Німецькі переселенці

Німецькі переселенці (офіційно: нім. Aussiedler — «переселенці»; з 1993 року — Spätaussiedler — «пізні переселенці») — особи німецької національності або німецькі громадяни, які потрапляють під дію «Закону про справи переміщених осіб і біженців», прийнятого 1953 року, а також члени їх сімей, які переселилися в Німеччину на постійне проживання в рамках процедури прийняття за цим законом. З вересня 2013 року набрали чинності нові положення, що полегшують прийняття німецьких переселенців.

Рішення про прийняття («виклик»), видане пізньому переселенцю з селища Любинський Омської області 2005 року. Друк новосибірського консульства 2009 року свідчить про видачу візи на переселення в Німеччину.

Статус переселенця (до 1993 року)

В оригінальній версії закону німецькі переселенці (етнічні німці та німецькі громадяни — «аусзідлери»), які проживаю на територіях Східної Європи, СРСР і Китаю прирівнювалися до німецьких біженців та депортованих осіб, які змушеним переселитися в ФРН під час та після Другої світової війни.

Пізні переселенці (з 1993 року)

Рішення про присвоєння особі статусу пізнього переселенця нім. Spätaussiedler виноситься Федеральним адміністративним відомством Німеччини та передбачає ще в країні його проживання і до його фактичного переселення до Німеччини. Основою для присвоєння такого статусу є прийнятий у ФРН набутий чинності 19 травня 1953 року закон про вигнаних і біженців, який розповсюджується серед іншого і на німецьких переселенців.

Для заявки на отримання статусу пізнього переселенця необхідно направити в Федеральне адміністративне відомство Німеччини заяву на прийняття за Федеральним законом про вигнаних нім. Antrag auf Aufnahme nach dem Bundesvertriebenengesetz у чинній редакції § 4 «Федерального закону про вигнаних і біженців».

До перелічених територій відносяться: Східні області Німецької імперії, Данциг, Естонія, Латвія, Литва, країни колишнього СРСР, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Албанія і Китай[1].

Особа, яка підтвердила свою приналежність до німецької національності в рамках закону, отримує «рішення про прийняття» (в просторіччі — «виклик»), нім. Aufnahmebescheid яке гарантуватиме, що при переїзді до Німеччини воно буде прийнято по вищезазначеному закону.

Процедура прийняття

Законом від 28 червня 1990 року було введено двоступенева процедура прийняття переселенців, чинна донині. Перший ступінь проходить в країні проживання претендента на статус переселенця і проводиться Федеральним адміністративним відомством Німеччини, в результаті якої заяву претендента перевіряється на відповідність закону про вигнаних і біженців. Розгляд заяви особи, що вже перебуває в Німеччині, можливо лише у виняткових випадках [2].

Важливою умовою присвоєння статусу є наявність негативних наслідків, які заявнику довелося випробувати у своєму житті через його німецьку національність. Для заявників з країн колишнього СРСР, такі наслідки передбачається за замовчуванням. Заявники з інших країн, а також з 2007 року і заявники з країн Балтії повинні доводити наявність після 31 грудня 1992 року таких негативних наслідків [2].

Другою умовою присвоєння статусу пізнього переселенця є приналежність до німецької національності відповідно до актуальної версії § 6 закону про біженців та вигнанців [3]. З 1996 року в рамках такої перевірки з претендентом на статус пізнього переселенця проводиться співбесіда (в просторіччі — «шпрахтест», від нім. Sprachtest в результаті якого перевіряється здатність кандидата вести просту розмову німецькою мовою[3].

Спільний виїзд членів сім'ї переселенця

Члени сім'ї переселенця (подружжя і прямі нащадки — діти, внуки, правнуки і т. д.), які не підтвердили свою приналежність до німецької національності в рамках закону, на певних умовах також можуть бути включені в рішення про прийняття і матимуть можливість спільного переселення в Німеччину. Умови спільного переселення членів сім'ї зазнавали значних змін у 2004 і 2013 роках[4].

