Німецькі переселенці

Законом від 28 червня 1990 року було введено двоступенева процедура прийняття переселенців, чинна донині. Перший ступінь проходить в країні проживання претендента на статус переселенця і проводиться Федеральним адміністративним відомством Німеччини, в результаті якої заяву претендента перевіряється на відповідність закону про вигнаних і біженців. Розгляд заяви особи, що вже перебуває в Німеччині, можливо лише у виняткових випадках [2].

Важливою умовою присвоєння статусу є наявність негативних наслідків, які заявнику довелося випробувати у своєму житті через його німецьку національність. Для заявників з країн колишнього СРСР, такі наслідки передбачається за замовчуванням. Заявники з інших країн, а також з 2007 року і заявники з країн Балтії повинні доводити наявність після 31 грудня 1992 року таких негативних наслідків [2].

Другою умовою присвоєння статусу пізнього переселенця є приналежність до німецької національності відповідно до актуальної версії § 6 закону про біженців та вигнанців [3]. З 1996 року в рамках такої перевірки з претендентом на статус пізнього переселенця проводиться співбесіда (в просторіччі — «шпрахтест», від нім. Sprachtest в результаті якого перевіряється здатність кандидата вести просту розмову німецькою мовою[3].

Члени сім'ї переселенця (подружжя і прямі нащадки — діти, внуки, правнуки і т. д.), які не підтвердили свою приналежність до німецької національності в рамках закону, на певних умовах також можуть бути включені в рішення про прийняття і матимуть можливість спільного переселення в Німеччину. Умови спільного переселення членів сім'ї зазнавали значних змін у 2004 і 2013 роках[4].

Однак це можливо лише в разі подачі основною особою, яка одержала статус переселенця, заяви про «прикріплення» членів його сім'ї до «вирішення про прийняття» переселенця — основного заявника. Тільки при отриманні дозволу на спільний виїзд («виклик» для членів сім'ї — нім. Einbeziehungsbescheid зазначені члени сім'ї, згідно § 7 і § 8 закону про вигнаних і біженців, можуть також переселятися до Німеччини. При цьому це можливо лише разом з визнаним переселенцем. Самостійного права на переселення в Німеччину в рамках цього закону такі особи не мають.

З набранням чинності закону про міграцію 1 січня 2005 року було змінено правила прийняття членів сім'ї осіб, визнаних пізніми переселенцями. Так, видача «прикріплень» стала можлива лише тільки тим членам родини, яких пізній переселенець сам за своїм волевиявленням побажав взяти з собою в Німеччину. Крім того, ці члени сім'ї повинні довести володіння німецькою мовою на рівні A1 загальноєвропейських компетенцій володіння мовою, що може бути доведено отриманням мовного сертифіката Start Deutsch 1, що видається відділеннями Інституту імені Гете. Приєднання неповнолітніх нащадків стало можливим лише разом з батьками, а приєднання ненімецьких подружжів — лише в разі знаходження в шлюбі не менше 3 років. Прикріплення членів сім'ї до «виклику» має відбуватися до переселення основного заявника до Німеччини[4][5].

У разі невиконання даних умов члени сімей пізнього переселенця можуть розраховувати на переселення в Німеччину лише в рамках загальної процедури возз'єднання сімей на правах іноземців [6]. Винятком є випадки, коли чоловік і жінка переселенців, що не відповідають вимогам до «включенню» (наприклад, які не склали тест на знання мови), виїжджають разом з переселенцем з метою спільної опіки над неповнолітньою дитиною [6].

З 14 вересня 2013 року набрали чинності нові положення, що полегшують претендентам отримання статусу «пізнього переселенця» і умови «прикріплення» членів сім'ї [6] [7].

Спочатку прикріплення членів сім'ї до основного «викликом» мало здійснюватися до переселення основного члена сім'ї, який отримав статус переселенця. Після його переселення в Німеччину «приєднання» залишилися в країні проживання членів сім'ї, за деякими винятками (особливі труднощі — нім. Härtefall стали неможливими.

