Нікола I Петрович

Народився в містечку Негуші на батьківщині династії Петровичів (Негошей). Його батьком був знаменитий чорногорський воїн та старший брат єпископа Данила II — Мірко Петрович-Негош. В династії Петрович-Негош, тим хто був приналежним до вищого духовенства — заборонялось одружуватись. Першим це правило змінив саме Данило, який вирішив узяти шлюб 12 січня 1855 року із Дариною Квекіч, яка походила із сім'ї сербських торговців. Тепер колишнє єпископське князівство Чорногорія стало після кількох століть світським князівством. 13 серпня 1860 року Данило був застрелений коли він сідав на корабель у порті в Которі. Данило не залишив по собі нащадків, адже мав єдину дочку — Ольгу, яка загинула ще в юності. Отже наступником був визнаний брат Мірко. Але той відмовився від престолу на користь свого сина Ніколи I Петровича, який став наступним світським правителем Чорногорії.

Змалку Нікола навчався бойовим мистецтвам та легкій атлетиці, був готовий до ролі військового. Ріс далеко від Чорногоріі. Частину свого дитинства провів у Трієсті в маєтку родини Костіковіч де ним опікувалась його тітка, принцеса Даринка, дружина Данила I. Даринка була шанувальницею французької культури, тому було вирішено відправити навчатись Ніколу до Ліцею Людовіка Великого, що у Парижі. Варто зазначити, що на відміну від сербського князя та короля Мілана Обреновича, який теж там навчався, Ніколі важко давалось життя та навчання в Парижі. Тому він чекав повернення на батьківщину.

Принц Нікола в 1909 році

Штандарт Князівства Чорногорія (1878—1910)

Коли 13 серпня 1860 року в Которі було вбито Данила I, Нікола був ще в Парижі. Спадкоємцем було призначено його батька Мірка, але той відрікся від престолу на користь свого сина.

Незабаром після цього Нікола важко захворів на запалення легень та був близьким до смерті. Проте захворювання вдалось вилікувати через кілька тижнів. А згодом, щоб задовольнити потребу у нащадкові Нікола пішов на ранній шлюб. Уже в листопаді 1860 року в Цетинє Нікола одружився з тринадцятирічною Міленою Вукотич, дочкою чорногорських дипломатів Петра та Олени Вукотич. 23 грудня 1964 року Мілена народила першу доньку, принцесу Зорьку. Незважаючи на юний вік нового князя, він зразу ж показав впевнене та цілеспрямоване бажання в модернізуванні та покращенні своєї держави. Окрім політичного розвитку та розширення територій Чорногорії влада вдалась і до економічного розвитку внутрішнього стану країни. Проте патріотичні почуття Ніколи і велика терпимість та справедливість, які часто піддаються критиці — призвели до встановлення в Чорногорії християнської православної та ісламської релігій. Це породжувало серйозні суперечки серед населення. Його правління було корисним для Чорногорії. В перші дні на престолі Нікола ввів ряд військових, адміністративних та освітніх реформ. Було засновано початкові та середні школи, збільшувався освітній рівень та суспільний статус у жінок . Також важливим було заснування численних музеїв та публічних бібліотек. Цетинє, яке колись було маленьким містечком, тепер стало королівською столицею держави, центром літературного руху, центром культури, економіки і соціальних інститутів як і на Балканах, так і в загальноєвропейському значенні. З 1862 року до 1878 року Чорногорія була втягнута в серію невдалих воєн з Османською імперією.

Епоха миру

З 1881 року до Балканських воєн в Чорногорії панувала довга ера миру. Князь був самодержавним правителем. Його головними радниками було дванадцять сенаторів, які обирали князя, як правило, з числа племінних лідерів. Держава була розділена на 12 районів. Управителями були капітани, які мали адміністративну і судову роль. Загальний кодекс власності заклав основи для правової системи і відкрив двері для іноземних інвестицій

Незважаючи на розширення, головною проблемою країни було те, що вони не мали достатньо орних земель, щоб прогодувати своє населення. Основною діяльністю була продукція тваринництва, а дві третини експорту припадає на продукцію тваринництва. Були імпортовані зерно і текстиль. Велика частина населення жила в умовах крайньої убогості, яке емігрувало до Сербії чи Америки. Фінансова основа держави орієнтувалася допомогу Росії. Розширення території і міжнародне визнання і привернуло іноземний капітал, спочатку Австро-Угорський, а потім італійський, тому в країні формуються перші промислові підприємства, які викликали розвиток транспорту і з'єднали старі і нові території.