Однак це можливо лише в разі подачі основною особою, яка одержала статус переселенця, заяви про «прикріплення» членів його сім'ї до «вирішення про прийняття» переселенця — основного заявника. Тільки при отриманні дозволу на спільний виїзд («виклик» для членів сім'ї — нім. Einbeziehungsbescheid зазначені члени сім'ї, згідно § 7 і § 8 закону про вигнаних і біженців, можуть також переселятися до Німеччини. При цьому це можливо лише разом з визнаним переселенцем. Самостійного права на переселення в Німеччину в рамках цього закону такі особи не мають.

З набранням чинності закону про міграцію 1 січня 2005 року було змінено правила прийняття членів сім'ї осіб, визнаних пізніми переселенцями. Так, видача «прикріплень» стала можлива лише тільки тим членам родини, яких пізній переселенець сам за своїм волевиявленням побажав взяти з собою в Німеччину. Крім того, ці члени сім'ї повинні довести володіння німецькою мовою на рівні A1 загальноєвропейських компетенцій володіння мовою, що може бути доведено отриманням мовного сертифіката Start Deutsch 1, що видається відділеннями Інституту імені Гете. Приєднання неповнолітніх нащадків стало можливим лише разом з батьками, а приєднання ненімецьких подружжів — лише в разі знаходження в шлюбі не менше 3 років. Прикріплення членів сім'ї до «виклику» має відбуватися до переселення основного заявника до Німеччини[4][5].

У разі невиконання даних умов члени сімей пізнього переселенця можуть розраховувати на переселення в Німеччину лише в рамках загальної процедури возз'єднання сімей на правах іноземців [6]. Винятком є випадки, коли чоловік і жінка переселенців, що не відповідають вимогам до «включенню» (наприклад, які не склали тест на знання мови), виїжджають разом з переселенцем з метою спільної опіки над неповнолітньою дитиною [6].

Нові положення 2013/2014

З 14 вересня 2013 року набрали чинності нові положення, що полегшують претендентам отримання статусу «пізнього переселенця» і умови «прикріплення» членів сім'ї [6] [7].

Спочатку прикріплення членів сім'ї до основного «викликом» мало здійснюватися до переселення основного члена сім'ї, який отримав статус переселенця. Після його переселення в Німеччину «приєднання» залишилися в країні проживання членів сім'ї, за деякими винятками (особливі труднощі — нім. Härtefall стали неможливими.

Після набуття чинностей 2013 року змін стало можливим «приєднання» залишилися членів сім'ї до основного «виклику» заднім числом, якщо основний заявник, визнаний пізнім переселенцем, вже переселився до Німеччини. Тепер більше не була необхідною, щоб всі члени сім'ї обов'язково переселялися разом. Загальні вимоги для включення членів сім'ї залишаються, однак, незмінними. Зокрема, члени сім'ї повинні надати мовний сертифікат, що підтверджує володіння німецькою мовою на рівні A1. Від здачі тесту звільняються тепер не тільки інваліди, як це було раніше, а й хворі особи, а також всі неповнолітні діти [6][7][8].

Крім того, полегшили умови прийняття самих пізніх переселенців. Претендент на статус переселенця повинен, як і раніше, показати володіння німецькою мовою на рівні простої розмови. Однак, тепер йому необов'язково доводити придбання мови в сім'ї. Це означає, що німецька мова може бути вивчений і в якості іноземної мови (необхідний рівень B1 [9]). Більш того, «шпрахтест» тепер може бути повтореним, і особи, які отримали відмову в переселенні в Німеччину як переселенці відповідно до чинних до 2013 року умовами прийняття, отримують можливість повторної подачі заяви та перегляду справи.

У зв'язку з війною на сході України заяви від жителів конфліктних регіонів з липня 2014 року розглядаються позачергово[10].

У липні 2015 року Федеральний адміністративний суд Німеччини, розглянувши 11 тисяч позовів від подружжя і дітей пізніх переселенців, які прибули в Німеччину зі статусом § 7 «закону про переселенців», постановив, що полегшення, які набрали чинності у 2013 році, торкаються лише переселенців і членів їх сімей, які прибули в Німеччину після 13 вересня 2013 року. Відповідно для осіб, які прибули в Німеччину в минулі роки, закон діє в тому формулюванні, яка існувала на момент їх переселення. З цієї причини Федеральне адміністративне відомство Німеччини не братиме до перегляду справи осіб, які вже живуть в Німеччині, а також тих осіб, які прибули зі статусом § 7 «закону про переселенців», з проханням про присвоєння їм статусу переселенця по § 4 [11].