Після набуття чинностей 2013 року змін стало можливим «приєднання» залишилися членів сім'ї до основного «виклику» заднім числом, якщо основний заявник, визнаний пізнім переселенцем, вже переселився до Німеччини. Тепер більше не була необхідною, щоб всі члени сім'ї обов'язково переселялися разом. Загальні вимоги для включення членів сім'ї залишаються, однак, незмінними. Зокрема, члени сім'ї повинні надати мовний сертифікат, що підтверджує володіння німецькою мовою на рівні A1. Від здачі тесту звільняються тепер не тільки інваліди, як це було раніше, а й хворі особи, а також всі неповнолітні діти [6][7][8].

Крім того, полегшили умови прийняття самих пізніх переселенців. Претендент на статус переселенця повинен, як і раніше, показати володіння німецькою мовою на рівні простої розмови. Однак, тепер йому необов'язково доводити придбання мови в сім'ї. Це означає, що німецька мова може бути вивчений і в якості іноземної мови (необхідний рівень B1 [9]). Більш того, «шпрахтест» тепер може бути повтореним, і особи, які отримали відмову в переселенні в Німеччину як переселенці відповідно до чинних до 2013 року умовами прийняття, отримують можливість повторної подачі заяви та перегляду справи.

У зв'язку з війною на сході України заяви від жителів конфліктних регіонів з липня 2014 року розглядаються позачергово[10].

У липні 2015 року Федеральний адміністративний суд Німеччини, розглянувши 11 тисяч позовів від подружжя і дітей пізніх переселенців, які прибули в Німеччину зі статусом § 7 «закону про переселенців», постановив, що полегшення, які набрали чинності у 2013 році, торкаються лише переселенців і членів їх сімей, які прибули в Німеччину після 13 вересня 2013 року. Відповідно для осіб, які прибули в Німеччину в минулі роки, закон діє в тому формулюванні, яка існувала на момент їх переселення. З цієї причини Федеральне адміністративне відомство Німеччини не братиме до перегляду справи осіб, які вже живуть в Німеччині, а також тих осіб, які прибули зі статусом § 7 «закону про переселенців», з проханням про присвоєння їм статусу переселенця по § 4 [11].

Пізні переселенці та члени їх сімей, включені в «рішення про прийняття», згідно §7 закону про вигнаних і біженців, визнаються німцями в сенсі статті 116 Конституції ФРН («статусні німці»). На підставі отриманого свідоцтва про статус переселенця, згідно §7 закону про громадянство Німеччини, дані особи автоматично отримують німецьке громадянство. При цьому від них не вимагається проходження процедури натуралізації і відмови від громадянства країни походження[13] [14]. До 1 серпня 1999 року переселенці формально повинні були пройти процедуру натуралізації [13]. У разі, якщо право країни походження дозволяє, то вже народжені в Німеччині діти переселенців також отримують громадянство країни походження поряд з громадянством ФРН .

Незалежно від наявності або відсутності громадянства іншої країни все особи, які мають громадянство ФРН, надалі розглядаються Німеччиною як німецькі громадяни [14]. При цьому держава, в якому переселенці проживали до переселення в Німеччину, може після отримання ними німецького паспорта або зберегти за ними своє громадянство (як, наприклад, Росія), або позбавити їх його (як, наприклад, Казахстан[15][16]).

Інші члени сім'ї, які не відповідають умовам § 7, проте задовольняють умовам § 8 закону про вигнаних і біженців, не отримують після прибуття в Німеччину німецького громадянства, однак можуть розраховувати на ППЖ на правах іноземних громадян, а потім за бажанням отримати громадянство ФРН на загальних для іноземців підставах в результаті натуралізації.

У 1989 році був прийнятий закон, що діяв до кінця 2009 року, згідно з яким новоприбулі переселенці розподілялися по території Німеччини за певними квотами (так званий «кьонігштайнський ключ» — нім. Königsteiner Schlüssel [17]) і повинні були впродовж певного часу жити в зазначеному населеному пункті (з 2000 року цей термін становив три роки). Тільки при дотриманні переселенцями цієї вимоги вони могли розраховувати на соціальну допомогу держави. Попри скасування цього закону, первинний розподіл по федеральним землям існує дотепер відповідно до §8 закону про вигнаних і переселенців [18].