Але його найбільша турбота була армія, яка піднялася на висоту сучасних завдань та потреб, а організована за російською моделлю.

Принц Нікола, як союзник Росії, оголосив війну Японії. Однак через велику відстань, участь Чорногорії в російсько-японській війні стала тільки символічною. В цей період Ніколі вдалось втримати незалежність Чорногорії. В 1867 році Нікола зустрівся з імператором Наполеоном ІІІ в Парижі і в 1868 році поїхав з візитом до Росії, де отримав прийом у царя Олександра ІІ. Цього ж року князь відвідав і Відень де залишався протягом трьох днів, як почесний гість австрійського імператора Франца Іосифа І. В 1869 році в Цетинє було відкрито російське посольство. Його зусилля спрямовані на завоювання симпатії російської королівської родини виявились продуктивними для Чорногорії. Для держави були виділені значні гранти для розвитку освіти та інших цілей, а в столицю були відправлені поставки зброї. Уже в 1876 році Князівство Чорногорія оголосили війну Османській імперії знову. Військова репутація Ніколи зростала, а ця війна привела до суттєвого розширення території Чорногорії: були захоплені Нікшич, Бар та Ульцинь. Ця війна проголошувалась, як помста за битву на Косовому полі, яка відбулась ще в 1389 році. В 1876 році князь Нікола відправився в тижневий державний візит в Грецію, де він встановив дружні відносини з великим королем Георгом І. Незалежна Чорногорія отримала міжнародне визнання в 1878 році на Берлінському конгресі і в наступні роки Чорногорія процвітала та характеризувалась стабільністю. Були покращені освітня система, система комунікацій та армія (завдяки підтримці Російської імперії). В сфері зовнішньої політики Нікола зосередився головним чином на Росії, а також на сусідню Сербію (зближення відбулось особливо після вступу на сербський престол династії Карагеоргієвичів). В 1883 році Нікола відвідав османського султана, з яким підтримував досить хороші стосунки. Наприкінці цього року в Празі був прийнятий чеською королевою та австрійською овдовілою імператрицею Марі Анною Савойською. В 1896 році Нікола відсвяткував 200- річчя династії Петрович-Негош . В цьому ж році він узяв участь в коронації царя Миколи ІІ, а в травні відвідав королеву Вікторію в Віндзорському замку.

Поштова Марка. 1874

Старий кодекс князя Данила ІІ було замінено Генеральним кодексом Чорногорії 1888 року. Автором виступав хорватський професор права Балтазар Богишич . Його знаменита праця викликала на тільки визнання, а й захоплення всього світу. В 1900 році Нікола присвоює собі титул Його Королівської Величності. Нікола прагнув до абсолютної влади, але 1905 році повинен був піти на часткову лібералізацію режиму і під тиском населення, яке прагнуло до розширення своїх свобод видав першу чорногорську конституцію. Також розпочав втілення у життя західноєвропейські ідеї свободи слова. Також в 1906 році оголосив про нову чорногорську валюту — чорногорський перпер.

День проголошення Королівства Чорногорія, Цетинє

Король Нікола І Чорногорії. 1911 рік.

28 серпня 1910, в ювілейний рік 50-річчя свого царювання, слідуючи загальноєвропейської традиції, а також зміцнюючи свою державну владу, Нікола I проголосив князівство Чорногорія королівством, і став його першим королем. Коронація Ніколи та Мілени Вукотич відзначилась великою церемонією. Крім того її відвідало багато високопосадовців сучасної Європи: великий князь російський Петро Миколайович, князь Франц-Іосиф Баттенберг, княгиня Ютта Макленбург, іспанський король Альфонс XIII, королева Вікторія, сербський престолонаслідник принц Олександр Карагеоргієвич та інші. Для коронації Нікола зробив нові королівські регалії. Через 4 роки, напередодні Першої світової війни, він привласнив собі надзвичайні повноваження самодержавного монарха. Тоді ж Микола II подарував королю чин генерал-фельдмаршала Російської Армії. Король Нікола I став передостаннім російським фельдмаршалом (після нього звання було присвоєно тільки румунському монарху Каролю I) і єдиним, що дожили до революції 1917 року.

Чорногорія за правління Ніколи стала повністю цивілізованою країною, європеїзувалась проте не втратила свого слов'янського характеру. Цьому Чорногорія завдячує королю Ніколі, який провадив розумну зовнішню та внутрішню політику.