Після прибуття в Німеччину

Після отримання «виклику» і «прикріплення» для членів сім'ї всім переселенцям необхідно отримати візу для в'їзду і перебування в ФРН[6]. Після прибуття в ФРН проходить друга фаза процедури прийняття, яка полягає в остаточному присвоєння статусу пізнього переселенця і видачі відповідного свідоцтва (нім. Spätaussiedlerbescheinigung) пізнього переселенця і членам його сім'ї, згідно § 15 закону про вигнаних і біженців[6].

До 1996 року з кандидатами на статус пізнього переселенця не проводилося особистої співбесіди для встановлення ступеня володіння німецькою мовою. Рішення приймалося, виходячи з наданих в анкеті даних. Бо остаточне присвоєння статусу пізнього переселенця вироблялося вже в Німеччині, непоодинокими були випадки, коли після прибуття в приймальний табір у переселенців забиралися рішення про прийняття через недостатні знання німецької мови. В цьому випадку позбавлені статусу переселенця люди повинні були повертатися в країну колишнього проживання, бо після закінчення візи перебували в Німеччині нелегально[12].

Отримання громадянства ФРН

Пізні переселенці та члени їх сімей, включені в «рішення про прийняття», згідно §7 закону про вигнаних і біженців, визнаються німцями в сенсі статті 116 Конституції ФРН («статусні німці»). На підставі отриманого свідоцтва про статус переселенця, згідно §7 закону про громадянство Німеччини, дані особи автоматично отримують німецьке громадянство. При цьому від них не вимагається проходження процедури натуралізації і відмови від громадянства країни походження[13] [14]. До 1 серпня 1999 року переселенці формально повинні були пройти процедуру натуралізації [13]. У разі, якщо право країни походження дозволяє, то вже народжені в Німеччині діти переселенців також отримують громадянство країни походження поряд з громадянством ФРН .

Незалежно від наявності або відсутності громадянства іншої країни все особи, які мають громадянство ФРН, надалі розглядаються Німеччиною як німецькі громадяни [14]. При цьому держава, в якому переселенці проживали до переселення в Німеччину, може після отримання ними німецького паспорта або зберегти за ними своє громадянство (як, наприклад, Росія), або позбавити їх його (як, наприклад, Казахстан[15][16]).

Інші члени сім'ї, які не відповідають умовам § 7, проте задовольняють умовам § 8 закону про вигнаних і біженців, не отримують після прибуття в Німеччину німецького громадянства, однак можуть розраховувати на ППЖ на правах іноземних громадян, а потім за бажанням отримати громадянство ФРН на загальних для іноземців підставах в результаті натуралізації.

Розподіл переселенців в Німеччині

У 1989 році був прийнятий закон, що діяв до кінця 2009 року, згідно з яким новоприбулі переселенці розподілялися по території Німеччини за певними квотами (так званий «кьонігштайнський ключ» — нім. Königsteiner Schlüssel [17]) і повинні були впродовж певного часу жити в зазначеному населеному пункті (з 2000 року цей термін становив три роки). Тільки при дотриманні переселенцями цієї вимоги вони могли розраховувати на соціальну допомогу держави. Попри скасування цього закону, первинний розподіл по федеральним землям існує дотепер відповідно до §8 закону про вигнаних і переселенців [18].

Статистика

Загальна кількість переселенців

Німецькі переселенці в таборі Фрідланд, 1988
Сім'я з Таджикистану реєструється після прибуття в табір Фрідланд, 1988

З 1950 року в Німеччину прибуло понад 4,5 мільйони переселенців і пізніх переселенців. До кінця 1980-х років при цьому домінували переселенці з Польщі та Румунії, а з 1990 року основним контингентом стали переселенці з СРСР, а після його розпаду — з країн пострадянського простору [19].