Німецькі переселенці в таборі Фрідланд, 1988

Сім'я з Таджикистану реєструється після прибуття в табір Фрідланд, 1988

З 1950 року в Німеччину прибуло понад 4,5 мільйони переселенців і пізніх переселенців. До кінця 1980-х років при цьому домінували переселенці з Польщі та Румунії, а з 1990 року основним контингентом стали переселенці з СРСР, а після його розпаду — з країн пострадянського простору [19].

За даними федерального статистичного бюро Німеччини, на 2011 рік в країні проживало 3,2 мільйона осіб, що переселилися до Німеччини як переселенців і членів їх сімей [19] [21]. Це число складає 71% від загального числа осіб (4,5 мільйона), які прибули з 1950-х років в Німеччину в статусі переселенця або пізнього переселенця . Майже три чверті всіх переселенців проживають в чотирьох федеральних землях: Баварії, Північному Рейні-Вестфалії, Баден-Вюртембергу та Нижній Саксонії. У нових землях (без урахування Берліна) проживає всього близько 5% переселенців і членів їх сімей [19].

У період 1990-2011 років в Німеччину прибуло 2.507.950 осіб в якості «німецьких переселенців», більшість з яких залишилося жити в ФРН. Більш ніж половина переселенців живуть сьогодні в Німеччині складають вихідці з країн колишнього СРСР (1,45 мільйона осіб), в тому числі з Росії (612 тисяч) і Казахстану (575 тисяч). Крім того, велика кількість переселенців в Німеччині прибуло з Польщі (579 тисяч) і Румунії (213 тисяч) [21] .

Слід зазначити, що якщо в 1990 році переселенці з Польщі та Румунії становили відповідно 33,7% і 28% всіх німецьких переселенців, то в вже у 2000 році вони разом склали не більше 1,1% від усіх переселенців. Найбільший відсоток німецькі переселенці з Польщі та Румунії становили з 1985 по 1989 роки [21]. З 1990 року значно зріс потік переселенців з країн колишнього СРСР. Так, їх число зросло з 37,3% в 1990 році до 94,7% в 1993 році. З 1994 року число німецьких переселенців з країн колишнього СРСР не падає нижче 95%. Всього ж в період з 1990 по 2011 роки в Німеччину як переселенці прибуло 926.367 осіб з Казахстану, 699.395 осіб з Росії, 206.846 осіб з Польщі, 187.925 осіб з Румунії, 73.807 осіб з Киргизії, 41.198 осіб з України . Серед всіх 2.148 прибулих у 2011 році до Німеччини переселенців 36,5% становили особи молодше 24 років, 33,2% - особи 25-44 років .

У наступній таблиці наводяться офіційні дані Федерального адміністративного відомства про кількість німецьких переселенців, які прибули в Німеччину з 1990 року, і членів їх сімей (тобто всіх осіб, врахованих за параграфами 4, 7 і 8). Статистика вказана за країнами походження переселенців [21] [22]. Дані за 2018 рік представлено станом на кінець квітня. До 2008 року докладна статистика за деякими країнама колишнього СРСР окремо не представлена.

