Аметов Ільмі Ганійович

Ільмі Аметов народився в 1947 році в Узбекистані, в м. Катта-Курган Самаркандської області в родині Аніфе Осман і Гані Амета (крим. Гъани Амет), депортованих із м. Судак.[1] Походив з роду Емір-Алі Сеіт-Мамут-оглу, двох синів, племінника і зятя якого у 1866 році звинуватили у вбивстві ігумена Парфенія і в 1868 році стратили у м. Кефе (нині — Феодосія).[3]

1966 року вступив до політехнічного інституту м. Навої, але 1968 року після численних попереджень від деканату його було відраховано за участь у національному русі кримських татар. Того ж року Аметов з родиною повернувся до Криму, а згодом оселився у м. Кримськ Краснодарського краю.[4]

1967 року Ільмі вирушив до Москви, де познайомився з дисидентами Петром Якіром, Володимиром Буковським та Мустафой Джемілєвим.[1]

18 травня 1969 на зустрічі активістів у Нижній Баканці познайомився з майбутньою дружиною Фатьмою, педагогом за освітою.[4]

Доправляв документи національного руху у Москву та регіони СРСР для переправлення за кордон.[4]

У 1971—1974 навчався на факультеті художньої обробки каменя Бакинського державного художнього училища, по закінченні якого до 1977 року працював у реставраціїних майстернях м. Баку, відтак повернувся до Краснодарського краю.

1987 року переїхав до Криму, спочатку влаштувався у м. Старий Крим, а потім в Сімферополі.

В 1987—1988 власними силами проводив реставраційні роботи на джерелах в монастирі Сурб-Хач.[5]

У 2004—2006 роках Аметов спільно з Асоціацією кримськотатарських працівників освіти «Мааріфчи» втілив низку проектів з виготовлення і встановлення пам'ятних знаків на місці знищених святих місць.[3]

Ільмі Аметов помер уночі 16 серпня 2011 року після тривалої хвороби. У церемонії прощання, яка відбулася наступного дня у головній мечеті Сімферополя Кебір Джамі, узяли участь голова меджлісу Мустафа Джемілєв, депутати Верховної ради Криму Рефат Чубаров та Леонід Пілунський, представники органів влади Криму, та інші суспільні й політичні діячі.[6]

Загалом в Криму встановлено понад тридцять його пам'ятних знаків.[7]

Пам'ятні знаки жертвам депортації

• у м. Судак (1994).[5]
• у с. Міжводне (2007).

Пам'ятник Сеїт оглу Сейдамету

Пам'ятник Сеїт оглу Сейдамету в с. Дачне

Погруддя Петра Григоренка

Аметов є співавтором пам'ятника дисиденту Петрові Григоренку, радянському генералові, який встановлено 17 травня 1999 на Совєтській площі у м. Сімферополь.

Пам'ятники жертвам Другої Світової війни

• у с. Сонячна Долина, відкрито 4 травня 2010[8].
• у с. Щебетовка.[5]

Стели з назвами сіл

Стели на в'їздах у села зі старими назвами:[1][3]

• с. Міжріччя (крим. Ay Serez),
• с. Дачне (крим. Taraq Taş),
• с. Багатівка (крим. Tokluq),
• с. Громівка (крим. Şelen),
• с. Журавки (крим. Bayraç),
• с. Привітне (крим. Üsküt),
• с. Лісникове (крим. Stilâ).

Пам'ятні знаки на місцях зруйнованих святих місць

У 2004—2006 роках спільно з асоціацією «Мааріфчи» («Просвітянин») встановив пам'ятні знаки (дюрбе-таш) на місцях зруйнованих мусульманських святих місць — азизів: Бай-Кият, Тувака, Киргиз-Казак, Кирк-Азіз (у селі Кирк-Чолпан), а також встановив дюрбе-таш у дар жителям сіл Щебетовка (крим. Отуз) та Ізобільне (крим. Корьбекуль).[3][5]

Кам'яний хрест

Кам'яний хрест на будівлі собору Володимира і Ольги ПЦУ в Сімферополі.[9]

Пам'ятник штабс-капітану І. Даїрському

Пам'ятник штабс капітану Ільясу Девлету Даїрському, який героїчно загинув у роки Російсько-японської війни 1904—1905 рр. Встановлено на о. Сахалін 2005 року.

Фонтан

Фонтан у джерела Дарлик-Кешме в с. Міжріччя (2009).

• 
  Пам’ятний знак жертвам депортації у Міжводному
• 
  Монумент в Судаку
• 
  Стела у с. Лісникове