Міміно

Валентин Костянтинович (Валіко Котеєвич) Мізандарі — 34-річний пілот вертольота Мі-2[1] (який він ласкаво називає «пепела» — метелик) місцевих грузинських авіаліній на прізвисько Міміно́, що означає «сокіл», зустрічає в аеропорту Тбілісі свого однокурсника, який є пілотом надзвукового авіалайнеру Ту-144 і літає за кордон СРСР. В екіпажі цього льотчика літає стюардеса Лариса Іванівна, що відразу підкорила серце джигіта. Бажаючи досягти успіхів у великій авіації, Міміно відправляється в Москву…

У Москві Валіко знайомиться з простим вірменським шофером Рубеном Хачікяном. За кілька днів вони витрачають всі гроші, і крім того, їх виселяють з елітного готелю. Рубік-Джан стає найкращим другом Міміно, разом вони потрапляють у неприємні ситуації, але справжня дружба допомагає їм подолати їх.

Зустрівши свого давнього ворога — чоловіка, що спокусив його сестру, Валіко влаштовує в його квартирі легкий погром, за що потрапляє на лаву підсудних. Рубен не лишає друга одного у важкій ситуації та всіляко намагається допомогти гордому другові-льотчику. На лаві підсудних Міміно зустрів своє 35-річчя, що стає причиною формальної відмови від можливості перенавчання на літак великої авіації. Вже прийнявши рішення про повернення додому, Міміно випадково знайомиться з ветераном війни Волоховим, який, через впливового чиновника, допомагає Валіко здійснити свою мрію.

Міміно стає льотчиком далекої цивільної авіації СРСР, пілотом надзвукового лайнера Ту-144[2] і літає по всьому світу. Але, відкритий і доброзичливий до людей, Валіко не дуже затишно відчуває себе у великих містах, і, сумуючи за Батьківщиною, повертається додому, в Телаві, до улюбленої роботи, до своїх рідних і близьких.

• Вахтанг Кікабідзе — Валіко (Валентин Костянтинович) Мізандарі на прізвисько «Міміно», льотчик місцевих авіаліній.
• Фрунзик Мкртчян — Рубен Хачикян, Рубіка — водій вантажівки, який приїхав у Москву у справах, що мешкає в одному готельному номері з Валіко.
• Олена Проклова — Лариса Іванівна Комарова, стюардеса
• Євген Леонов — Іван Сергійович Волохов, фронтовик
• Руслан Мікаберідзе — Гіві Іванович, командир авіазагону, що в ньому працює Валіко.
• Закро Сахвадзе — Варлаам, юний племінник Міміно, який мешкає в горах з дідом і матір'ю
• Марина Дюжева — Світлана Георгіївна, адвокат-початківець
• Арчіл Ґоміашвілі — Нугзар Папішвілі, «потерпілий»
• Мікаела Дроздовська — дружина Папішвілі
• Володимир Басов — Родіон Синицин, співак у Великому театрі, який влаштовує Валіко в готель на прохання тітки Ніни з Тбілісі
• Валентина Титова — Таня Сіницина
• Петро Любешкін — батько адвоката
• Карло Саканделідзе — в епізоді
• Зейнаб Боцвадзе — сестра Валіко
• Коте Даушвілі — дід
• Тамара Тваліашвілі — бабця з коровою
• Михайло Васьков — в епізоді
• Павло Вінник — друг Нугзара Папішвілі
• Савелій Крамаров — підсудний з «гарними очима»
• Олексій Алексіїв — прокурор
• Раїса Куркіна — суддя
• Микола Граббе — фронтовий друг Волохова
• Надія Семенцова — секретарка
• Едуард Ізотов — командир екіпажу
• Георгій Данелія — пілот літака, екіпаж рейсу «Тбілісі — Москва»
• Володимир Протасенко — Валера, командир екіпажу, в якому літала Лариса Комарова
• Віктор Шульгін — кадровик
• Людмила Гаврилова — організатор симпозіуму ендокринологів
• Тетяна Паркіна — Тимофеєва, стюардеса, напарниця Лариси
• Софія Гаррель — пасажирка, старенька-іноземка
• Заза Колелішвілі — в епізоді
• Анатолій Іванов — в епізоді
• Марина Поляк — стюардеса Катя
• Абессалом Лорія — радист, друг Валіко
• Іпполіт Хвічіа — Кукуш, шиє кепки
• Василь Чхаідзе — Аристофан, маляр
• Борислав Брондуков — людина, яка зважувалася перед польотом
• Леонід Куравльов — Хачикян, справжній професор-ендокринолог
• Олександр Январьов — таксист
• Тетяна Распутіна — відвідувачка ресторану, танцює лезгінку
• Рене Хобуа — не знімався в фільмі. Данелія вказував цю людину, будівника з Зугдіді, в титрах своїх фільмів на знак вдячності за колись приділену йому увагу[3].
• Сергій Голованов — генерал, в приймальні фронтового друга Волохова
• Микола Деберо — чоловік адвоката
• Ольга Казакова — Вероніка, сестра Лариси (у титрах не вказана)
• Тетяна Ігнатова — жінка, яка спостерігала за танцем Валіко і Рубіка (у титрах не вказана)
• Віктор Крючков — перехожий
• Олександр Новіков — музика в ресторані готелю «Росія»

• Золотий приз МКФ в Москві (Георгій Данелія, 1977);
• Приз за найкращий комедійний фільм на Всесоюзному кінофестивалі у Єревані (Георгій Данелія, 1978);
• Державна премія СРСР (Георгій Данелія, Фрунзик Мкртчян, 1978);
• Приз «Золотий Лачено» на міжнародному кінофестивалю в Авелліно (Георгій Данелія, 1979).

Багато фраз з фільму стали крилатими:

•  — Вісім (баранів) це разом з тобою було…
•  — Ало… Ларису Іванівну хочу.
•  — Я вам один розумний річ скажу, але тільки ви не ображайтесь.
•  — Я так думаю (часто вимовляється наприкінці фраз)
•  — Сідайте. — Дякую, я пішки постою.
•  — Ти і вона не дві пари в чоботи.
•  — Таку особисту відразу я відчуваю до потерпілого, що їсти не можу!
•  — Хто такий цей потерпілий? Куди він пішов? Я його вперше бачу!
•  — Ці «Жигулі» чим думають, я не знаю. Під ногами крутяться, крутяться, крутяться.
•  — Туди-сюди, культурний захід.
•  — Дзер нманнере хайтаракумен Республікан! (вірм. такі, як ти, ганьблять республіку)
•  — Гамарджобат аріци, бічо. (груз. Привітатися треба, хлопче)

• Повна версія фільму на YouTube