Рік	Загальна кількість	у тому числі окремо за країнами
		Країни колишнього СРСР															Польща	Румунія	Інші країни*
		RUS	UKR	BLR	MDA	EST	LVA	LTU	ARM	AZE	GEO	KAZ	KGZ	TJK	TKM	UZB
1990	397.073	147.950															133.872	111.150	4.101
1991	221.995	147.333															40.131	32.184	2.347
1992	230.565	55.882	2.700									114.426	12.620	3.305		3.946	17.749	16.154	3.783
1993	218.888	67.365	2.711									113.288	12.373	4.801		3.882	5.431	5.811	3.226
1994	222.591	68.397	3.139									121.517	10.847	2.804		3.757	2.440	6.615	3.075
1995	217.898	71.685	3.650									117.148	8.858	1.834		3.468	1.677	6.519	3.059
1996	177.751	63.311	3.460									92.125	7.467	870		2.797	1.175	4.284	2.262
1997	134.419	47.055	3.153									73.967	4.010	415		1.885	687	1.777	1.470
1998	103.080	41.054	2.983									51.132	3.253	203		1.528	488	1.005	1.434
1999	104.916	45.951	2.762									49.391	2.742	112		1.193	428	855	1.482
2000	95.615	41.478	2.773									45.657	2.317	62		920	484	547	1.377
2001	98.484	43.885	3.176									46.178	2.020	56		990	623	380	1.176
2002	91.416	44.493	3.179									38.653	2.047	32		844	553	256	1.359
2003	72.885	39.404	2.711									26.391	2.040	26		714	444	137	1.018
2004	59.093	33.358	2.299									19.828	1.634	27		646	278	76	947
2005	35.522	21.113	1.306									11.206	840	15		307	80	39	616
2006	7.747	5.189	314									1.760	183	6		62	80	40	113
2007	5.792	3.735	244									1.279	211	10		96	70	21	126
2008	4.362	2.682	216	41	39	3	5	9	6	10	0	1.025	124	11	9	121	44	16	1
2009	3.360	1.935	266	10	18	12	2	16	19	0	15	836	115	2	2	44	45	23	0
2010	2.350	1.462	160	18	17	7	2	3	0	0	3	508	95	6	4	12	34	15	4
2011	2.148	1.257	90	16	1	3	10	6	10	1	0	616	65	8	0	9	33	21	2
2012	1.817	1.119	118	3	0	1	8	0	2	0	5	422	97	0	1	6	12	22	1
2013	2.427	1.307	159	24	12	0	1	6	4	3	0	785	59	10	4	12	11	30	0
2014	5.649	2.708	532	42	34	4	3	5	27	6	15	2.069	120	4	1	47	23	9	0
2015	6.118	2.760	926	80	45	0	7	0	27	1	14	1.988	144	9	15	80	13	7	2
2016	6.588	3.035	719	133	63	0	1	9	19	12	32	2.332	137	13	14	53	9	7	0
2017	7.059	3.116	795	124	92	0	4	3	16	3	39	2.690	91	12	5	53	11	4	1
2018	7.126	3.496	873	109	86	0	0	1	16	14	22	2.292	120	4	22	57	10	2	2
2019	7.155	3.424	669	144	55	0	0	0	9	18	17	2.597	128	1	26	61	2	3	0
2020	4.309	2.088	296	101	16	0	0	0	0	4	8	1.683	70	0	0	36	4	3	0

^* До «інших країн» в статистиці відносяться держави на території колишніх Югославії та Чехословаччини, а також Албанія, Угорщина, Болгарія і Китай.

У 1990 році спостерігався пік переселення німців до Німеччини. Цього року зі статусом переселенця в країну прибуло 397 073 осіб. У наступні роки став спостерігатися повільний, але постійний спад числа переселенців. У 2000 році число переселенців вперше не досягло і 100 тисяч осіб. У 2011 році до Німеччини переселилося лише 2148 осіб, що склало найменший показник за всю історію прийняття німців за програмою переселенців з моменту її відкриття в 1950 році [21]. З 1999 року також спостерігається і падіння числа заяв про прийняття до Німеччини за програмою переселенців. У 2010 році було подано лише 3908 заяв, тоді як у 2004 їх число становило 34600 і в 1999 році — 117000. Всього ж з 1990 по 2010 роки було подано 2,77 мільйона заяв про переселення .

Федеральне відомство у справах міграції та біженців вказує кілька причин зниження потоку німецьких переселенців в Німеччину. Серед них можна виділити наступні: зниження людського потенціалу (число потенційних переселенців просто вичерпалося); зміна умов прийому переселенців (наприклад, введення мовного тесту, «відсіває» частина кандидатів); зникнення причин, що сприяють еміграції німців з країн походження[21].

Однак з 2013 року знову спостерігається нове постійне збільшення числа переселенців. Такий стан пояснюється як прийняттям у 2013 році поправок до закону про переселенців, що полегшують умови прийняття та дають можливість переселитися в Німеччину особам, яким раніше в цьому було відмовлено, так і нестабільною політичною обставинами, пов'язаної, в тому числі і з подіями в східній Україні і в Криму [23] [24].