Мірмекій

Мірмекій був заснований на межі 1-ї та 2-ї чвертей VI ст. до н. е. Метрополія невідома, однак нею, за припущеннями дослідників, міг бути Мілет. На думку С. О. Жебельова, місто було назване на честь засновника міста. Однак Ю. О. Виноградов пов'язував назву міста зі скелями, що виступають у протоці поруч із Мірмекієм.

Населення міста мешкало у невеликих напівземлянках із покрівлею з висушених водоростей, які будувалися лише в районі невеликого скельного Карантинного мису та на березі затоки, розташованої на заході. В середині VI ст. до н. е. місто пережило сильну пожежу. Невдовзі довкола акрополя було збудовано оборонний мур (аналогічний було відкрито у Порфмії). Місто стало однією з двох найранніших грецьких колоній на півночі Чорного моря. На початку V ст. до н. е. місто збільшилося в розмірах до 6-7 га і було забудоване великими наземними будинками.

Наприкінці 1-ї третини V ст. до н. е. місто було зруйноване, скоріш за все, внаслідок нападу скіфів. Його територія скоротилася більш ніж учетверо, а поверх кварталів було збудовано новий оборонний мур, у якому були знайдені наконечники стріл. Після середини V ст. до н. е. життя в місті відродилося, сягнувши розквіту в 1-й половині IV ст. до н. е. В цей час місто знову мало суцільну забудову. Ймовірно, тут розташовувався храм та громадські будівлі; близько середини IV ст. до н. е. вони знов загинули в пожежі. В цей час місто було обведене новим оборонним муром, який цілковито прикрив його від нападу. Максимальна площа античного поселення становила 7-8 га. Новий розквіт місто пережило у III—II ст. до н. е.: в цей час тут з'явився унікальний об'єкт — зільний пагорб понад 3 м заввишки, розташований у межах міста. Ймовірно, його поява була пов'язана з розташованим поруч святилищем.

Протягом тривалого часу Мірмекій не мав самостійного значення і був, за припущеннями, поселенням одного з членів родини боспорського царя.

У середині I ст. до н. е. Мірмекій загинув під час міжусобиць, які розгорнулися в Боспорському царстві по смерті Мітридата VI Евпатора. Життя на його місці відродилося в 1-й половині I ст. н. е. В цей час Мірмекій становив собою поселення з кількох великих садиб. Близько середини II ст. н. е. вони були зруйновані, а на мисі було збудовано величезну гробницю царя Боспорського царства (можливо, Тиберія Юлія Евпатора), в якій у 1834 р. було знайдено Мірмекійський саркофаг. За деякий час Мірмекій був знову забудований садибами.

З періоду еллінізму Мірмекій відомий як античний центр виноробства. Виноробні становили собою приміщення з двома (рідше трьома) майданчиками для чавлення винограду ногами та дотискання решток соку з отриманих відходів за допомогою кам'яного пресу. Сік, який мав нерівну якість, стікав у різні відсіки цистерн, ємність яких сягала 7-8 тис. літрів. Під час археологічних розкопок також були знайдені і рибозасолювальні ванни римських часів.

З середини III ст. до Боспорського царства увійшли готи. Забудова міста в ці часи стала нерегулярною. Будинки становили собою окремі, часом укріплені садиби.

У 80-х рр. IV ст. Боспорське царство, до складу якого входив Мірмекій, впало під навалою гунів. До IV ст. Мірмекій припинив існування: його мешканці перейшли під захист Пантікапею. У VIII—IX ст. на його місці існувало поселення салтово-маяцької культури, що припинило своє існування у X ст.

Після монгольського завоювання Криму та його включення до складу Золотої Орди поселення біля Керченської протоки стають транзитними пунктами Великого шовкового шляху, внаслідок чого у XIII—XIV ст. на місці античного міста виникли невеликі поселення. Під час правління хана Узбека емір Солхату передав Боспор венеційцям в обмін на сплату торгівельного мита, однак внаслідок венеційсько-генуезької війни 1350—1356 рр. Боспор перейшов у володіння генуезців. На місці Мірмекію виникло поселення, відоме у генуезьких джерелах як Пондіко.

Інтерес являють залишки невеликої фортеці XIV—XV ст.ст., відкриті на самому краї Карантинного мису. Фортеця була укріплена муром (ширина — 2,6 м) і ровом. Житлові та господарські приміщення були розміщені вздовж муру з його внутрішнього боку; всі вони згоріли під час пожежі.

• 1863 р. — О. Ю. Люценко, директор Керченського музею старовини;
• 1883, 1885—1889 рр. — Ф. І. Ґросс, директор Керченського музею старовини;
• 1903, 1906 рр. — В. В. Шкорпіл, директор Керченського музею старовини;
• 1934—1938, 1946—1950, 1956—1966 рр. — роботи Боспорської експедиції Інституту історії матеріальної культури (потім Ленінградського відділення Інституту археології) Академії наук СРСР під керівництвом В. Ф. Гайдукевича;
• 1956—1958 рр. — на городищі працювала радянсько-польська експедиція під керівництвом В. Ф. Гайдукевича та К. Міхаловського[2];
• 1982—1994 рр. — розкопки Мірмекійського загону Боспорської експедиції Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР (потім Інституту історії матеріальної культури Російської академії наук) під керівництвом Ю. О. Виноградова;
• 1999 р. — спільна експедиція ІІМК РАН та Державного Ермітажу (Санкт-Петербург, РФ);
• з 2000 р. роботи на городищі проводить Мірмекійська експедиція Державного Ермітажу на чолі з О. М. Бутягіним, завідувачем сектора північного Причорномор'я відділу античного світу Ермітажу.