Загальна сумарна кількість зареєстрованих в Німеччині німецьких переселенців (1950-2019) [20]
Період Всього в тому числі за окремими статистичними регіонах
Колишній СРСР Польща Румунія Колишня Чехословаччина Колишня Югославія Угорщина Інші країни
1950-1959 438.225 13.604 292.157 3.454 20.361 57.517 4.400 46.732
1960-1969 221.516 8.571 110.618 16.294 55.733 21.108 3.815 5.377
1970-1979 355.381 56.583 202.718 71.417 12.278 6.205 3.757 2.423
1980-1989 984.087 176.565 632.803 151.161 12.727 3.282 6.622 927
1990-1999 2.029.176 1.630.107 204.078 186.354 3.452 2.222 2.802 161
2000-2009 474.276 469.906 2.701 1.535 69 36 23 6
2010-2015 20.509 20.266 126 108 7 0 0 2
2016-2020 32.237 32.178 37 19 2 0 0 1
Разом 4.555.407 2.407.780 1.445.238 430.342 104.629 90.370 21.419 55.629

За даними федерального статистичного бюро Німеччини, на 2011 рік в країні проживало 3,2 мільйона осіб, що переселилися до Німеччини як переселенців і членів їх сімей [19] [21]. Це число складає 71% від загального числа осіб (4,5 мільйона), які прибули з 1950-х років в Німеччину в статусі переселенця або пізнього переселенця . Майже три чверті всіх переселенців проживають в чотирьох федеральних землях: Баварії, Північному Рейні-Вестфалії, Баден-Вюртембергу та Нижній Саксонії. У нових землях (без урахування Берліна) проживає всього близько 5% переселенців і членів їх сімей [19].

Статистика по країнах походження після 1990 року

У період 1990-2011 років в Німеччину прибуло 2.507.950 осіб в якості «німецьких переселенців», більшість з яких залишилося жити в ФРН. Більш ніж половина переселенців живуть сьогодні в Німеччині складають вихідці з країн колишнього СРСР (1,45 мільйона осіб), в тому числі з Росії (612 тисяч) і Казахстану (575 тисяч). Крім того, велика кількість переселенців в Німеччині прибуло з Польщі (579 тисяч) і Румунії (213 тисяч) [21] .

Слід зазначити, що якщо в 1990 році переселенці з Польщі та Румунії становили відповідно 33,7% і 28% всіх німецьких переселенців, то в вже у 2000 році вони разом склали не більше 1,1% від усіх переселенців. Найбільший відсоток німецькі переселенці з Польщі та Румунії становили з 1985 по 1989 роки [21]. З 1990 року значно зріс потік переселенців з країн колишнього СРСР. Так, їх число зросло з 37,3% в 1990 році до 94,7% в 1993 році. З 1994 року число німецьких переселенців з країн колишнього СРСР не падає нижче 95%. Всього ж в період з 1990 по 2011 роки в Німеччину як переселенці прибуло 926.367 осіб з Казахстану, 699.395 осіб з Росії, 206.846 осіб з Польщі, 187.925 осіб з Румунії, 73.807 осіб з Киргизії, 41.198 осіб з України . Серед всіх 2.148 прибулих у 2011 році до Німеччини переселенців 36,5% становили особи молодше 24 років, 33,2% - особи 25-44 років .

У наступній таблиці наводяться офіційні дані Федерального адміністративного відомства про кількість німецьких переселенців, які прибули в Німеччину з 1990 року, і членів їх сімей (тобто всіх осіб, врахованих за параграфами 4, 7 і 8). Статистика вказана за країнами походження переселенців [21] [22]. Дані за 2018 рік представлено станом на кінець квітня. До 2008 року докладна статистика за деякими країнама колишнього СРСР окремо не представлена.