Нікола I Негош весь час свого більш ніж піввікового царювання прагнув ввести Чорногорію в ряд європейських держав. Він часто робив закордонні подорожі до Австрії, до Німеччини, до Франції, до Росії та інших держав, він опанував німецьку, французьку, італійську та російську мови. Князь правив Чорногорією з великим дипломатичним мистецтвом, маневруючи між великими державами. Нікола був умілим політиком і хорошим батьком: він влаштував вигідні династичні шлюби для своїх дітей, що принесло йому прізвисько «тестя Європи».

Секретар російської місії в Цетинє Ю. Я. Соловйов, який перебував при чорногорському дворі в 1905 році і відкликаний на вимогу князя в Росію, писав про нього у своїх спогадах: «Це була надзвичайно мальовнича фігура. Микола був природженим актором … Улюбленим заняттям Миколи була політика. Він сварив дипломатів один з одним, щоб по черзі отримувати відомості про їх колег. Він всіляко намагався справити враження на оточуючих, вражаючи їх удаваною простотою і добродушністю. Насправді він був дуже хитрим і пройшов через багато політичних труднощів політичним інтриганом».

Чорногорський уряд у вигнанні. Бордо, Франція.

Нікола І король Чорногорії з родиною і вигнанні.

Участь в Балканських війнах привела короля Ніколу та Чорногорію до багатьох перемог. Після початку Першої світової війни в 1914 році король Нікола зразу ж оголосив війну країнам Троїстого союзу, і зразу ж потрібно було мобілізувати національну армію Чорногорії. І в 1915 році, завдяки вдалому управлінню армією князя Петра, чорногорцям вдалось приєднати частину зайняту Австро-Угорщиною. В травні 1915 року ситуація почала змінюватись не на користь Чорногорії. Австрійці отримали таємну допомогу Сербії і чорногорці були змушені відмовитись від окупованих територій монархії. В 1916 році чорногорська армія під командуванням князя Петра здалась і королівська сім'я переїхала до Подгорицю. Вони ще сподівались на примарну спробу врятувати державу. Проте в січні 1916 року королівська сім'я змушена була відправитись у вигнання до Італії, а потім до Франції в Антіб, де династія мала значні статки. Після втечі королівської сім'ї Чорногорію було анексовано Сербією. А уже 20 липня 1917 року була підписана Корфська декларація, в якій йшлось про створення нової багатонаціональної держави сербів, хорватів та словенців. 26 листопада 1918 року в Сербії Скупщина видала заяву, в якій затверджувалось вигнання династії Петрович-Негош, та позбавлення влади Ніколи над Чорногорським престолом.

Нікола розгорнув діяльність і у вигнанні. Так президент Франції Раймон Пуанкаре визнав чорногорський уряд у вигнанні. Резиденцією цього уряду стало місто Бордо і Нікола не полишав надії повернутись на трон до самої смерті в 1921 році. Король жив з деякими іншими членами королівської сім'ї на віллі Liserons де працював з надзвичайною наполегливістю. Крім того Нікола був затятим курцем та полюбляв каву, а після вигнання пристрасть до сигарет посилилась. В грудні 1920 року стан здоров'я короля погіршився настільки, що в понеділок першого березня 1921 року король Нікола в присутності королеви Мілени, декількох дітей та внуків, загинув на віллі від крововиливу в мозок. Його останніми словами були: «Нехай Бог благословить і допоможе моїм улюбленим чорногорцям». Листи з співчуттями вдові відправили більше 20 монархів із всього світу, 6 президентів світу, а також близькі друзі.

Гробниця короля Ніколи та королеви Мілени. Сан-Ремо, Італія.

Пам'ятник королю Ніколі І в Подгориці

Короля була поховано в оливковому гробі і 10 березня перевезено в Сан-Ремо в Італії, де 17 березня було поховано на місцевому православному кладовищі. На похоронах були присутні, окрім багатьох чорногорців у вигнанні і членів королівської сім'ї, ще й члени італійської королівської сім'ї, жителі Сан-Ремо і колишні голови європейської та світової політики. В 1989 році прах Ніколи, королеви Мілени, і двох їхніх дітей було перепоховано в Цетинє в королівських похованнях з білого мармуру.

• Чорногорський Орден Данила I 1 ст.
• Красногорський Орден Святого Петра Цетинського
• Чорногорська Медаль «В пам'ять війни за визволення та незалежність 1875—1878 років»
• Чорногорська Військова медаль «За хоробрість»
• Чорногорська Медаль Мілоша Обиліча
• Російський Орден Святого Георгія 3 ст. (12.04.1877)
• Російський Орден Святого Георгія 2 ст. (01.1878)
• Російський Орден Святого Андрія Первозванного (1889)
• Англійський Королівський Вікторіанський орден
• Італійський Військовий орден Італії
• Французький Орден Почесного Легіону (офіцер)
• Румунський Орден Кароля І

Повна офіційна назва звучала так:

Його Величність Нікола I Петрович-Негош Мірков, по милості Божій, князь і подальшої Чорногорії царя, господар Чорногорії, великий князь Граховський і Жетський, князь Метохіський, Господар Цетинський, Печ і Ніксістський, граф Петрович-Нєгоський і граф Андрієвськийй.

