Олесь Досвітній

Народився 8 листопада 1891 року в багатодітній родині дрібного крамаря, у повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині. Змалечку Олександр був привчений до самостійності та працьовитості, тому за два роки закінчив земську чотирирічну школу і став працювати писарчуком земської управи.

Захоплений революційним піднесенням 1905 року, Олександр особисто брав участь у суспільних подіях, виступаючи з кореспонденціями у місцевій пресі, а також у київській газеті «Рада». За що, напевно, його і звільнили з посади. Олександр шукав іншого заробітку й, водночас, наполегливо самоосвічувався, щоб здобути атестат зрілості. Склавши екстерном іспити, він вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету.

Учився недовго — за участь у революційних гуртках та поширення нелегальної літератури його виключили з університету. Він знову повернувся додому і влаштовувався на роботу в цукроварні. Під час Першої світової війни він пішов служити писарем у штаб Кавказького корпусу.

Після двох років служби, за підбурювання солдатів військово-польовий суд ухвалює найвище покарання для Олександра — розстріл. Проте йому пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизстан, Республіку Китай, після виснажливих випробувань Олесь Досвітній дістався до Сан-Франциско, а після революції повернувся в Україну.

1918 року за дорученням Харківського ревкому Досвітній проводив агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи новим товаришам свою відданість революційним ідеалам. 1919 року Досвітній вступив до комуністичної партії, виконував низку відповідальних доручень партії та радянського уряду.

Одна з найважливіших серед них — робота в Тимчасовому Комітеті Компартії Східної Галичини й Буковини: спершу в Києві, а згодом — у глибокому підпіллі на території Галичини, захопленої Польщею. У Києві Олесь Досвітній протягом кількох місяців очолював партійне прес-бюро і друкований орган Тимчасового комітету — газету «Галицький комуніст». Основним завданням комуністичної організації, а, отже, і її газети, була пропагувати москвофільство, під приводом спростування зазіхань Польської республіки на західноукраїнські землі й піднесення в боротьбі за приєднання до УСРР. Зміст і характер тодішньої публіцистично-пропагандистської діяльності Досвітнього ілюструють його численні публікації. Під час наступу на Київ української армії, а згодом і військ Денікіна, Досвітній перейшов на підпільне становище.

Разом зі своєю дружиною Марією Курською-Досвітньою, Олесь Досвітній, з-поміж інших професійних пропагандистів і організаторів, поїхав у Галичину, де діяло західноукраїнське та польське підпілля. Проте належно розгорнути запрограмовану роботу не вдалося. Група Досвітнього опинилася в руках польської дефензиви. Письменника спершу кинуто до в'язниці міста Любліна, а згодом — Варшави. Пізніше ці події лягли в основу його роману «Нас було троє» (1928).

У січні 1920 року у в'язниці Олесь Досвітній написав своє перше оповідання — «Розкаяння». Після семи місяців ув'язнення Досвітнього звільнено внаслідок обміну полоненими між польською та радянською сторонами.

Меморіальна дошка на будинку де народився Олесь Досвітній

У березні 1920 року письменник повернувся в Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» й «Зірка» (Катеринослав).

Будинок де народився Олесь Досвітній у Вовчанську

Відкликаний 1924 року ЦК КП(б)У з Катеринослава до Харкова, Досвітній очолював Українське товариство драматургів та композиторів. І хоча на цій посаді йому також передусім доводилося трудитися організаторською роботою, одначе Досвітній потрапив уже в зовсім інше оточення.

Але, на думку радянських ідеологічних працівників, письменників підхід до опису дійсності докорінно розходився з єдиним методом соціалістичного реалізму, що автоматично ставило Досвітнього в розряд ворогів народу. 7 грудня 1933 року помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УСРР Гольдман, розглянувши матеріали Досвітнього О. Ф. у "приналежності до української контрреволюційної організації, що намагалася повалити Радянську владу; ухвалив: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ». 19 грудня 1933 року Досвітнього заарештовано в Харкові. Слідство вів уповноважений ДПУ УСРР Грушевський, що до згаданих звинувачень додав «участь у терористичній діяльності, зокрема підготовку замаху на Постишева». На черговому допиті 20 грудня 1933 року О. Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 року звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати змогу «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади».

У винувальному висновку слідчий запропонував судовій трійці ув'язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УСРР наклав свою резолюцію, де запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року підтримала «найвищу міру соціального захисту».

3 березня 1934 року Колегія ОДПУ залишила вирок без змін. Розстріляно Досвітнього в Харкові. На клопотання дружини письменника й за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 року скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 року і справу припинив через відсутність складу злочину.

• Розкаяння (1920)
• Чия віра краща (1920)
• Тюнгуй (1924
• Американці (1925)
• На чужині (1925)
• Алай (1927)
• Гюлле (1927)
• Хто (1927)
• Нотатки (1929)
• Нас було троє (1929)
• Фріц і Йоганн (1929)
• На плавнях (1930)
• Піймав (1930)
• Постаті (1930)
• Сірко (1930)
• На той бік (1931)
• Новели (1932)
• Кварцит (1932)

У 1924—1929 рр. був головним редактором Всеукраїнського фотокіноуправління (Харків), одним з організаторів Ялтинської та Одеської кінофабрик.

Автор сценарію фільму «Провокатор» (1927).