Рік Загальна кількість у тому числі окремо за країнами
Країни колишнього СРСР

Польща


Румунія
Інші

країни*


RUS


UKR


BLR


MDA


EST


LVA


LTU


ARM


AZE


GEO


KAZ


KGZ


TJK


TKM


UZB
1990 397.073 147.950 133.872 111.150 4.101
1991 221.995 147.333 40.131 32.184 2.347
1992 230.565 55.882 2.700 114.426 12.620 3.305 3.946 17.749 16.154 3.783
1993 218.888 67.365 2.711 113.288 12.373 4.801 3.882 5.431 5.811 3.226
1994 222.591 68.397 3.139 121.517 10.847 2.804 3.757 2.440 6.615 3.075
1995 217.898 71.685 3.650 117.148 8.858 1.834 3.468 1.677 6.519 3.059
1996 177.751 63.311 3.460 92.125 7.467 870 2.797 1.175 4.284 2.262
1997 134.419 47.055 3.153 73.967 4.010 415 1.885 687 1.777 1.470
1998 103.080 41.054 2.983 51.132 3.253 203 1.528 488 1.005 1.434
1999 104.916 45.951 2.762 49.391 2.742 112 1.193 428 855 1.482
2000 95.615 41.478 2.773 45.657 2.317 62 920 484 547 1.377
2001 98.484 43.885 3.176 46.178 2.020 56 990 623 380 1.176
2002 91.416 44.493 3.179 38.653 2.047 32 844 553 256 1.359
2003 72.885 39.404 2.711 26.391 2.040 26 714 444 137 1.018
2004 59.093 33.358 2.299 19.828 1.634 27 646 278 76 947
2005 35.522 21.113 1.306 11.206 840 15 307 80 39 616
2006 7.747 5.189 314 1.760 183 6 62 80 40 113
2007 5.792 3.735 244 1.279 211 10 96 70 21 126
2008 4.362 2.682 216 41 39 3 5 9 6 10 0 1.025 124 11 9 121 44 16 1
2009 3.360 1.935 266 10 18 12 2 16 19 0 15 836 115 2 2 44 45 23 0
2010 2.350 1.462 160 18 17 7 2 3 0 0 3 508 95 6 4 12 34 15 4
2011 2.148 1.257 90 16 1 3 10 6 10 1 0 616 65 8 0 9 33 21 2
2012 1.817 1.119 118 3 0 1 8 0 2 0 5 422 97 0 1 6 12 22 1
2013 2.427 1.307 159 24 12 0 1 6 4 3 0 785 59 10 4 12 11 30 0
2014 5.649 2.708 532 42 34 4 3 5 27 6 15 2.069 120 4 1 47 23 9 0
2015 6.118 2.760 926 80 45 0 7 0 27 1 14 1.988 144 9 15 80 13 7 2
2016 6.588 3.035 719 133 63 0 1 9 19 12 32 2.332 137 13 14 53 9 7 0
2017 7.059 3.116 795 124 92 0 4 3 16 3 39 2.690 91 12 5 53 11 4 1
2018 7.126 3.496 873 109 86 0 0 1 16 14 22 2.292 120 4 22 57 10 2 2
2019 7.155 3.424 669 144 55 0 0 0 9 18 17 2.597 128 1 26 61 2 3 0
2020 4.309 2.088 296 101 16 0 0 0 0 4 8 1.683 70 0 0 36 4 3 0

* До «інших країн» в статистиці відносяться держави на території колишніх Югославії та Чехословаччини, а також Албанія, Угорщина, Болгарія і Китай.

Тенденції в зміні числа переселенців

У 1990 році спостерігався пік переселення німців до Німеччини. Цього року зі статусом переселенця в країну прибуло 397 073 осіб. У наступні роки став спостерігатися повільний, але постійний спад числа переселенців. У 2000 році число переселенців вперше не досягло і 100 тисяч осіб. У 2011 році до Німеччини переселилося лише 2148 осіб, що склало найменший показник за всю історію прийняття німців за програмою переселенців з моменту її відкриття в 1950 році [21]. З 1999 року також спостерігається і падіння числа заяв про прийняття до Німеччини за програмою переселенців. У 2010 році було подано лише 3908 заяв, тоді як у 2004 їх число становило 34600 і в 1999 році — 117000. Всього ж з 1990 по 2010 роки було подано 2,77 мільйона заяв про переселення .

Федеральне відомство у справах міграції та біженців вказує кілька причин зниження потоку німецьких переселенців в Німеччину. Серед них можна виділити наступні: зниження людського потенціалу (число потенційних переселенців просто вичерпалося); зміна умов прийому переселенців (наприклад, введення мовного тесту, «відсіває» частина кандидатів); зникнення причин, що сприяють еміграції німців з країн походження[21].