Господар вперше використані zetským князь Đurađ I в династії Балшичей в 14 століття. Пізніше вони отримали назву на 15 століття, члени династії Црноєвічей- Іван Іванович (засновник міста Цетинє) в її Статуті підписаний Івана Црноєвіча, господарь Zeta. У 1853 року, князь Данило II. Петрович Негош-в Кодексі підписаний Данило, принц і господар. Нікола вона почала використовувати назву через свою популярності серед підданих, які мали назву «відкрив вам.»

Зазвичай, однак, вони взяли титули його Високість принц, пізніше Його Величності Короля на військових подій і державних візитів в Російській імперії, після всього — титул маршала Російської імператорської армії.

Хронологічно, якщо його назви можуть бути класифіковані наступним чином:

• · Граф Петрович-Нєгоський
• · Його Високість Принц Чорногорії
• · Господар Цетинський
• · Господар Ніксинсьий
• · Маршал Російської імператорської армії
• · Його Королівська Високість принц Чорногорії
• · Великий князь Граховський
• · Його Величність Король Чорногорії
• · Господар Чорногорії
• · Граф Андрієвський
• · Господь Печ
• · Герцог Метохіський

Нікола І був також відомий поет і письменник. Його історичні драми, вірші та балади займають визнане місце в сучасній слов'янській писемності, серед них драми Балканська і Князь Арваніт, вірші Хайдана і Пісенник вілла або пісні Нові колеса і вже згадувана популярна пісня Онама Намо "!.

Король був також відомий своїм звучним голосом і загальним талантом до співу, також любив грати на скрипці. Він став дуже популярним серед підданих і досі згадується серед чорногорських громадян.

Король Нікола створив багато віршів, пісень та історичних романів чи оповідань. Найбільш відомим є національний гімн Чорногоського князівства, а пізніше королівський гімн монархії.

По всьому світу розташовано близько десятки палаців Ніколи I. Один з них знаходиться в Чорногорії, в місті Бар. Раніше у нього була інша назва — Палац Тополиця (так називалася місцевість, на території якої побудували палац).

Король НІкола I був один з небагатьох королів в історії країни, який за час свого правління підняв економічний стан Чорногорії. Палац був побудований королем Ніколою в 1885 році, очікувалося, що в ньому буде жити його дочка, Зорка. Король захотів, щоб палац знаходився на морському березі, щоб у ньому було декілька будівель, каплиця, зимовий сад і ботанічний сад з екзотичними рослинами.

Король Нікола дуже любив яхти, кораблі та інші судна, тому спочатку до палацу примикав дерев'яний настил, який був пристанню. У короля було кілька яхт, деякі з яких збереглися донині. Вважається, що одну з яхт король купив у письменника зі світовим ім'ям — Жюль Верн.

З 1926 року палац короля Ніколи є краєзнавчим музеєм, де проходять всілякі виставки, фестивалі, літературні вечори. На території палацу до наших днів зберігся парк, в якому люблять прогулюватися місцеві жителі і приїжджі туристи.

У музеї сьогодні зберігаються різні історичні, археологічні предмети, а також прапори, фотографії членів королівської сім'ї, колекція зброї і медалей, таблички, емблеми та друку. У стінах музею знаходиться одна з найбільших в Чорногорії бібліотек. У ній зберігається понад 10000 рідкісних книг.

Щоб відвідати палац короля Ніколи потрібно дістатися до міста Бар. Краще всього їхати з Будви на автобусі чи поїзді. Автобус робить зупинку в центрі Бара, звідки можна на місцевому транспорті доїхати до Старого Бара, де і знаходиться музей. Ціна квитка на автобус з Будви до Бара становить близько 4 євро.

Так як в Барі знаходиться найбільший порт в країні, то можна перетворити поїздку в музей в захоплюючу подорож по морю. Часто пропонують яхти на прокат, також з Будви регулярно ходять пороми до Бара.

Палац короля Николи представляє інтерес для любителів історії, тому що в ньому можна знайти безліч предметів, що раніше належали членам королівської сім'ї. Також туристи можуть прогулятися по саду, від чого отримають масу приємних емоцій.

• Николай I Негош // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890—1907.(рос.)