817 року село позначене покинутим,[6] на мапі 1842 року — як маленьке село (рос. малая деревня).

У XIX ст. село Ярилгач було заселено пересельцями здебільшого з Білорусі та України й аж до Другої світової війни (1940-ві) лишалося переважно білорусько-українським селом. В «Лоції Чорного та Азовського морів за 1892» зазначається: «на східному березі [Ярилгацької] затоки, на низовині за невисоким скелястим мисом Кара-Бурун, знаходиться невелике руське село Ярилгач, млини якого видно з моря».[12]

На початку XX ст. в селі мешкало майже 500 осіб (91 двір), осторонь села також знаходилась хлібна пристань, у селищі якої також мешкало ще 55 осіб. Жителі села займалися землеробством, рибальством, розводили тарханкутських овець та крупну рогату худобу.[12]

Селяни підтримали Жовтневий переворот і 1918 року в селі було встановлено радянську владу, до 1920 тривали бої з білогвардійцями. 1921 року чисельність населення становила 520 осіб. Результатом колективізації став голод (1921—1923), за архівними даними із 660 селян померли 160, ще 200 «розбіглися» по інших населених пунктах.

В СРСР у кінці 20-х були значно розширені політичні репресії проти селян, не оминули репресії і Ярилгач, наприклад, селяни С. Д. Сердюк та Є. П. Принь «за невиконання норм заготівлі продуктів» були позбавлені виборчих прав і оштрафовані, але оскільки грошей вони не мали, сільрада провела розпродаж їхнього майна:

Робочий кінь вартістю 15 карбованців, курки з півнем вартістю 20 рублів, борошно пшеничне — 2 мішки вартістю 5 карбованців, жакет вартістю 5 карбованців, самовар вартістю 3 карбованці, пальто вартістю 15 карбованців, сундук вартістю 3 карбованці, мисливська рушниця вартістю 15 карбованців, ліжко вартістю 5 карбованців.

Загальна вартість майна — 86 карбованців, у той час як штраф склав 1000 карбованців.[13] «Позбавлення виборчих прав» означало розкуркулення і неможливість праці на державному підприємстві, а відновлення у виборчих правах було можливе лише після 5 років «суспільно корисної праці» на держпідприємстві.[14]

В 1930-ті було розгорнуто «рішучу боротьбу за підвищення врожайності, завершення колективізації, покращення культурно-побутових умов», було створено хату-читальню, 1934 року «зліквідовано безграмотність».[12]

Восени 1941 Червона армія покинула село і розпочалася німецька окупація Ярилгача.

В роки війни понад 200 мешканців села були в лавах Червоній армії, 76-х із них було нагороджено орденами й медалями, у тому числі льотчик Микола Кудря отримав звання Героя Радянського союзу, 48 осіб загинули.[12]

Окупація села завершилася 14 квітня 1944[15]. В результаті повоєнного заселення спустілого після війни та депортацій Криму в селі з'явилися переселенці з Росії.[6]

Указом Президії ВР РРФСР № 619/3 від 21.08.1945 селище Ярилгач було перейменовано в Міжводне (рос. Межводное), Ярилгацьку сільраду в Міжводненську.[16]

В 1950-ті було проведено «укрупнення господарств»: на території Межводненської сільради було створено радгосп «Міжводне», основною спеціалізацією якого було вівчарство, також радгосп вирощував зернові[17].

1978 року озеро Панське (Сасик) було перетворене на техногенну затоку: вузький перешийок між лиманом і Ярилгацькою бухтою було розрито і на березі озера було побудовано оновлений порт Чорноморськ.[18]

У 1990-тих на базі радгоспу було створено кілька фермерських сільгосппідприємств.[12]

Населення Міжводного на 2006 рік становило 1816 осіб.[1] У літній період кількість населення села збільшується в кілька разів за рахунок відпочивальників.

За даними перепису населення 2001 року рідною мовою мешканці Міжводного вказали:[19]

Клімат посушливіший, ніж в південній частині Криму. Весна розпочинається рано, температура повітря й моря швидко підвищуються.

Купальний сезон у Міжводному розпочинається приблизно на півмісяці раніше за Південне узбережжя Криму, бо мілковода Каркінітська затока з її бухтами — Ярилгацькою, Акмечетською та Караджинською — по весні швидко прогріваються сонцем. Згідно з медичними рекомендаціями, початок купального сезону для здорових дорослих осіб визначається часом, коли температура морської води вдень стало тримається вище +17 °C, для дітей та не цілком здорових осіб — вище +20 °C. Так, у Стерегущому температура морської води сягає +17 °C приблизно 6 травня, у Міжводному — 17, у Євпаторії — 20, у Ялті — 27 травня.[20]

Купальний сезон триває з другої половини травня до першої декади жовтня — протягом цього періоду температура води не буває нижче 17 °C. Влітку температура повітря тримається в межах +19+28 °C, останніми роками максимальна літня температура сягає +40 °C. Найтепліший місяць — червень (середня температура +23,5 °C). Спека зноситься легко через низьку вологість повітря і постійні бризи. Перша половина осені тепла й сонячна, дожді приходять в кінці жовтня — початку листопада. Перші заморозки настають приблизно у жовтні. Зима м'яка та малосніжна. Найхолодніший місяць — лютий (середня температура 0+1 °C) [21]

Міжводне має регулярне автобусне сполучення з Чорноморським, Євпаторією, Сімферополем, Армянськом.

За радянських часів у селі функціонував аеропорт: літаки АН-2 виконували рейси з Міжводного до Сімферополя. У наш час летовище використовується дельтапланами місцевих турагенцій під час курортного сезону.

Найближча залізнична станція — Євпаторія (близько 82 км).

Міжводне — літній сезонний кліматичний і в перспективі бальнеологічний курорт[2]. Більша частина села розташована уздовж Ярилгацької бухти і майже все морське узбережжя Міжводного являє собою упорядкований піщаний пляж, що північніше переходить у каменистий. Купальний сезон: друга половина травня — перша декада жовтня (докладніше див. у розділі Клімат).

Міжводненські озера Джарилгач і Ярилгач (Карлавське) внесено до офіційного переліку лікувальних водних об'єктів як родовища лікувальних грязей,[22] Запаси лікувальних грязей озера Джарилгач оцінено в 3100 тис. м³, озера Ярилгач — 5 тис. м³, при цьому в документі зазначається, грязі обох озер показано для зовнішнього застосування при захворюваннях органів опори і руху, центральної та периферичної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення, шкіри, гінекологічних захворюваннях. 2012 року до переліку було додане також озеро Панське (запаси — 2000 тис. м³).[23][24]

• Пам'ятний знак загиблим у німецько-радянській війні односельцям.
• Пам'ятний знак жертвам депортації кримськотатарського народу — відкрито 16 травня 2007, скульптор — Ільмі Аметов.
• Пам'ятник Невідомому матросу — відкрито 14 травня 2013 на узбережжі Каркінітської затоки між селами Міжводне та Сєверне.[25]

• Микола Кудря (1921 -1943) — Герой Радянського Союзу, військовий льотчик Червоної армії.
• Ольга Давидко (нар. 1986) — перша в історії України чемпіонка світу з сумо у важкій ваговій категорії.

• 
  Дорожній вказівник при в’їзді до села з півдня
• 
  Аеропорт
• 
  Чорний мис (вид із півночі)
• 
  Абразійна берегова лінія, західніше села
• 
  Пам'ятник жертвам депортації
• 
  Чорноморське шосе
• 
  Вулиця Морська
• 
  Траса Т-01-07, 1 км на південь від села
• 
  Маяк на Чорному мисі