Однак з 2013 року знову спостерігається нове постійне збільшення числа переселенців. Такий стан пояснюється як прийняттям у 2013 році поправок до закону про переселенців, що полегшують умови прийняття та дають можливість переселитися в Німеччину особам, яким раніше в цьому було відмовлено, так і нестабільною політичною обставинами, пов'язаної, в тому числі і з подіями в східній Україні і в Криму [23] [24].

Див. також

Примітки

  1. Gesetz über die Angelegenheiten der Vertriebenen und Flüchtlinge: § 1 Vertriebener(нім.)
  2. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 24.
  3. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 21-22, 25.
  4. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 25.
  5. Wichtige Information für Spätaussiedlerbewerber (нім.). Bundesverwaltungsamt. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 1 грудня 2013.
  6. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 26.
  7. Änderung des Bundesvertriebenengesetzes (BVFG) - 10. BVFGÄndG am 14.09.2013 in Kraft getreten (нім.). Bundesverwaltungsamt. 2 жовтня 2013. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 1 грудня 2013.
  8. Nachträgliche Einbeziehung nach § 27 Abs. 2 Satz 3 BVFG (нім.). Bundesverwaltungsamt. Архів оригіналу за 15 квітня 2014. Процитовано 14 квітня 2014.
  9. Reform des Bundesvertriebenengesetzes erleichtert Aufnahme von Spätaussiedlern und ihren Angehörigen (нім.). Bundesministerium des Innern. 19 червня 2013. Процитовано 10 серпня 2014.
  10. Verfahrenserleichterungen für Spätaussiedlerbewerber aus der Ostukraine (нім.). Bundesverwaltungsamt. 15 липня 2014. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 10 серпня 2014.
  11. Neues höchstrichterliches Urteil zur „Höherstufung“ von Spätaussiedlern (нім.). Bundesverwaltungsamt. 22 липня 2015. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 29 жовтня 2016.
  12. Rußlanddeutsche: Rauhe Sitten (нім.). Der Spiegel, Nr. 49/1996. 2 грудня 1996. Процитовано 11 серпня 2014.
  13. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 27.
  14. Ist es erlaubt und möglich, neben der deutschen noch eine weitere Staatsangehörigkeit zu besitzen? (нім.). Bundesministerium des Innern. Архів оригіналу за 25 вересня 2014. Процитовано 10 серпня 2014.
  15. Wichtige Informationen für Spätaussiedler und deren Familienangehörige aus Kasachstan (нім.). Bundesverwaltungsamt. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 10 серпня 2014.
  16. Informationen für Spätaussiedler im Rahmen des Bundesvertriebenen- und Flüchtlingsgesetzes (BVFG) (нім.). Deutsche Vertretungen in Kasachstan. Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 10 серпня 2014.
  17. Wie Spätaussiedler ankommen (нім.). Die Welt. 12 грудня 2008. Процитовано 16 липня 2017.
  18. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 23—24.
  19. (Spät-)Aussiedler in Deutschland, 2013, с. 7.
  20. (Spät-)Aussiedler und ihre Angehörigen: Zeitreihe 1950—2019(нім.)
  21. (Spät-)Aussiedler (нім.). Bundeszentrale für Politische Bildung. Процитовано 1 грудня 2013.
  22. Aussiedleraufnahmeverfahren Herkunftsstaaten seit 1950. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 29 жовтня 2016.
  23. Aussiedler-Zuzug nach Flaute wieder erhöht (нім.). Die Welt. 15 січня 2015. Процитовано 3 квітня 2015.
  24. Zuzug deutscher Spätaussiedler hat sich mehr als verdoppelt (нім.). Landsmannschaft der Deutschen aus Russland. 29 січня 2015. Процитовано 3 квітня 2015.

Джерела

  • Susanne Worbs, Eva Bund, Martin Kohls, Christian Babka von Gostomski. (Spät-)Aussiedler in Deutschland: Eine Analyse aktueller Daten und Forschungsergebnisse : [нім.]. — Nürnberg : Bundesamt für Migration und Flüchtlinge, 2013. — ISBN 978-3-944674-01-8.
  • Willkommen in Deutschland — Zusatzinformationen für Spätaussiedler : [нім.]. — Berlin : Bundesministerium des Innern, 2011.
  • Michael Schönhuth. Rückkehrstrategien von Spätaussiedlern im Kontext sich wandelnder Migrationsregime, 2008

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.