Олія дерева ши

Олія ши в основному складається з тригліцеридів та має наступні жирні кислоти: олеїнова (від 40 до 55%), стеаринова (від 35 до 45 %), пальмітинова (від 3 до 7%), лінолева (від 3 до 8%) і ліноленової (1%). В олії ши міститься набагато більше неомильних речовин (до 17%), ніж у какао-маслі; в середньому в олії каріте міститься 8% неомильних речовин. Вони являють собою знежирену фракцію, що складається з фенолів, токоферолів, трітерпенів (альфа-аміріна, лупеола, бутіроспермола, паркеола), стероїдів (кампестерол, стигмастерин, бета-ситостерин, альфа-спінастерол, дельта-7-авенастерол) і вуглеводнів (2–3%). Олія також містить терпенові спирти[2].

Жінки місять пасту з насіння

Виробництво олії проходить у декілька етапів. Спочатку збирають дозрілі плоди. Ця робота випадає на сезон дощів, коли збирають врожаї й інших культур. На всіх сільськогосподарських роботах зайняті жінки. Вони збирають падалицю на значній площі в радіусі до 3 км від будинку. Плоди в кошиках несуть на головах додому. Там заривають чани з плодами в землю і тримають щонайменше 12 днів, щоб м'якоть згнила і було легше витягти насіння. Насіння потім варять, щоб воно не проросло. На наступному етапі насіння безперервно смажать протягом чотирьох днів, після чого його можна зберігати дев'ять місяців. Для виготовлення 1 кг олії потрібно 10 кг дров[1].

У процесі вироблення олії шкірку насіння подрібнюють і видаляють; серцевину смажать протягом 24 годин, а потім дроблять за допомогою каменю. Після цього товчуть у ступці й отримують коричневу пасту. У пасту додають воду. Три або чотири жінки інтенсивно місять масу і заміняють одна одну кожні кілька хвилин. Отриману суміш вручну кілька разів полощуть у воді, щоразу отримують дедалі світлішу піну й зливають більш важкі залишки. Процес вимагає великої кількості води. Піну багато годин поспіль кип'ятять, потім знімають верхній шар відвару та охолоджують його — у результаті отримують олію ши[1].

Олія ши, яку використовують як косметику

Крем для ніг з обліпиховою олією та олією дерева ши

Більшу частину олії, яку виробляють африканські домогосподарства, вони ж споживають у їжу, а надлишки продають на місцевих ринках. У Європі олію, отриману механічним переробленням, використовують для приготування їжі: як сировину для виробництва маргарину та як замінник какао-масла і для виробництва косметики[2].

Африканці широко використовують олію ши в косметичних цілях. Вона має м'який приємний запах і добре поєднується з ефірними оліями, що дозволяє надати олії бажаний аромат. Продавці в інтернеті рекламують олію каріте як зволожувальний і пом'якшувальний засіб, яке пропонують використовувати для омолодження шкіри і лікування сухого пошкодженого волосся. Попри наявність нечисленних досліджень протизапального ефекту компонентів цієї олії[3][4], докази інших його номінальних параметрів відсутні; глибоких його досліджень з медичної точки зору не проводилося.

Африканське населення використовує олію каріте в мазі для лікування шкірних захворювань. Вважається, що вона допомагає загоєнню дрібних ран і тріщин на шкірі. Також олію використовують для догляду за барабанними перетинками та шкірою навколо очей[2].

У господарських цілях олію ши використовують як герметик для глинобитних стін. Найчастіше жир наносять на зовнішні стіни, вікна та двері для гідроізоляції в сезон дощів[2].

Жінки продають насіння та олію дерева ши поруч із будинками та на місцевих ринках. Торгівля олією в країнах, де її виготовляють, є головним видом жіночого підприємництва. Торгівлю ведуть цілий рік, при цьому ціни на неї протягом року значно змінюються. Насіння та олія коштують найдешевше в сезон дощів, коли дерева каріте плодоносять і на місцевому ринку олії спостерігається перевиробництво. У сухий сезон, коли олії на ринку відносно мало, її ціна зростає вдвічі[1].

Жінки часто продають олію оптовим торговкам, які потім везуть її в міста. Оптова торгівля олією дозволяє жінкам виручити більше грошей. Торговки на північному сході Гани мало не кожен день закуповують у сусідніх Буркіна-Фасо та Нігері партії олії в 100 кг за 20 доларів США та перепродають їх зі значною націнкою великим підприємцям (серед яких є і чоловіки), які поставляють олію на експорт[1].

Все частіше експортують насіння дерев, а не готову олію. Пов'язано це з тим, що європейські фірми вважають за краще використовувати механізовані технології вилучення олії з насіння, бо вони є дешевшими та надійнішими для отримання продукції необхідної якості. Крім того, африканські країни не можуть поставити на ринок достатню кількість олії, оскільки африканські жінки не бажають брати участь у трудомісткому, але низькооплачуваному експортному виробництві. У певному сенсі на світовий ринок надходять надлишки олії, які не спожили в Африці[1].

Великим виробником і експортером олії ши є Буркіна-Фасо. 1937 року країна експортувала до Франції 2927 тонн олії. Після здобуття незалежності Буркіна-Фасо почала швидко нарощувати експорт олії, і до 1960-х років вона стала третім за значущістю експортним товаром у цій країні. Правда, експорт олії дещо впав через різкі коливання цін та посилену конкуренцію на світовому ринку, низьку врожайність дерев каріте та недостатню продуктивність кустарного виробництва[1].

Основними покупцями насіння та олії є продовольчі компанії з Франції, Великої Британії, Скандинавських країн і США. При цьому 90 % попиту припадає на виробників шоколаду, які використовують олію ши як замінник какао-олії. Дедалі більший попит припадає на косметичні фірми, що виробляють на основі олії так звану натуральну косметику[1].

• Ellas M., Carney J. African shea butter: A feminized subsidy from nature // Africa. — Edinburgh, 2007. — Т. 37, № 1 (3 листопада). — С. 37-57.
• Минаев С. В. Эллас М., Карни Дж. Африканское масляное дерево: Феминизированная природная субсидия // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Серия 9: Востоковедение и африканистика. Реферативный журнал. — М. : Институт научной информации по общественным наукам РАН, 2008. — № 4 (3 листопада). — С. 86-90. — ISSN 2219-8822.
• National Research Council. Lost Crops of Africa: Volume II: Vegetables. — Washington, DC : The National Academies Press, 2006.